Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хо, Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Хо, Коцюбинський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хо" автора Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
сiс­ти.

"I чо­го вiн хо­дить до ме­не, отой во­ро­хоб­ник? - про­май­ну­ла дум­ка в го­ло­вi Ма­ка­ра Iва­но­ви­ча.Адже я вже раз "не пiз­нав" йо­го на ву­ли­цi".


- Почну, ко­ли доз­во­ли­те, прос­то з дi­ла, яке при­ве­ло ме­не до вас,- по­чав гiсть, сi­да­ючи на дзиг­ли­ку про­ти гос­по­да­ря.- Учо­ра ви так хут­ко по­ки­ну­ли наш гурт, що…


- Голова в ме­не роз­бо­лi­лась так, що, по­вi­ри­те, лед­ве до лiж­ка доп­лен­тав­ся,- скри­вив­ся Ма­кар Iва­но­вич.


- Отож i ми так до­мiр­ку­ва­ли­ся, що ви, ли­бонь, за­не­ду­жа­ли… Як вам вi­до­мо,- вiв да­лi док­тор,- по­завт­ра в мiс­тi Лу­ць­ко­му має вiд­бу­ти­ся гуч­ний по­хо­рон на­шо­го слав­но­го пи­сьмен­ни­ка, що си­ми дня­ми по­мер. Ша­ну­ючи зас­лу­ги йо­го на по­лi вкраїнсько­го письменст­ва, а та­кож ви­хо­дя­чи з за­­са­ди, що нам пот­рiб­нi те­пер, мiж iн­шим, i ма­нi­фес­та­цiї, якi б свiд­чи­ли про iс­ну­ван­ня на­ше, пе­ред шир­шою пуб­лiч­нiс­тю по­ка­зу­ва­ли, що ми жи­ве­мо, ух­ва­ли­ла гро­ма­да на­ша прий­ня­ти удiл в то­му по­хо­ро­нi де­пу­та­цiєю й вiн­ком на мо­ги­лу по­кiй­но­го. Вi­нок уже за­мов­ле­но, i гро­шi на нього по­ма­лу зби­ра­ються, але…


"Чого се вiн хо­че вiд ме­не? Чи не гро­шей ча­сом?" - мiр­ку­вав со­бi Ма­кар Iва­но­вич i пе­ре­хо­пив, вий­ма­ючи ка­лит­ку:


- Прошу не за­бу­ва­ти, що й з ме­не на­ле­житься част­ка на вi­нок…


- Спасибi, обiзвався док­тор, хо­ва­ючи жов­тий папiрець. Вла­стиво, тут рiч не в гро­шах, а в де­пу­та­цiї, - ка­зав вiн да­лi. - Ми ух­ва­ли­ли виб­ра­ти трьох-двох мо­лод­ших i од­но­го ста­р­­шо­го. Гро­ма­да на­ша, чо­лом да­ючи пе­ред ва­шим пат­рi­о­ти­­з­­мом i зас­лу­га­ми, при­по­ру­чи­ла ме­нi про­ха­ти вас поїха­ти де­пу­та­том на по­хо­рон i за­вез­ти вi­нок, що я й чи­ню те­пер з приємнiс­тю.


Макар Iва­но­вич зра­зу на­ля­кав­ся.


Може, се не­без­печ­но? Але та­кi по­чес­нi зап­ро­си­ни приємно по­лос­ко­та­ли йо­го пи­ху. Так! Не по­ми­ли­ла­ся гро­ма­да, на­зи­ва­ючи йо­го пат­рi­отом… Вiн так лю­бить Ук­раїну й той доб­рий ук­раїнський люд! Бiд­на, бiд­на Вкраїна, чо­го б вiн не зро­бив для неї!..



