Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ойойкове гніздо 📚 - Українською

Читати книгу - "Ойойкове гніздо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ойойкове гніздо" автора Віктор Семенович Близнюк. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:
сусідчині гуси мою свитку їдять! Насунули у двір хмарою, скубуть вату і несуть у сарай. Кубла мостять — не інакше!

Вибіг я на двір, за палицю:

— Гиля, бусурмани!

Кинувся до свитки — одні рубці залишилися! Пропала моя свитка ні за цапову душу!

Тут я зовсім зажурився. Чесно кажучи, дуже закортіло мені в школу. Навіть арифметика здалася не такою вже нудною. А до того ж — весна, сонечко припікає, Грицько з ватагою, певно, аж до Чорної скелі подався. І я причепився до матері:

— Пошийте пальто. Скоріше пошийте.

Розпорола мати стару братову шинель. Хороше вийшло пальто, майже льотчицьке. І побіг я, весело підстрибуючи, до школи. І все було б добре, коли б не рознеслася по селу чутка про злочинство гусей. Не дають тепер мені проходу. Кожен перепитує: «Чи то правда, що гуси твою свитку з’їли?»

А хіба я винний?



Ойойкове гніздо

— Хочеш, Лусь, побачити ойойкове гніздо?

Хитро примружившись, Федько чекає, що скаже у відповідь Льонька. А той підозріло поглядає на сусіда, міркуючи: жартує він чи ні? Від цього Щербатого можна чекати всякої капості. Недавно малому Мишкові порадив закопати на городі батькову люльку. Після дощу, мовляв, цілий десяток виросте: величезна люлька, а на ній — дрібні люльченята. Малий послухав — дуже хотілось йому щось приємне зробити для татка. Звичайно, люлька не зійшла, а тільки потрухлявіла. До того ж хлопці з усієї вулиці глузували з городника-невдахи.

Або, скажімо, оце прізвисько — Лусь. Досить було сказати якось Льоні: «Хай йому лусь!» — як Федько підхопив те словечко. Причепилось воно до хлопця, як реп’ях до кожуха. Лусь та Лусь величають тепер. Правда, і Льоня не залишився в боргу. Коли Федько вийшов одного разу на вулицю без переднього зуба і сказав, що упав з коня (а насправді невдало спікірував з груші), — з легкої Льоньчиної руки прозвали хлопця Щербатим.

Отож, поки Льонька роздумував, Федько навсидячки задер босу ногу і спокійнісінько витер собі носа зашкарублою потрісканою ступнею. Зробив це він так вправно і несподівано, що Льонька сторопів. Тепер він ладен був усьому повірити.

— Ну, хочеш побачити? — набивався сусід.

— Ойойкове… А що це таке? — обережно поцікавився Льонька.

— Тю, не знаєш? — знизав плечима Федько. — Жар-птиці не бачив, чи що? Хвіст здоровенний — віялом. І весь вогнем переливається…

Карі очі Льоньки округлились, заіскрились, ніби в них відбилось веселкове сяйво, яке випромінювала дивовижна птиця.

— Гніздо вона мостить із павутиння, — захоплено розказував сусід. — Торкнешся рукою — м’якеньке-м’якеньке. А в гнізді — пташенятка…

— Покажи! — вихопилось у Льоні.

Тепер він зовсім вірив Федькові. Та й серйозний вираз обличчя, навіть рудий наїжачений чубчик і широкий в ластовинні ніс — все свідчило, що Федько каже чисту правду.

— Федь, покажи! — благально шепнув Льоня.

— Е ні! — підвівся Федько. — Я знаю тебе — хлопцям розкажеш. Будете бігати туди, гніздо зруйнуєте…

— Та їй-богу мовчатиму! Ну от щоб мені…

Федько поважно підсмикнув штанці, спроквола мовив:

— Хіба що так зробимо. Скидай майку. Зав’яжемо очі, щоб дорогу до гнізда не бачив.

Льоня одним махом зняв свою майку. Федько довго мудрував, пов’язуючи нею Льоньчину голову.

— Нічого не видно?

— Темно, як у погребі! — щиро зізнався Льоня.



Тільки після цього Федько взяв його за руку і кудись повів. Льонька обережно переставляв ноги, раз у раз спотикався, навіть звалився в рівчак, але знову брів далі, в загадкову безвість. А Федько виробляв такі викрутаси, що Льоні аж моторошно ставало, повертав його наліво й направо і весь час примовляв:

На схід підеш — в яму впадеш, На захід підеш — в ріку попадеш…

Льонька холов від страху, проте мовчав, не подаючи навіть виду, що йому боязно.

— Тс-с-с!.. — зупинився Федько. — Наближаємось. Ух, і птиця ж яка! Аж очі сліпить.

Він легенько натиснув на Льоньчине плече:

— Присідай, Лусь. Рукою помацаєш…

В ту ж мить Льоня відчув, як щось колюче вп’ялося в тіло.

— Ой-ой! — крикнув він і рвонув пов’язку з очей.

Побачив: сидить він на старій колючій дерезі, а хитрий Федько вже встиг утекти. Вискочив на пагорб і давиться від сміху:

— Оце тобі, — каже, — ойойкове гніздо!

Льонька заплакав. Не тому, що було дуже боляче (траплялось і гірше), а тому, що над ним так підступно насміялися. Йому не хотілося ні з ким зустрічатись, і він, самотній, пригнічений, побрів балкою до річки. Сів на камінь, добре нагрітий сонцем, звісив ноги у воду, задумався: «З Федьком більше не дружитиму, — пообіцяв сам собі. — Хвалько й задирака він. Матері не слухається, малих зобиджає. А спробуй щось випросити у нього. Ого! Аж затруситься!»

І Льоня пригадав недавній випадок. Вийшов якось Федько на вулицю, від задоволення увесь світиться. Через плече — чорний пасок, збоку щось скельцями виблискує. Придивились хлопці — справжнісінький бінокль!

— Дядько мені подарував, — вихваляється Федько. — В морфлоті служить.

Недбало приклав до очей бінокль, на Мишка навів:

— Глянеш отак — Мишко як слон, а з другого боку глянеш — Мишко як комаха.

І вже зовсім гордовито:

— Вчора, — каже, — супутника бачив. Оком не видно, а в бінокль подивишся — летить над селом, наче м’яч футбольний.

Обступили хлопці його, з усіх боків смикають.

1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ойойкове гніздо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ойойкове гніздо"