Читати книгу - "Мати чи бути?"

тотожності (багато мов не мають слів для позначення «бути» в цьо­му сенсі; іспанська розрізняє між постійними якостями, що стосуються сутності предмета, (ser) та випадковими властивостями (estar), які суті предмета не виражають); 2) як допоміжне дієслово для утворення пасивної форми, зокрема в англійській у фразі «І am beaten» («Я побитий») «я» є об'єктом, а не суб'єктом дії (порівняймо з «І beat» — «я б'ю»); 3) у значенні «існувати» — і, як показано в Еміля Бенвеніста, у цьому випадку його слід відрізняти від діє­слова «бути», вживаючи останнє як зв'язку для позначення тотожності: «Ці два слова співіснували і завжди можуть співіснувати, лишаючись цілком різними».

Дослідження Бенвеніста по-новому висвітлює зна­чення «бути» — як дієслова у власному семантичному зна­ченні, а не як зв'язки. В індоєвропейських мовах «бути» виражається коренем «es», значення якого — «мати існу­вання», «бути належним до реальності». «Існування» і «ре­альність» визначаються як те, що є справжнім, постійним, правдоподібним. (У санскриті sant — «наявний», «справж­ній», «добрий», «правильний», найвищий ступінь цього слова sattama — «найкращий».) Отже, «бути» в його ети­мологічному корені значить дещо більше, ніж просто то­тожність між суб'єктом і атрибутом, більше, ніж описовий термін для якогось феномену. «Бути» означає реальність існування того, хто або що є, воно констатує його чи її до­стовірність і справжність. Твердження, що хтось або щось є, стосується сутності особи або предмета, а не його чи її видимості.

З наведеного огляду значень слів «мати» й «бути» можна зробити такі висновки:

1. Під володінням та буттям я розумію не окремі якості суб'єкта, прикладом яких можуть бути твердження «у мене є автомобіль», «я білий» або «я щасливий», а два основних способи існування, два різних види самоорієнтації і орієнтації у світі, дві різні структури характеру, пе­ревага однієї з яких визначає все, що людина думає, від­чуває і робить.

2. При існуванні за принципом володіння моє став­лення до світу втілюється у прагнення зробити його об'єктом володіння, в намагання перетворити все і всіх, зокрема і себе самого, у свою власність.

3. Щодо буття як способу існування, то слід розрізня­ти дві його форми. Одна з них є протилежністю володіння,, як це показано на прикладі Дю Маре, та означає життє­любність і справжню причетність до світу. Інша форма буття — це протилежність видимості, вона відсилає до справжньої природи, істинної реальності особи чи речі, на відміну від оманливої видимості, як це показано на при­кладі етимології слова «бути» (Бенвеніст).

ФІЛОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ БУТТЯ

Аналіз поняття «буття» ускладнюється ще й тому, що ця проблема була предметом розгляду багатьох філософськнх праць і питання «Що таке буття?» стало одним із клюнових у західній філософії. Зазначу, що це питання роз­глядатиметься тут з антропологічної і психологічної точок зору, та все ж буде доречно обговорити його й у філософ­ському ракурсі, оскільки його зв'язок з антропологічною проблематикою очевидний. Навіть короткий огляд уявлень про буття в історії філософії — від досократівської епохи до сучасності — виходить за рамки цієї роботи. Я згадаю лише один найважливіший пункт: щодо розуміння проце­су, діяльності і руху як елементів, внутрішньо властивих буттю. Георг Зіммель [101] зауважив: ідея про те, що буття передбачає зміну, тобто буття є становленням, пов'язана з іменами двох найвизначніших і найбільш безкомпроміс­них філософів періодів зародження і розквіту західної фі­лософії — Геракліта і Гегеля.

Сформульоване Парменідом, Платоном і схоластами-«реалістами» положення про те, що буття — це постійна, ві­чна і незмінна субстанція, протилежна становленню, має сенс лише у випадку, якщо виходити з ідеалістичних уяв­лень, що думка (ідея) є вищою реальністю. Якщо ідея любові (у розумінні Платона) більш реальна, ніж переживання любові, то можна твердити, що любов як ідея — постій­на й незмінна. Але якщо виходити з існування реальних людей, які живуть, люблять, ненавидять, страждають, то можна зробити висновок про те, що нема взагалі жодної істоти, яка б не перебувала у процесі становлення і змі­ни. Усе живе здатне існувати лише у процесі руху, лише змінюючись. Невід'ємні властивості життєвого процесу — зміна і розвиток.

Радикальні концепції Геракліта і Гегеля, що опису­ють життя не як субстанцію, а як процес, мають паралелі у східній філософії, зокрема в буддизмі. У філософії буддизму немає місця для сталої незмінної субстанції, чи то предметного світу, чи то внутрішнього світу особистос­ті. Ніщо не є реальним, окрім процесів[3]. Сучасна науко­ва думка сприяла відродженню філософських уявлень про «мислення як процес», досліджуючи і застосовуючи їх у ца­рині природничих наук.

ВОЛОДІННЯ І СПОЖИВАННЯ

Перш ніж почати обговорення й унаочнення таких способів існування, як володіння й буття, варто згадати про окремий прояв володіння — інкорпорування. Це арха­їчна форма оволодіння, прикладом якої може бути поїдан­ня чогось або пиття, — ось що означає інкорпорування. Дитина на певному етапі свого розвитку намагається за­сунути до рота будь-який предмет, яким вона хоче ово­лодіти. Це суто дитяча форма володіння, властива вікові, коли дитя ще надто мале для того, аби здійснювати інші форми контролю над власністю. У багатьох різновидах ка­нібалізму можна виявити точнісінько такий спосіб зв'язку між інкорпоруванням і володінням. З'їдаючи людину, ка­нібал вважав, що він таким чином отримує її силу (тому канібалізм можна розглядати як своєрідний магічний ек­вівалент придбання рабів); людожер вірив, що, з'ївши сер­це сміливця, набуде його мужності й відваги, а з'ївши то­темну тварину, отримає божественну сутність, символом якої вона є.

Ясна річ, більшість об'єктів неможливо інкорпору­вати фізично (а ті, стосовно яких це можливо, у процесі засвоєння зникають). Проте є символічні і магічні форми інкорпорування. Якщо я вірю, що інкорпорував образ якогось божества, чи свого батька, чи певної тварини, то цей образ не може зникнути або бути відібраний у мене. Я ніби символічно поглинаю предмет і вірю, що він символічно наявний у мені. Таким чином Фрейд по­яснював зміст поняття «над-Я» — як інтроековану суму батьківських заборон і покарань. Таким же чином мож­на інтроекувати владу, суспільство, ідею, образ: що б не сталося, я ними володію, вони ніби «в моєму нутрі» і назавжди захищені від будь-якого зовнішнього зазіхан­ня. (Слова «інтроекція» та «ідентифікація» часто вжива­ються як синоніми, але не цілком ясно, чи справді вони відбивають один і той самий процес. Принаймні термін «ідентифікація» слід застосовувати обережно, бо в дея­ких випадках правильніше було б говорити про насліду­вання чи підлеглість.)

Багато інших форм інкорпорування не пов'язані з фізіологічними потребами, а отже, не є обмеженими. Праг­нення проковтнути весь світ є змістом настанов спожива­цтва. Споживач — це вічне немовля, яке плачем вимагає соски. Такі патологічні