Читати книгу - "На Зміїному острові, Мартін Вікрамасінге"

Увечері я почув, як хтось із родичів пана Дхармасінге сказав, що вони йдуть шукати мене на березі моря, а якщо не знайдуть, то вранці спробують щастя на базарі.

Коли я побачив, що вони повертаються від моря, я негайно побіг туди. Місяць був уповні, і в його сяйві море і берег були такі красиві, що я ніяк не міг намилуватись цією чарівною картиною.

Невдовзі прийшли рибалки. Вони покидали в човен мішки, весла, бутлі з водою та смолоскипи, зіпхнули човна в спокійне море і подалися до далекого рифу, де вони, очевидно, ловили рибу.

Години за дві до світанку на берег прийшли інші рибалки, сміливі й відважні люди, які ловили велику рибу, і заходились ладнати в дорогу свого величезного човна. Вибравши слушну хвилину, я скочив у цього човна і ліг на дно, майже сховавшись під кормовою лавкою. Все моє тіло боліло від утоми.:

Човен відчалив. Біля бортів тихо шепотіли хвилі, рибалки неголосно перемовлялись між собою. Нарешті лагідний плескіт хвиль і морський вітерець приспали мене, і я міцно заснув. Коли я знову розплющив очі, був ясний ранок, яскраво світило сонце. В кочетах, як і перше, ритмічно порипували весла.

— Ось тобі й маєш! Та тут хтось лежить! — вигукнув, нахиляючись, один з рибалок. Я побачив просто над собою широко розкриті від здивування очі й поросле густою бородою обличчя і схопився на ноги.

— Та це ж хлопець!

— Хлопець? Не може бути! — вигукнув стерновий!

— І якого біса він сховався на нашому човні? — розсердився другий рибалка. — Де ми його подінемо у відкритому морі? Якщо повернемось назад, то тільки змарнуємо день і нічого не зробимо.

— Кинемо цього негідника за борт та й край, — люто промовив третій рибалка. — А самі гайда ловити рибу.

Але тут мене впізнав стерновий.

— Та це ж той самий хлопець, що живе в директора школи, — мовив він до своїх товаришів.

Втручання стернового трохи мене підбадьорило.

— Я цього директора знаю, — докинув один з рибалок. — Скнара, яких світ не бачив.

— Будь ласка, не везіть мене назад, — гаряче попросив я. — Я буду вам допомагати чим тільки зможу, і слухатимусь кожного вашого слова. А моря я не боюсь.

— Хлопець, здається, не з полохливих, — промовив рибалка, який запропонував був кинути мене за борт.

Питання про те, відвезти мене назад на берег, чи взяти з собою, остаточно мав розв'язати стерновий. Звичайно, якби рибалки не запізнювались, а місце, де вони мали намір ловити рибу, було не так далеко, мене б одвезли на берег.

— Авжеж, не з полохливих, — погодився другий рибалка. — Хай їде з нами.

Стерновий трохи подумав і сказав, що він не заперечує.

Човен плив усе далі й далі в море. Спочатку рибалки орієнтувались на вершину однієї з гір на березі, а коли вона зникла за обрієм, орієнтиром для них став маяк, його світло, наче маленька зірочка, яскраво спалахувало віддалеки.

Повіяв свіжий вітерець, і один з рибалок підняв парус. Прив'язавши один кінець шкота, він дав другий його кінець стерновому, і човен швидко побіг по безмежній морській рівнині. Вода за кормою вирувала й пінилась, від носа й корми розбігались хвилі, а я стояв, випроставшись на весь зріст, і спокійно дивився вперед, відчуваючи, що рибалки здивовані моєю сміливістю.

Коли човен підійшов до того місця, де треба було розпочинати ловити рибу, один з рибалок опустив за борт важкий камінь. Мені хотілось хоч трохи допомогти своїм новим знайомим, і я подав кожному рибалці по мішку, що лежали на дні човна.

Рибалки прив'язали ці мішки до поясів, і взяли в руки довгі бамбукові вудилища з міцною волосінню й великими гачками. Потім один з рибалок почав пригорщами сипати у воду принаду, а стерновий закинув вудочку туди, де падала принада, і одразу ж різко підсік. За мить на дні човна підстрибував і виблискував лускою перший тунець. Тоді й інші рибалки, крім двох, що кидали принаду по обидва боки від човна, почали закидати свої вудочки. Море навколо човна аж кипіло, тунці кидались на принаду, знімаючи хмари бризок, вистрибували з води, стукались об борт човна і хапали наживу безперестанку. Стояв такий шум, наче зграя собак билась за кістку.

Не минуло й години, і човен був урівень з бортами повний риби. Рибалки неохоче змотали свої вудочки і сіли перепочити. Потім вони помили в морі руки й витягли пакунки з їжею. Мені теж захотілось їсти. Зрозумівши це, стерновий поділився своїм сніданком зі мною. Всі рибалки пожадливо їли каррі і рис. Їжа була досить проста, але вона здалась мені надзвичайно смачною. Крім каррі і рису, був іще варений з лимоном тунець і гостра на смак кокосова самбола.[5] Я з'їв усе, що дав мені стерновий, але не наївся. Помітивши це, один з рибалок дав мені ще рису, а стерновий риби й самболи. Я перемішав усе це і з'їв до останньої крихти.

Після сніданку всі знову помили руки в морі й напилися води з бутлів.

— То як, тобі сподобалося ловити тунців? — спитав стерновий.

— Страшенно сподобалось, — відповів я з невинним виглядом. — Так сподобалось, що хочеться ще раз спробувати.

— Так он куди ти хилиш! — вигукнув один із рибалок. — Більше й близько підходити до нашого човна не смій! Зрозумів?

— А ми