Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

375
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 92
Перейти на сторінку:
на одному цвяху, наперед смакуючи події, які могли відбутися.

Але у сусідському домі все затихло.

Коповскі ще раз глянув на відчинене вікно в сусідському домі і вже хотів повернутися на свою продавлену розкладушку, як голос товстулі Агнеси Шефер знову злетів над двором. Виразно, з наростаючою силою і твердістю, голос цей устромлявся в щільну темряву, пронизуючи паркани, муровані загорожі, дерева, сараї…

Завовтузився у будці пес, але кричала хазяйка, і він заспокоївся.

— Ти не підеш! Нікуди не підеш! Якщо твоя нога ще раз переступить її поріг, якщо ти це зробиш, пожалкуєш: я тебе і знати не схочу!.. А це стерво я наскрізь бачу. Я сама піду до неї!.. — кричала стара Агнеса, змішуючи у запалі німецькі слова з угорськими та українськими. Вона немов забула про пізній час і про те, що її можуть почути чужі люди.

— Тихше, Агнесо. Заткни пельку. Вікно відчинене. Присягаюся — погано тобі буде! — зацитькував чоловік, м'ясник Шефер.

Потім старий Коповскі з жалем побачив, як вікно зачинилося.

«Про кого це Агнеса говорила? — міркував він. — Чи не про сестру чоловіка, Каталін? Ніяк не охолоне, ніяк не простить їй спадщини… І чоловіка весь час підбурює проти неї. Ге-е, дурна баба. Все ж таки — сестра… Скільки років минуло, а не заспокоїться ніяк. Далася їй та ділянка — своя не гірша… Ну, обділила Каталін, звичайно, братика. Хитра баба, жила… Та й те сказати, всі вони такі — Шефери… Хоч братик, хоч сестриця… Ні свого, ні чужого з рук не випустять. Не віддав би Ернст сестрі й ламаного пенге, якби не чоловік Каталін — отой жандарм Карл Локкер. Його й Ернст боявся… А вже як прийшли радянські і повісили Карла, стало Шеферам не до батьківського спадку… А яка гарна була замолоду Каталін — усі чоловіки^задивлялися! Вулицю переходили, коли назустріч ішла, щоб хоч оком кинути. Та й зараз…»

Старий покрутив головою, прицмокнув губами і побрів назад під свою акацію.

«А як узяв її Локкер, як став він тержерместером[1], усю свою зажерливість показала… Людей вона, правда, не кривдила, як її чоловік, але від награбованого жандармом не відмовлялася…»

Лягти Коповскі не встиг. Новий лункий звук обірвав його думки і примусив знову шмигнути до паркана. У Шеферів гучно хряпнули двері.

Відхиливши одірвану дошку, старий Коповскі жадібно вп'явся очима у темряву.

Ернст Шефер швидко збіг з ґанку.

Раптом вікно знову прочинилося, спалахнуло вогнем і кинуло широку смугу світла на подвір'я, паркан, садок, примусивши Коповскі принишкнути за огорожею.

У вікні з'явилася Агнеса, трохи не наполовину виваливши на підвіконня своє огрядне тіло.

— Ти цього не зробиш, Ернсте, — вже благала вона. — Ти пожалієш мене і дітей. Еге ж, ти цього не зробиш?

Шефер прямував до хвіртки. Минаючи сарай, він на мить зупинився і смикнув, немов норовистий кінь, головою.

— Ернсте, любий!.. — летіло йому навздогін.

У відповідь м'ясник бридко вилаявся.

У Коповскі заблищали очі — не так часто сваряться ці потайні Шефери.

Намагаючись запам'ятати подробиці, він простежив, як розлютований сусід вибіг на вулицю. Потім прочинив свою хвіртку і проводжав Шефера поглядом доти, поки розпізнавав його важку, опасисту постать.

Він ще почекав, коли схвильована Агнеса сповзла з підвіконня і зникла за шторою.

Певно, їй було страшно залишатися одній у темряві, і жінка не гасила світла.

Занадто збуджений, щоб відразу заснути, старий Коповскі без будь-якої потреби подався у хлів. Постояв у розчинених навстіж дверях, угадуючи в темряві корову, потім побрів у хату, розшукав у сінях глечик і випив кухоль холодного молока. Зрештою потупцював на ґанку, погладив кота, що прокинувся і тулився до ніг, і почвалав назад у сад.

На всяк випадок ще раз заглянувши дорогою на сусідське подвір'я, він вирішив, що пильнувати далі немає рації, і знову задеренчав своєю багатостраждальною розкладушкою, терзаючись думкою: «Куди ж це Ернст подався серед ночі?!»

Ніч була тепла, м'яка, і ніщо не віщувало катастроф; потроху заспокоївшись, старий знову заснув.


4

Останнє, що відчувала Каталін Іллеш, був не біль. Відчуття болю у горлі, стиснутому невмолимим паском, заглушала нестерпна задуха, що налила жили, голову, все тіло гарячим важким свинцем, затуманила мозок, рвала її всю на шматки.

Каталін боролася, пручалася, весь її міцний організм опирався смерті. Жінка не могла здерев'янілими руками схопити вбивцю, — з професійною досвідченістю, стоячи ззаду жертви і затягуючи на її шкіряний пасок, той вміло уникав ослаблих рук. Вона конвульсійно хапалася за пасок, щоб хоч трохи розслабити його. Але й на це сил уже не вистачало.

Перед її очима пливли у темряві роздуті і легкі, як гумові кульки, барвисті зорі. Вони все розпливалися, кружляли, спліталися і розпліталися, ставали схожими то на розмазані лілеї, то на кошлатих жаб, що душили Каталін мерзотними лапами. У вухах з'явився тонкий безупинний свист, який усе дужчав і дужчав…

Усе, що вона передумала цієї ночі, все, що турбувало досі, відсунулося від неї назавжди… Ніч, яка спочатку не віщувала ніяких катастроф, раптом зупинила свій плинний біг, завмерла, а потім вибухнула смертельним страхом і нелюдським болем.

«Позбутися цього жахливого болю, цього свисту, який розриває голову, дихнути на повні груди, жити, жити!..» Тільки це, і більше нічого! Ні про що інше не могла думати, ні про що згадувати. Наче й не було в її житті що згадати, не було дочок Єви та Ілони, які спали в сусідній кімнаті, не було радостей і страждань, не було двох чоловіків — Карла і Андора…

1 ... 6 7 8 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"