Читати книгу - "Пелле Безхвостий у школі"

Та мені здається, ти не заперечуватимеш, щоб Монс трохи змок. Сам Пелле Безхвостий не заперечував.

Одного чудового липневого дня Пелле разом із Бірґіттою, Улле та їхніми мамою й татом поїхав на летовище Бромма, що неподалік від Стокгольма. Звідкілясь прилітав їхній добрий приятель, і їм треба було його зустріти.

Пелле раніше вже бував на летовищі, тож він анітрохи не злякався ревища літаків, а спокійнісінько сидів і вилизувався. Та невдовзі йому довелося задуматись. Просто на нього мчав здоровенний розлючений пес, а з рота в нього звисав, схожий на великий біфштекс, язик. Навряд чи хтось із котів дуже любить собак з висолопленими, схожими на біфштекс, язиками, тому Пелле зметикував, що неодмінно треба кудись відскочити. Але куди? Ага, ондечки кошик, напханий якимись пакетами. «Застрибну між пакети», — подумав Пелле та й застрибнув.

Собака не помітив, де подівся Пелле, і ошелешено завмер на півдорозі. «Стій собі крячкою, — подумав Пелле. — А я сидітиму в кошику, аж поки ти підеш».

Проте Пелле ще довго довелося сидіти в кошику, набагато довше, ніж він збирався.

Кошик накривався, бо то був саме з тих кошиків, що мають накривку. Раптом прийшов якийсь дядько, закрив накривку, і в кошику зробилося темно, як у тунелі. Далі Пелле не збагнув, що сталося. Він трохи занепокоївся: безперечно, його хтось несе. Потім почувся страшенний гул і Пелле зрозумів, що кошика занесли в літак. А коли загуло ще дужче, Пелле схилило на сон, і врешті-решт він заснув. Прокинувся Пелле лише тоді, як хтось підняв накривку.

— Ой! — скрикнув той самий дядько, що закрив кошика в Броммі. Він неабияк здивувався, коли Пелле виткнув з-під пакета голову й голосно занявчав.

Тоді ще котрийсь дядько озвався якоюсь іноземною мовою. Правда, мова видалась Пелле не зовсім чужою, деякі слова він зрозумів, тож уторопав, що дядьки говорили про нього й не надто тішились своєю знахідкою в кошику. То спонукало Пелле зробити стрімкий стрибок і, перше ніж хтось щось удіяв, за ним і смуга лягла.

Це також було летовище. Тут майоріли червоні стяги з білими хрестами.

«Який у них святковий вигляд, — подумав Пелле. — Цікаво, я в Єгипті, в Китаї чи в Ісландії?».

Він рушив уперед і скоро вже переконався, що прилетів до великого міста. Очевидно, до якогось веселого міста.

Зроду Пелле не бачив такого моря знамен і такої маси радісних людей. Сяяло сонце, а прохолодні літні вітри освіжали вулиці.

Трамваї були мусянжової барви й геть набиті людьми. О, люди товпилися не лише в трамваях, вони висіли й на сходинках за дверима. І велосипедів там було вдосталь — чорних, з високим кермом, а велосипедисти їздили з випростаними спинами — чисто вам виряджені лакеї.

«У нас велосипедисти так спин не випростують», — подумав Пелле й завернув за ріг будинку ліворуч. Там він наткнувся на якогось кота чорної-пречорної масті з білою манишкою на грудях і білими лапами.

Чорний кіт проторохтів довгий потік пишномовних слів, з яких Пелле мало що втямив. Проте він вважав за краще відповісти, тож мовив:

— Авжеж. Та однак я йшов правильно.

— Он як, то ти швед, — сказав кіт. — Ти, любий dreng,[1] швед.

— Наймит? — перепитав Пелле. — Е ні, я міський кіт і мешкаю в оселі, хоча знаю деяких котів, яких можна було б назвати наймитами. Наприклад, Мурре зі Скуґстібле. Він завжди пахне хлівом.

— Послухай-но мене, — сказав чорний кіт добірною шведською мовою. — Моя мама народилася в Мальме, тож і я трохи вмію по-шведському. A dreng у перекладі з данської означає хлопчик. У цій країні ми маємо правосторонній вуличний рух, цебто ти до рогу йшов неправильно.

— То виходить я в Данії? — здивувався Пелле.

— Ти мене насмішив, — засміявся кіт. — Невже не знаєш, де ти є?

— Ну, тепер, як ти сказав, то знаю, — відповів Пелле. — Але досі сумнівався, чи я в Японії, чи в Гренландії.

— Усе-таки в тебе курячий розум, — сказав чорний кіт і трохи позадкував. Здається, він щось запідозрив.

— Може, й так, — згодився Пелле, — але ж я прилетів сюди в накритому кошику. — І він розповів котові все, як було. — Якби ти знав, який я радий, що опинився в Данії, — завершив свою розповідь Пелле.

— Так, я тебе розумію, — відповів кіт, — адже в цій невеличкій країні кожен мріє побувати. Особливо тепер, коли ми позбулися котів-чужинців.

— Яких це котів-чужинців? — спитав Пелле.

— О, кілька років тому до нашої невеличкої чарівної країни прибула ціла орда незграбних, бридких, дурних і потворних котів. Вони тільки вчиняли бійки і нахабно з’їдали нашу салаку чи наші flöde.[2]

— Вибач, — перебив його Пелле, — але, здається, поплавець використовують тоді, як ловлять рибу. Принаймні, так робиться у нас у Швеції.

— Flöde — це вершки, — вів далі кіт. — До речі,