Читати книгу - "Чари країни Оз"

Чи не найчастіше відкриває такі таємні місця в країні Оз дівчинка з Канзасу на ім’я Дороті, найближча Озмина подружка, що живе в розкішних покоях у королівському палаці. Дороті має й титул — вона Принцеса Озминська, — але не любить, щоб її величали Принцесою, вона проста й ласкава і не корчить із себе чогось більшого за звичайну дівчинку, то всі називають її просто Дороті, і вона після Озми найбільша улюблениця всього населення країни Оз.

Якось уранці Дороті, пройшовши через вестибюль палацу, постукала у двері до іншої дівчини, також Озминої гості й подружки, яку звали Тротта. Почувши «Ввійдіть!», Дороті побачила, що в Тротти є гість — старий одноногий моряк, друга нога була дерев’яна. Моряк сидів біля відчиненого вікна й пахкав люлькою, зробленою з кукурудзяного качана. Моряка звали Капітан Біл, він прибув до країни Оз разом із Троттою і був її найдавнішим та найвірнішим супутником і другом. Дороті теж любила Капітана Біла, і, привітавшись з ним, вона сказала Тротті:

— Ти знаєш, через місяць у Озми день народження, і я все думаю, який би подарунок їй приготувати. Вона така ласкава до нас, що ми конче повинні вшанувати її в цей день.

— Правду кажеш, — погодилась Тротта. — Я й сама вже задумувалася, що б подарувати Озмі. Але надумати нелегко, бо вона вже має все, чого їй треба, а що вона чарівниця й добре знається на чарах, то може задовольнити будь-яке своє бажання.

— Я знаю, — відказала Дороті, — та не в цьому річ. Я не кажу, що Озмі чогось треба, просто їй буде приємно знати, що ми пам’ятаємо про її день народження. Але що ж їй подарувати?

Тротта безнадійно похитала головою:

— Я вже думала, думала й нічого не придумала.

— Отак і я, — сказала Дороті.

— А я знаю одну річ, що потішила б її, — озвався Капітан Біл, повернувши до дівчат своє кругле, облямоване бурцями обличчя й утупивши в них свої великі, широко розплющені ясно-голубі очі.

— І що ж це, Капітане?

— Це Зачарована Квітка, — сказав він. — Напрочуд гарна рослинка, що росте в золотому горщику й цвіте всілякими квітками по черзі. То на ній трояндові пуп’янки й квітки, а за хвилину вже тюльпани, а потім хриз… хриз…

— Хризантеми, — підказала Дороті.

— Атож. А потім жоржини, а потім нарциси, і так по черзі всі квітки, які лишень є. Тільки-но одна зів’яне, розцвітає інша, вже не така, а пахнуть так, що чхати хочеться, а цвітуть день і ніч, день і ніч — цілий рік.

— Так це ж чудо! — вигукнула Дороті. — Гадаю, що Озмі сподобається.

— Але ж де та Зачарована Квітка і як нам її добути? — спитала Тротта.

— Чого не знаю, того не знаю, — повільно відповів Капітан Біл. — Мені про неї тільки вчора розповів Скляний Кіт і сказав, що вона в якомусь відлюдному місці десь на північний схід звідси. Адже Скляний Кіт мандрує по всій країні й бачить такі речі, яких не бачить більше ніхто.

— Це правда, — задумливо мовила Дороті. — Коли на північний схід, то це десь у краю Жвакунів, і то, певне, далеченько. Може, попросімо Скляного Кота, хай скаже, як добути Зачаровану Квітку.

І обидві дівчинки вийшли у парк, а за ними пошкутильгав на своїй дерев’янці Капітан Біл. Незабаром вони знайшли Скляного Кота, що, скрутившись калачиком, міцно спав на сонці біля якогось куща.

Скляний Кіт — одне з найдивовижніших створінь в усьому Озі. Його зробив славнозвісний чаклун доктор Пінт іще до того, як Озма заборонила своїм підданцям чаклувати.

Доктор Пінт зробив Скляного Кота, щоб той ловив мишей, але Ют ловити мишей відмовився і набув слави істоти не стільки корисної, скільки курйозної.

Цей дивовижнй, зроблений зі скла Кіт, був такий прозорий, що крізь нього було видно все, наче крізь вікно. Але в голові, під тім’ям, він мав жменьку невеличких рожевих кульок, що скидались на самоцвіти, одначе правили йому за мозок. Мав він і серце, зроблене з криваво-червоного рубіна. Та крім цих двох кольорових частин весь він був із прозорого скла, а хвіст — дуже гарний — зі скляного волокна.

— Ану, прокидайся! — гукнув Капітан Біл. — Нам треба поговорити з тобою.

— Як ви смієте турбувати мене? — невдоволено спитав Ют. — Посоромтеся!

— Та не сердься, — сказав Капітан Біл. — Ти пам’ятаєш, що розповідав мені вчора про Зачаровану Квітку в золотому горщику?

— То я, по-твоєму, дурень? Глянь на мій мозок — і побачиш, що він працює. Звичайно, пам’ятаю! — відповів Ют.

— Ну, то як нам знайти її?

— Ви не знайдете. І це не ваша справа. Ідіть геть, не заважайте спати, — пробурчав Ют.

— Та ти послухай, — звернулась до нього Дороті. — Нам потрібна Зачарована Квітка, щоб подарувати Озмі на день народження. Ти ж радий будеш потішити Озму, правда?

— Я не певен, — відказав Ют. — 3 якої це речі я маю когось тішити?

— Таж ти маєш серце, я бачу його у тебе всередині, — втрутилась Тротта.

— Так, є, і гарне серце, я люблю його, — запевнив Ют, вигнувшись, щоб оглянути себе всього. — Але воно зроблене з рубіна, а рубін твердіший за кремінь.

— Чи годишся ти хоч на щось? — спитала Тротта.

— Аякже! На мене приємно дивитися — чого не можна сказати про тебе, — відповів Кіт.

Тротта засміялась, а Дороті, що бачила Скляного Кота наскрізь не тільки очима, примирливо сказала:

— Ти справді дуже гарний, і