Макар Iва­но­вич цiл­ком роз­кис. Вiн дя­ку­вав за честь, за­пев­няв у своєму пат­рi­отиз­мi, роз­во­див­ся над бра­ком iн­те­лi­ген­цiї вкраїнської й, уреш­тi, обi­цяв, умо­вив­шись що­до своєї ро­лi з гро­ма­дя­на­ми, виїха­ти завт­ра в мiс­то Луцьке ра­нiш­нiм по­тя­гом.


- А хто їде з мо­ло­дих? - зу­пи­нив вiн ви­хо­дя­чо­го док­то­ра.


- Семен Пи­лип­чук з Анд­рiєм Гав­ри­лен­ком.


"Погана ком­па­нiя",- по­ду­мав Ма­кар Iва­но­вич, крив­ля­чи­ся.


Доктор поп­ро­щав­ся й вий­шов, обi­цяв­ши за двi го­ди­ни прис­ла­ти вi­нок, а Ма­кар Iва­но­вич ли­шив­ся у ха­тi.


Ба не сам, бо й Хо втис­ся за док­то­ром i при­чаївся в ку­точ­ку, звiд­ки ви­гiд­нi­ше сте­жи­ти за кож­ним ру­хом тi­ла й ду­ху Ма­ка­ра Iва­но­ви­ча.


Макар Iва­но­вич прой­шов­ся по ха­тi, за­ти­ра­ючи ру­ки. Вiн ра­дий. Вiн завж­ди був пев­ним, що зас­лу­ги йо­го, яко пат­рi­ота, не за­ги­нуть мар­но. Зо­ло­то - скрiзь зо­ло­то. Вiн на­вiть не ди­вується, що з-по­мiж чи­ма­ло­го гур­ту гро­ма­дян виб­ра­но йо­го де­пу­та­том на по­хо­рон. На честь та­ку вiн має пра­во… Тiльки… на­вi­що тi двоє мо­лод­ших? Во­ни якiсь… не­пе­в­­нi… Ад­же мож­на б бу­ло зап­ро­ха­ти ко­гось iз стар­ших - прав­да, не та­ких слав­них пат­рi­отiв, як Ма­кар Iва­но­вич, бо не всi ж заз­на­ли в'язни­цi, ви­да­ва­ли тво­ри Ря­бок­ляч­ки, зби­ра­ли­ся пи­са­ти на­уко­ву роз­вiд­ку,- але все ж лю­дей пев­них, по­важ­них, з ста­но­ви­щем… А то… Се­мен Пи­лип­чук… Анд­рiй Гав­ри­лен­ко… Че­кай­те! Який се Анд­рiй Гав­ри­лен­ко? Чи не той ча­сом, що не­дав­но був пiд дог­ля­дом? Як же се вiн, Ма­кар Iва­но­вич, уря­до­вець, лю­ди­на офi­цi­ально ло­яльна, при­люд­но вис­ту­пить з ним у та­кiй спра­вi, що вже са­ма з се­бе тро­хи… як би се ска­за­ти?.. ну, тро­хи не­без­печ­на!


Нi, се бог зна що та­ке! Се… се… прос­то не­мож­ли­ве! Те­пер та­кий час, та­кi умо­ви, що як плю­ну­ти - пiд­пас­ти пiд ка­те­го­рiю ук­раїно­фi­лiв, се­па­ра­тис­тiв, по­лi­тич­не не­без­печ­них еt сеt. [5] А на­що се? Та й. мiж на­ми ка­жу­чи, до чо­го нам те­пер тi ма­нi­фес­та­цiї, до чо­го та­кий буч­ний по­хо­рон, з вiн­ка­ми, з про­мо­ва­ми, з ко­ме­дi­ями? Умер­ла лю­ди­на - по­хо­ва­ти її ти­хенько, зiй­тись по­то­му в гур­то­чок, зга­да­ти не­бiж­чи­ка, пом'яну­ти сльозою ("п'яною" - шеп­нув внут­рiш­нiй го­лос Ма­ка­ро­вi Iва­но­ви­чу, але вiн не звер­нув на се ува­ги), по­су­му­ва­ти, що бiд­нiй Ук­раїнi на­шiй щер­ба­та до­ля за­би­рає кра­щих си­нiв,i ро­зiй­ти­ся ти­хенько по ха­тах, не трем­тя­чи за влас­ну шку­ру…


