Читати книгу - "Гуляйполе"

Стихла пісня, і сяєво, у якому милувався Сатана, почало тьмяніти, а з останнім акордом гітари зовсім погасло. Натомість з'явилося на небосхилі сонце, яке освітило невеличку, скромно обставлену кімнату — тут був лише один так-сяк збитий з розсохлих дощок стіл, за яким сиділи на дебелих стільцях кілька чоловік з темно-сірими обличчями. Одяг на них був арештанський — чорний, з широкими білими смужками. По кімнаті ходив, заклавши руки за спину, у такому ж арештанському одязі відомий на Землі "вождь пролетаріату" Ульянов-Ленін. Усі мовчали. Ті, що сиділи за столом, чекали, коли заговорить Ілліч. Нарешті, він звернувся до них:

— Як вам, товариші по революції, Пекло? Подобається?

Усі мовчать. Тим часом кожний з них подумав: "Яким бовдуром став наш вождь! Таке безглузде запитання..."

А Ленін на нього відповів сам:

— Вірно — не з медом. Мені, наприклад, щодня на сніданок дають засмажених з шерстю зайців — тих, що я веслом набив повен човен ще у Шушенському[3].

На це один з гостей, вусатий, зі змарнілим, побитим віспою лицем, зауважив:

— У тебе, товаришу Ленін, не пекло, а рай.

Ульянов прищулив очі:

— Не кажи, Coco, гоп. Бо зайці не справжні, а з розпеченого до червоного кольору заліза. І як на них шерсть тримається — ніяк не второпаю!

— А ми кращого не заслужили, — це вже відгукнувся інший гість. І йому достойно відповів Ілліч:

— Слинько ти, Бухарін, був і ним залишився. Вірно товариш Сталін зробив, що тебе пристукнув, як муху. — Ленін зробив паузу й продовжив: — Та не для цього я вас зібрав, щоб з'ясувати наші революційні стосунки... Тут незабаром з'явиться з Раю той бородатий хохол... Їхній перший Президент Грушевський, а з ним ще й, може, буде Винниченко. Вони хочуть підготувати на суд Божий справу запеклого антибільшовика Нестора Махна. Ви уявляєте, що буде з нами тут, коли Господь відправить його у Пекло? А до Раю йому, зрозуміло, дороги немає.

Першим відповів Сталін:

— Що буде, питаєш? Він зробить для нас подвійне Пекло.

— Як завжди, товариш Сталін мислить вірно, — відзначив Ленін. — Отже, я пропоную якомога надовше відтягнути розгляд справи Махна на суді Божому. Нехай цей відщепенець так і залишається "літаючим голландцем" у Космосі. І чим довше там крутитиметься, тим легше без нього ми житимемо тут. А що скаже з цього приводу наш юрист Дзержинський?

— Я думаю зовсім про інше, товаришу Ленін, — відповів "пекельний" юрист. — Як це нас, таких усіх підступних, перехитрили малороси? Вони, бачите, в Раю... Пихаті... Одягаються, мов з голочки. А ми і на людей не схожі. Жебраки та й годі! А ще деякі з нас дворянами були.

Леніна це вкололо, здається, у саме серце, і він накинувся на дворянина Дзержинського:

— Ти, залізний Феліксе, мовчав би! У Рай захотів! Та твоєю кощієвою постаттю ще й досі на Землі лякають своїх дітей батьки. А в підвалах Луб'янки навіть стіни просякнуті людською кров'ю. Між іншим, як трапилося, що ця гнила інтелігенція з Хохляндії — українські буржуазні націоналісти Грушевський і Винниченко не були вами замордовані у совєцьких казематах чи концтаборах, а здохли своєю смертю?...Мовчиш?! За це ми ще вас, товариші комуністи Дзержинський і Сталін, спитаємо на політбюро партії...

Їхній вождь ввійшов у свою роль — в роль баламута: тільки-но він "знімав стружку" з Фелікса Едмундовича за його масові розстріли робітників і селян, що не приєдналися до більшовиків, а вже через якусь хвилину накинувся на своїх однодумців, що ті не виконували, як слід, його вказівок про тотальне знищення "гнилої інтелігенції", особливо, української, яка завжди сиділа йому як порошина в оці.

У Космосі почулися чиїсь тихі кроки.

— Хтось наближається, — зауважив Ілліч. — Мабуть той хохол... Ану прикиньтеся мудрецями, бо в усіх вас морди засушених дебілів... Скажімо, чого у товариша Сталіна сьогодні постійно тіпається правий вус?

— На ньому я перед приходом сюди висів десять годин.

— За що така диявольська кара?

— Та з дурної голови заступився перед Сатаною за Миколу Єжова.

— Найшов, за кого заступатися! Він же один з тих, хто створив найжахливіше пекло на Землі... Ну, а чого ти, Феліксе, безучасно повертаєш свою худеньку мордочку