Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Оповідання та казки, Олена Пчілка 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповідання та казки, Олена Пчілка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповідання та казки" автора Олена Пчілка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 11
Перейти на сторінку:
сина-музику й повів у будинок до короля.

Приведено їх у велику світлицю; вийшов король, зібралися й всі його прибічні. Тоді привели Моцарта до фортепіано, накрили клавіші хусткою й казали грати.

Моцарт грає, всі дивуються та хвалять, що який то він зручний. Потім король і каже:

- Ну, грай іще що-небудь, уже без хустки. Я чув, що ти там із своєї голови щось компонуєш!

Ну, король слухав, а потім щось таке почав говорити з своїми прибічними; пішла розмова, далі вже й сміх чути - щось там веселе розповідали...

Малий музика тоді, бачивши, що на грання його вже не вважають, як схопиться зі стільчика, як грюкне накривою від фортепіано,- та й побіг із світлиці. За ним погнався батько і дехто з інших, і кажуть йому:

- Що це ти? Як же можна так поводитись у королівській господі? Не скінчив, не вклонився королеві, не подякував за ласку.

- За яку ласку? - каже малий Моцарт.- За те, що король просив мене грати, а потім не слухав? Це теж зневага для мене! Коли просив, повинен слухать!

- Але ж то король! - кажуть хлопцеві.

- То що! - каже музика.- Королів багато, а Моцарт-музика - один.

Минув час. Моцарт виріс та став славутним музикою по всіх краях. Приїхав він раз у свою столицю давати концерт. Ох, так-то вже пильно слухали його вся громада присутня і король з своїм товариством.

 

НА ХУТОРІ

 

 

У хаті в селянина Остапа та його жінки Ганни - радість: найшлось телятко теї ночі. Вони внесли його в хату, бо мороз був великий, і воно могло й замерзнути в хліві...

- Минічка, миня! - примовляла Ганна, гладячи телятко.- Яке ж воно гарненьке! - додала молодиця, весело дивлячись на чоловіка.

- Ото вже тішитиметься Івасик, як прокинеться!

Ганна поглянула на піл, там спав її первенчик - гарненький, білоголовий хлопчик Івась.

Телятко ледве держалося на ногах та дивилось карими добрими оченятами, поводячи вухами. Остап сів на лаву, уперся руками в коліна і поглядав то на теля, то на піл, на Івася. На молодому виду в Остапа сяяла втіха, сірі очі наче сміялись, одсвічуючи в собі щасливу думку. Ганна побігла і через якусь хвилину вернулася з оберемком соломи в руках.

- Ти ж гляди, потихеньку! Не роздави телятко,- пожартував Остап.

- Отаке й вигадає,- засміялась Ганна. Положила коло печі солому, нахилилась до телятка, а воно підняло мордочку і стиха заревло.

- Еге, бач яке! Уже й за матір’ю скучило! Минічка, миня! - ласкаво говорила Ганна та гладила по голові телятко.

А ось прокинувся Івасик.

- Вставай, синоньку, вставай,- мовила йому мати,- у нас уже миня є!..

Білява голівка з заспаними сірими оченятами цікаво нахилилась уперед, і зразу рожеве личко Івасикове неначе промінням сонячним освітилось. Івасик хутко спустив ніжки на долівку і побіг до матері.

- А де ж вона та миня? - пита хлопчик.

- Онде, серденько, під печею,- показувала мати,- бачиш, яка маленька! Ось я тобі завтра молозива зварю.

Ганна вибиралася до корови, а Івасик усе заглядав до телятка.

- А я буду телятко в череду гонити? - питав Івась.

- Будеш, сину! - обізвався Остап.- Я ж тобі на літо бриля сплету, а мати пошиє торбинку на хліб - і будеш пастухом.

- А щоб ти на полі не скучав, то батько виріже тобі з очерету дудочку, то ти будеш грать,- додала усміхаючись Ганна.

- А миня не б’ється? - спитав Івасик.

- Попробуй, сину! - Остап взяв ззаду за рученята Івасика й стиха штовхнув до телятки, промовляючи: «Баран-баран - буц!»

Івасик наставив своє маленьке чоло, злегка доторкнувшись до чола теляткового, і по хаті, як дзвінок, залунав срібний сміх.

Телятко трохи злякалось, повело вухами й заревло.

- Му-у-у! - передражнив Івасик телятко, а потім, присівши коло його, взяв соломинку й почав водить по мордочці телятковій.

- Тепер годі, Івасю,- сказав Остап, саджаючи на коліна до себе сина,- миня, бач, боїться тебе; нехай вона лежить на соломці, гріється. А ти вмийся, богу помолися,- он швидко куліш звариться, то снідати будемо!

- Мамо, я хочу перепічки,- сказав Івась.- Буде, мамо, перепічка?

- Ні, Івасю,- сказала Ганна, ставлячи до полум’я горщик з водою,- завтра буду хліб пекти, то завтра й перепічку спечу.

- А молозива коли дасте?

- І молозива завтра.

- Ага! Мені мама завтра молозива зварять,- прицмокнувши язичком, сказав Івась, повернувшись до батька.

- Ні, то мені буде молозиво,- дражнячи сина, пожартував, усміхаючись, Остап.

- Ні, мені!

- Та кажу ж тобі, синку, що мені буде молозиво, а тобі тільки перепічка.

- Мамо, що то тато кажуть? Що їм буде молозиво! - промовив Івась уже мало не крізь сльози.

- Та то, Івасю, тато так собі говорить, жартами тебе хоче трошки подратувать! - заспокоїла Ганна Івася.- І навіщо, справді, дратувати дитину,- докірно додала мати,- так наче й сам маленький!

- Мені молозива, а Івасеві перепічка,- все-таки дражнився Остап.

В сірих оченятах Івася блиснули сльози; він якось жалібно подивився на батька, далі на матір і, тихенько злізши з колін Остапових, кинувсь до матері, ухопився рученятами за спідницю, уткнув голівку матері в коліна і заплакав на всю хату.

- От-таки додратувався,- палко сказала Ганна Остапові, насупивши чорні, тоненькі брови.

- Івасю! Та то ж я умисне це сказав, хотів трошки тебе подратувать. Я ж думав, що ти вже великий «парубок»! Ну, годі ж, годі, синочку, цить! Ти не плач-бо, а то, дивись, і миня плаче.

Івась, хлипаючи, з-під лоба подививсь мокрими оченятами на телятко, потім якось несміливо на батька, що стояв уже в свиті, з шапкою в руках на дверях, налагодившись подивитися до снідання на своє хазяйство. Остап покивав Івасикові весело головою й вийшов з хати, а Ганна пригорнула до себе Івася і почала цілувати та заспокоювати щирими словами любу дитину:

- Ось цить, ось не плач, буде тобі й перепічка, й молозиво!

Умовк Івасик, як

1 ... 6 7 8 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та казки, Олена Пчілка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповідання та казки, Олена Пчілка"