Читати книгу - "Пульс Всесвiту, Володимир Бабула"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— В усякому разi, я цього прагну. Але, на жаль, дослiди з живими людьми пов'язанi з великими ускладненнями.
— Невже ви проводите такi дослiди на людях?!
— Поки що нi. Але незабаром на це зважусь. Незабаром. Можете менi повiрити.
Гаряча хвиля пробiгла у мене по тiлу. З'явилось вiдчуття, яке виникає у альпiнiстiв на запаморочливiй висотi гострого гiрського гребеня над проваллями, — i не розпач, не лють, а щось таке, що змушує пружнiшати м'язи, загострює волю. Я насилу стримався, щоб не вибухнути, i сказав хрипло:
— А чим ви хочете заповнити порожнi мiсця, якi виникнуть у пам'ятi?..
— Розумiю ваше хвилювання, — розсудливо вiдповiв Пегас.- I я спочатку переживав щось подiбне. Але нiчого, це минеться. Бачу, що ви починаєте мене розумiти. Про порожнi мiсця я теж думав i вирiшив заповнити їх найпрекраснiшим з того, що могло створити людство досi. Я запишу в людський мозок вмiст бiблiотеки, якою ви там, нагорi, так захоплювались. Коли над свiтом помчать благодiйнi хвилi, кожен якоюсь мiрою стане Аристотелем, Платоном, Декартом, Шопенгауером, Гете, Достоєвським. У кожного фiлософа та класика я вiзьму найкраще, найвеличнiше…
Вiн говорив, i я вiдчував, що поступово знову заспокоююсь.
— Невже ви не розумiєте, що створите у головах людей плутанину? урвав я його. — А чи переконанi ви, що зумiєте вибрати з культурної спадщини людства справдi найкраще?
— Моя всебiчна освiта така широка, що можете не сумнiватись у цьому! самовпевнено заявив Пегас. — Певен, що зумiю розiбратися без радникiв.
Ця вiдповiдь ще бiльше переконала мене в тому, що я говорю з людиною, яка вже давно втратила вiдчуття реальностi. Та все ж я ще сподiвався отверезити його.
— Як видно з усього, ваше вiдкриття має величезне значення для людства. Але чому ж у такому разi ви не вiддасте його в розпорядження суспiльства? Чому таку важливу справу здiйснюєте один, у пiдземеллi? Навряд щоб вам пощастило побудувати такий передавач, який вплинув би на всю земну кулю, а з своїми хвилями вам доведеться звертатись таки далеченько: у нас вiйна нiкого не приваблює.
Пегас судорожно вчепився в стiл з екранами.
— Доки я не доведу свiй план до кiнця, вiдкриття з рук не випущу!.. Ви уявляєте, що трапиться, якщо комусь заманеться зловживати ним? Або ж його вкрадуть — вкрадуть, а потiм нiхто й не згадає про мене… Чи, може, скажете, мало було викрадено великих винаходiв?.. Справдi, передавач завдає менi багато клопоту. I все одно в мене є надiя. За попереднiми розрахунками, гравiтацiйний передавач потребуватиме такої ж кiлькостi енергiї, як звичайна радiостанцiя.
— А чи не зрадить вас велика витрата електрики? — запитав я.
— Нi, енергiю я беру безпосередньо з мережi, без лiчильника. Звiсно, в iнтересах людства, — хихикнув Пегас.
— Дивно! — сказав я з iронiєю. — Боїтесь, що хтось украде ваше вiдкриття, а самi, м'яко кажучи, на кожному кроцi обкрадаєте людське суспiльство, правда запевняючи, що це — в його iнтересах… Але хто може поручитись, що ви не зловживатимете вашим вiдкриттям, не використаєте його проти людства?
М'ясисте обличчя Пегаса заграло всiма барвами.
— Ви забiгаєте, редакторе, надто далеко! Адже я — порядна людина i не плекаю потаємних думок!
Я хотiв заперечити, що чесна людина не краде, але побоявся бурхливої сутички. А тепер шкодую, що не пiдтяв цього, щонайменше сказати, дивного вченого.
— Мир не можна захистити нiякими таємничими променями, — сказав я з удаваним спокоєм. — Людство вже прокинулось, i я твердо переконаний, що остання свiтова вiйна була справдi останньою. Зараз не час для вiйн. Перший радянський супутник, сигнали якого ви самi перехопили, скерував погляди людства в протилежному напрямку — нагору, до Всесвiту. Тож не чiпайте людський мозок, бо це небезпечно, та й потреби в цьому немає. Мозок — надто чутливий орган. Це вам не кiбернетичний Ферда, з яким ви можете робити все, що заманеться!
Я замовк, Пегас також мовчав. Я тодi подумав, що своїми полум'яними словами вплинув на нього. Але мої iлюзiї розлетiлися, як сухе листя пiд вiтром.
— Хоч ви й говорите красиво, та все ж недооцiнюєте небезпеку загрози вiйни. Менi здається, що ми не розумiємо один одного. Ви — редактор i письменник, а я — розсудливий учений. Я знаю, що роблю. Я не можу допустити, щоб голем,[1] якого воскресили наука i технiка, пiд час свого походу розчавив мешканцiв нашої планети. Вiн уже зiп'явся на ноги i руйнує все, що трапляється йому на шляху. Я крокую поруч i чекаю слушного моменту, щоб перетворити його знову на мертву глину.
— На жаль, я не цiлком вас зрозумiв. Що ви маєте на увазi пiд словом «голем»?
Пегас примружився так, нiби йому в очi потрапив дим.
— I пiсля цього ви називаєте себе письменником-фантастом?! Цей голем сучасна технiка, а точнiше — атомна енергiя. Вона вислизнула з рук людини, вона знищить свого вiдкривача!
— Ваш голем може з таким же успiхом опалювати будинки й заводи. Навiщо ж його знищувати? — заперечив я.
Замiсть вiдповiдi Пегас вийняв з кишенi годинник-цибулину.
— Я бачу, ми не домовимось. Ваш час минув. Година пройшла.
— I ви не боїтесь мене випустити? Я аж нiяк не вiдчуваю себе зобов'язаним зберiгати вашу таємницю.
— Я не знаю, що таке страх. При здiйсненнi цього величного завдання вiн шкодив би менi! — сказав Пегас крижаним тоном. Потiм несподiвано обернувся i схопився за один з важелiв пульта керування.
Спалахнуло якесь слiпуче свiтло.
Я втратив свiдомiсть.
Зачароване мiстоМи — найнещаснiшi невдахи, якi будь-коли народжувались на нашiй планетi. Яким прекрасним було життя Робiнзона порiвняно з нашим! Над його головою спiвали птахи; об береги його острова плюскотiло чарiвне, вiчно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пульс Всесвiту, Володимир Бабула», після закриття браузера.