Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

Ребека не надто квапилась побачити свого сина і спад­коємця: якось він зіпсував її нову накидку сріблястого кольору. І хлопчик також дужче любив годувальницю, ніж матір, тож коли нарешті йому довелося розлучатись зі своєю веселою нянькою, що стала йому майже рідною, він кілька годин голосно плакав. Втихомирила його тільки материна обіцянка, що він завтра ж повернеться до нянь­ки. Та й самій няньці, якій, мабуть, теж було прикро розлучатися з дитиною, місіс Кроулі сказала, що скоро знов віддасть їй хлопчика, і та кілька днів нетерпляче чекала на нього.

Власне, наші приятелі були, можна сказати, першими з тієї зграї зухвалих англійських авантюрників, що потім заповнили континент і шахрували по всіх європейських столицях. Тієї щасливої пори 1817-1818 років багатство й честь британців ще були у великій пошані. Тоді, як я чув, вони ще не навчилися, купуючи щось, так завзято торгуватися, як торгуються тепер. Великі міста Європи ще не стали полем діяльності наших заповзятливих шах­раїв. І якщо тепер навряд чи знайдеться місто у Франції чи в Італії, де б ви не зустріли наших шляхетних земляків, що поводяться з притаманною нам безтурботною пихою і зухвальством, обдурюють господарів готелів, збувають довірливим банкірам підроблені чеки, крадуть у каретни­ків їхні екіпажі, а в ювелірів - коштовності, витрушують з легковажних мандрівників гроші за картярським сто­лом, навіть цуплять з публічних бібліотек книжки, то ще тридцять років тому будь-якому «англійському мілордові», що подорожував у власній кареті, де завгодно відкривали кредит, і джентльмени тоді не ошукували, а самі потрап­ляли в лапи ошуканців.

Господар готелю, де жило подружжя Кроулі, перебу­ваючи в Парижі, аж через кілька тижнів дізнався, яких він зазнав збитків,- після того, як до нього почала захо­дити швачка, мадам Марабу, з невеличким рахунком за речі, що їх вона постачала пані Кроулі, після того, як мосьє Дідло з Буль-д’Ор у Пале-Роялі разів із шість запитав, чи не повернулася cette charmante 7 міледі, що купувала в нього годинники й браслети. Виявилося, що навіть бідній дружині садівника, яка годувала дитину, леді тільки за перші шість місяців оплатила те молоко й материнську ласку, якими вона обдаровувала веселого й здорового маленького Родона. Так, не заплачено навіть годувальниці: Кроулі надто поспішали, щоб пам’ятати про такий, дрібний борг. А щодо господаря готелю, то він до кінця свого життя проклинав англійську націю і розпи­тував усіх подорожніх, чи не знають вони, бува, такого полковника, лорда Кроулі, avec sa femme - une petite dame, très spirituelle. 8

- Ah, Monsieur,- додавав він,- ils m’ont affreusement volé. 9

Прикро було слухати, як він нарікав на свою лиху долю.

Ребека подалася до Лондона з наміром домогтися певної угоди з численними Родоновими кредиторами - запропо­нувати їм по десять пенсів чи по шилінгу за фунт і дати змогу чоловікові спокійно повернутися на батьківщину. Нам не личить досліджувати всі ті способи, до яких вона вдавалася, щоб виграти ці важкі переговори, але, пере­конливо довівши кредиторам, що сума, яку вона вповно­важена їм запропонувати, складає весь наявний капітал її чоловіка, запевнивши їх, що полковник Кроулі краще залишиться жити на континенті, ніж повернеться додому, не сплативши боргів, і що він не має ніякої надії отримати гроші з якихось інших джерел, а тому їм годі й сподіва­тися дістати колись більше, ніж вона спроможна їм запро­понувати, Ребека досягла того, що кредитори одностайно погодились прийняти її умови, і за півтори тисячі фунтів го­тівкою скупила всі векселі, на суму більшу, ніж удесятеро.

Місіс Кроулі не наймала для цих переговорів юристів. Справа була така проста: хочете - беріть, а не хочете - не треба, як вона справедливо зауважила, що вона дозво­лила повірникам кредиторів залагодити її самим. І містер Льюїс, уповноважений містера Девідса з Ред-Лайєн-сквер, і містер Мосс, що репрезентував інтереси містера Монассе з Керсітор-стріт (це були головні кредитори полковника), наговорили компліментів його дружині за блискуче ведення справи й заявили, що жодний фахівець-адвокат не годен їй у слід ступити.

Ребека прийняла ці компліменти з належною скром­ністю, звеліла подати в маленьке, непоказне помешкання, де вона зупинилася, пляшку хересу й тістечок, пригостила повірників своїх ворогів, на прощання потиснула, їм руки і в найкращому гуморі негайно ж таки повернулася на континент до чоловіка й сина, щоб повідомити першому з них радісну новину про його цілковиту волю. А щодо другого, то, поки мати була відсутня, нянька-француженка, мадемуазель Женев’єва, не дуже його гляділа. За­хопившись солдатом з гарнізону в Кале, ця дівчина в його товаристві забувала про свої обов’язки, і малий Родон мало не втонув на мілині, де Женев’єва залишила його на якийсь час, а потім загубила.

Отже, полковник і місіс Кроулі повернулися до Лондона і тут, у будиночку на Керзон-стріт у Мейфейрі, справді показали той хист, що його мусить мати кожен, хто хоче жити на згадані вище засоби.

Розділ XXXVII
ПРОДОВЖЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО

Найперше, і це надзвичайно важливо, ми розповімо, як можна винаймати будинок, нічого не платячи за нього. Декотрі будинки здають без меблів, і тоді ви, якщо маєте кредит у добродіїв Гілоу чи Бантінга, можете чудово прибрати й опорядити його за власним уподобанням, а декотрі - з меблями, що для більшості винаймачів про­стіше й зручніше. Подружжя Кроулі воліло винайняти саме такий будинок.

До того часу, як містер Боулс почав порядкувати бу­динком і пивницею в старої міс Кроулі на Парк-лейн, дво­рецьким у неї був містер Реглс, що народився в Королевиному Кроулі і був меншим сином тамтешнього садівника. Завдяки добрій поведінці, вроді, струнким литкам і ста­течності він від кухонного столика, де чистив ножі, під­нявся на задок карети, а звідти до комори дворецького. Побувши чимало років управителем господарства міс Кроулі, де він мав добру платню, щедрі побічні прибутки й велику можливість заощаджувати, він заявив, що хоче взяти шлюб з колишньою куховаркою міс Кроулі, яка жила з чесних прибутків від качальні для білизни і від невелич­кої крамнички з городиною в сусідстві. Правду кажучи, церемонія