Читати книгу - "Амністія для Хакера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Виходило справді казна-що. Ніхто з близьких загиблого не знав про цінності у його квартирі. Водночас хтось про них таки дізнався. Вдерся, застрелив господаря і… залишив усе на місцях. Або майже все.
Гарно чи погано, але щось таки вимальовувалося. Застрелили людину, квартира якої, як виявилося, мала потаємні схованки і дорогий антикваріат. Якої ще причини потрібно, якого мотиву? Вбивця міг бути ким завгодно, лише не схибленим маніяком.
— Що з фотороботом хлопця, який товк у двері?
— Очевидно, нічого нового, — відповів Можейко. — Я на Сердюка переклав. Якби хто впізнав, він би зателефонував.
Майор запалив і простяг сигарети колезі, витягаючи зі столу попільничку.
— Значить так, — сказав він. — Будемо розробляти версію вбивства з метою пограбування. Якщо ти правий, Ромазана замочили з однією метою: знайти те, що забрали. Про наявність цінностей у помешканні не знав ніхто, крім убивці. Якщо б він знав, де шукати оте, поки що нам невідоме, то, мови нема, не йшов би на мокруху. Він заліз би до квартири і взяв, коли господаря не було. Те, що він натрапив на загиблого випадково, гадаючи, що його нема вдома, я також відкидаю.
Капітан лише кивнув на знак згоди.
— Далі. Серед цінностей, які ти там познаходив, були великі за розмірами речі. Січеш, куди я хилю? Щоб забрати, припустимо, піаніно, можна було сміливо вломлюватися за відсутності господаря й бути впевненим, що знайдеш. Картину також можна було знайти і не йти на мокре… Гадаю, те, що його цікавило, знайти самому важко, навіть дуже важко. Отже, всадивши жертві кулю в живіт, злочинець витяг відомості про схованку, забрав те, що хотів, і зник, замкнувши за собою двері. Коли цінність опинилася у нього в руках, Ромазан уже міг бути мертвий, і добивати його просто не довелося. Можливо, навіть імовірніше, загиблий виказав схованку до пострілу, і його вбили все-таки, щоб не впізнав потім. Відносно того, що він забрав… Ну, де воно було, гадаю, ми зараз не знайдемо. Не обов’язково у тій схованці під плінтусом, хоча й цілком можливо.
Кобища глянув на помічника і запитав:
— Ідеї є які-небудь?
— Ідеї — ваша парафія, — скромно зауважив той. — Наше виконання.
Це була його стандартна фраза на той випадок, коли ідей не було ніяких.
— Гаразд, — сказав Кобища. — Тоді розкручуй антикваріат. Більше зараз однаково нема за що зачепитися. Хіба що якась із експертиз ще щось підкине. Так що крути цей напрямок. Що це за речі, чи не фігурують у якомусь криміналі й таке інше. Ну, ти сам знаєш. Паралельно з цим промацай добре організацію, де працював загиблий. Адже остаточно він вийшов на пенсію лише півроку тому.
Покрутися там, опитай його колег, особливо тих, із ким він довго працював. Попрацюй ще з родичами та сусідами, вже конкретно у цьому напрямку. Маєш у своєму розпорядженні Величка і Сердюка. Сподіваюся, випрошу ще когось нам на підмогу. Сам також підключуся.
Можейко, не прощаючись, залишив кабінет, а майор увімкнув електрочайник і замислився. Справа була складна, проте рухалася. От тільки куди?
Пістолет системи «Беретта» з глушником — це виглядало професійно. Невідомий знав те, чого не знав ніхто, точно вийшов на ціль і швидко досяг мети, заволодівши чимось надзвичайно цінним. Це також свідчило про те, що діяв профі. Те, що він досяг свого, не викликало сумнівів. Якби до настання смерті господаря помешкання він не отримав того, що шукав, у квартирі все було б перекинуто догори дном. Ні, він таки домігся свого, інакше бути не могло.
Але інші факти свідчили про зворотне. Убивця не покинув зброю. Це не те що одним махом перекреслювало припущення щодо його професіоналізму, але викликало сумніви. Чому? Мав ще раз скористатися? Або… Кудись, точніше, комусь підкинути? Тоді невдовзі про це стане відомо. Дав би Бог… А якщо ні? Тоді це дилетант. А звідки в дилетанта «Беретта» з глушником? Такого слідчий не пам’ятав за всю свою багаторічну практику.
Нарешті, зрозумівши, що час уже зробити перерву, він зібрався і поїхав у район Старого мосту, аби ще раз оглянути квартиру на першому поверсі. Там, у помешканні загиблого, могло залишитися щось дрібне і на перший погляд не суттєве.
III. ДетективЦе місце вважалося одним із найкращих у всьому місті. По правий бік вулиці відразу за огорожею починалася базарна площа. Навпроти — платна автостоянка. На стоянку їх не пускали, зате по правий бік біля тротуару завжди паркувалася купа машин, чиї власники йшли базарувати. Вони так само платили за паркування, але до їхніх машин був доступ.
Ціла команда хлопчаків із пластмасовими відрами та губками чергувала тут від рання до смеркання. Щойно припарковувалася нова машина, на водія відразу ж насідали представники малолітньої команди з пропозиціями помити машину.
Старенький білий вольво припаркувався на вільному місці. Збирач платні з лейблом на безрукавці відійшов від машини, але водій не пішов на базар, так і залишився сидіти у кабіні авто, лише трохи прочинив дверцята — день стояв спекотний.
— Помити машину? — без будь-якого вступу та особливої надії запитав хлопчик, підійшовши під саме вікно.
— Скільки?
— Дві гривні.
— Мий! — дозволив водій.
Хлопець прожогом побіг по відро та напарника. Вони натхненно терли губками, час від часу вмочаючи їх у відра з водою, миючи кожен свій бік машини.
— І скільки ти так можеш заробити? — запитав власник авто.
— Коли скільки…
Напевно, це була комерційна таємниця.
— Ну, хоч десятку за день маєш?
— Часом буває…
— Ну, це не гроші, щоб у таку спеку карячитися…
Водій вольво до чогось хилив.
— Якщо хочеш дійсно заробити, пропоную роботу, навіть легшу, ніж ця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Амністія для Хакера», після закриття браузера.