Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

— Матко боска! — Стефан із складеними на грудях руками підлітає до дружини. — Ганко, цить! Тут же діти!

Але Ганку вже понесло. Голос, колоратурно поставлений власною матір’ю, емеритурною професоркою консерваторії, вільно і могутньо наповнює помешкання новим словесним забарвленням:

— Маю я вас усіх у дупі! — артистично декламує Ганка. — Іво, Алек (це вже до синів), виведете ви нарешті свого пса надвір? Чи він мені знову набурить просто на килим?

Старша пані заклякає на місці, забувши про Ганчину валізку, а потім починає виробляти своєрідні на по килиму.

— Єзус-Маріє! Де, де те прокляте сучисько набурило? Це ж килим вашого дядка…

— … а він був примасем Львівської катедри, — підігріває Стефан.

— Не шукайте, — Ганка спокійнісінько витрушує все із спакованої валізи. — Стефан усе прибрав і витер.

— Єзус-Маріє! — Мати падає у фотель і раз за разом витягаючи з пакетика одноразові носовички, дрібно сякається. Оговтавшись, знову гонорово цідить:

— З тобою, Ганко, як і з твоїм благовірним, навіть рідний брат не зміг ужитися під одним дахом такого будинку, — обводить довкола руками. — А його ж для вас обох збудував ваш дядек…

— … а він був примасем Львівської катедри, — пустивши очі під стелю, в тон тещі додає Стефан.

— Братунцьо не гірший купив собі в німцях, — Ганка доїдає. — Та ще й яку невісточку туди привів, справжня фрау. Он, як ви для неї причепурилися!

— Не хочу, щоб ти мене відвозила на двірець! — лементує мати. — Ти вся пашиш од злості, ще вибухнеш. Зі Стефаном поїду, — і теща тицяє зятеві валізу.

— Неси до машини!

Стефан стогне від люті. А Ганка на те лише руками розвела:

— Я ж знаю, кому моя мамунця свою дупцю довірить. Обережно там, не розтруси по дорозі, а то ще до своєї фрау не доїде.

На двірці Стефан швидко розпрощався з тещею, гречно поцілував руку, побажав щасливої дороги і навіть потупцював трохи біля вікна вранішнього рейсового автобуса Вроцлав-Гамбург.

До початку роботи залишалося ще дві години і Стефану захотілося розслабитись, повернутися додому, впасти в ліжко разом з Ганкою. Алек та Іво, мабуть, уже пішли до школи і вони залишаться вдвох у їхньому велетенському будинку.

Які вони все ж таки різні з Ганкою. Може, саме через це і тримаються купи, бо хай там що, а сім’я — поняття святе, вічне і непорушне для Стефана. Якщо Стефан казав «так», Ганка тут же заперечувала. Однак таке траплялося лише в їхніх особистих стосунках, а коли йшлося про дітей — тут вони об’єднувались і тоді із здивуванням Стефан помічав, як Ганка повторювала щось на зразок «ми з вашим батьком вирішили», або просто сталевим тоном виховувала «вам батько що казав».

І все ж таки вони були різними. Стефан, височезний, худющий, з великими блакитними очима та неслухняним білявим волоссям аж ніяк не гармонував з невисокою повнуватою Ганкою. Темне і хвилясте волосся щомісяця вона зачісувала по-новому. Стефан волів би, щоб волосся Ганка відпустила до пліч, тоді б він ховав у ньому обличчя і дурів од пахощів. Ганка була сміливішою і більш досвіченою у таємницях кохання, ніж Стефан, вона безсоромно називала все своїми іменами, керувала, направляла Стефана і тоді він корився жінці. Отакий собі термінатор…

Вранішня сцена, артистично розіграна дружиною, з якої вона вийшла таки переможцем і зараз досипає розпашіла, схожа на Рубенсівську Андромеду, а він тягнеться через усе місто, — тепер ще більше розпалила Стефана.

— Холера, — посміхнувся. — Правдива бестія…

Трохи здивувався сам собі від щирості почуттів. Що ж, він знає, що говорить, зрештою, дотягує до років Христа і може порівнювати Ганку з… Ні, ні, йому схочеться зараз саме бути з Ганкою, дозволити їй керувати у ліжку, поблажливо і з хлопчачою цнотливою безпосередністю коритись її пестощам. Але ж він може бути й справжнім лідером, сильним, нетерплячим, з ледь вловимим звіриним запалом, таким жагучим та всеохоплюючим. Але — не зараз, ні, ні, — додому, до Ганки, до свого кам’яного муру, за яким можна сховатися…

Приватне рекламне агентство «Echo»[5] набуло широкої популярності завдяки тому, що стало першим у Вроцлаві, хто взявся за цей нелегкий шмат хліба, і, по-друге, як любив говорити шеф, завдяки Стефану. Зрештою, так воно й було, бо саме Стефан Метись створив поважну опінію авторитетної фірми, до якої уже мали неабиякий інтерес численні бізнесмени.

Стефан закінчив політологію Варшавського університету і мав особливий нюх на економічних речах. В «Echo» уже працювала своя студія по створенню рекламних відеороликів. Власники численних фірм постійно вдавалися до послуг «Echo», знаючи, що там працюють професіонали, котрі зроблять все так, як слід, тільки скажіть, в якому напрямку. Метись вів економічний відділ, і до реклами усіляких дріб’язків, що прикрашають побут, не мав уже жодного відношення. То попервах він створював десяти-двадцятисекундні рекламки, котрі з успіхом крутило телебачення усієї Польщі. Але тепер справи пішли далі, і Стефан працював з серйознішими речами. Не раз вирушав з бізнесменами за кордон, дивився-придивлявся, допитувався, цікавився, поки не знаходив спільного знаменника і врешті-решт піднімав на ноги нові фірми, у котрі вкладались іноземні інвестиції. Охочих вийти на ринок Польщі було багато. Це ж, панове розуміють, ворота на Схід, — говорив зі знанням справи і цими словами завжди влучав у десятку.

Зараз накльовувалося цікаве відрядження в Австралію. Якось на одному коктейлі у бізнес-домі, де раз по раз збиралися ділові люди цілого світу, що мали справи у Польщі, зокрема, у Вроцлаві, Стефан почув уривок розмови, яка, на перший погляд, видалася схожою на белькотіння добряче хильнувших добродіїв. Недарма говорять, що в тверезого у голові, то в п’яного на язиці. Потім Стефан не раз прокручував почуте.

У газетах писалося, що Австралія може виявити себе, сидячи вже не на спині вівці,