Макар Iва­но­вич за­ду­мав­ся. Не­пот­рiб­но, цiл­ком не­пот­рiб­но, пок­ва­пив­ся вiн з обi­цян­кою їха­ти на той по­хо­рон. Що то в нього - двi го­ло­ви на пле­чах, щоб отак ри­зи­ку­ва­ти, або сла­ва за­хис­тить йо­го вiд "все­ви­ця­чо­го ока"? Кра­ще б бу­ло вiд­мо­ви­тись, кра­ще б не їха­ти. I як мож­на бу­ти та­ким не­о­бе­реж­ним?! Цi­лий вiк ма­ти на ме­тi обе­реж­нiсть i так вкле­па­ти­ся! Ат!


- Що ме­нi чи­ни­ти, що ро­би­ти? Ад­же я зго­див­ся, обi­цяв! - бi­гає по ха­тi збу­ре­ний Ма­кар Iва­но­вич.- Те­пер якось нi­яко­во на­зад лiз­ти… А їха­ти не мо­жу… I не поїду, нi­за­що не по­ї­ду… Але що ме­нi зро­би­ти, як вик­ру­ти­ти­ся?.. Бо­же!


Макар Iва­но­вич бi­гає по ха­тi, як на­вi­же­ний, а Хо не мо­же да­лi вит­ри­ма­ти в сво­му кут­ку. Йо­го роз­би­ра та­кий смiх, що аж кольки пiд грудьми спи­ра­ють.


- Ха-ха-ха! - ре­го­четься ста­рий, узяв­шись у бо­ки.- Ха-ха-ха! Чи ба­чив хто ку­мед­нi­шу фi­гу­ру? Оце "фiл" так "фiл", чис­­тої, мов­ляв, во­ди!.. Ха-ха-ха!..


Бiла бо­ро­да Хо тру­ситься вiд ре­го­ту, аж хо­лод­ний вi­тер iде вiд неї, а наш пат­рi­от тi­пається, мов у про­пас­ни­цi, уяв­ля­ючи буй­ною фан­та­зiєю всi нас­лiд­ки своєї не­обач­ної обi­цян­ки. Тут i комп­ро­ме­та­цiя, i втра­та по­са­ди, i до­пи­тiї, i та­ке стра­хiт­тя, що й ма­лим дi­тям не сниться.


- Не поїду! - рi­шає вiн вреш­тi.- Не поїду!


- Баринi - ус­ка­кує слу­жеб­ка.- Там при­не­се­но з крам­ни­цi та­­кий вi­нок з срiб­ла, що аж сяє на сон­цi…


- Дурна! - гри­має на неї розд­ра­то­ва­ний Ма­кар Iва­но­вич i сi­­дає за стiл.


- Що йо­го зро­бить? - мiр­кує вiн. - На­пи­шу хi­ба, що нес­по­дi­ва­но зас­лаб i че­рез те не мо­жу їха­ти… До­ве­деться день зо два не ви­хо­ди­ти на ву­ли­цю, по­си­дi­ти в ха­тi, та що ж ро­би­ти! Усе ж кра­ще, нiж комп­ро­ме­та­цiя…


I Ма­кар Iва­но­вич гла­деньки­ми фра­за­ми (зви­чай­но, мос­ко­вськи­ми) ви­ли­ває на па­пе­рi жаль, що нес­по­дi­ва­на сла­бi­сть зму­шує йо­го зрек­тись ве­ли­ко­го обов'язку, ба й чес­тi в ро­лi де­пу­та­та ви­яви­ти свiй нев­тiш­ний сму­ток над свi­жою мо­ги­лою вкраїнсько­го письмен­ни­ка, i че­рез те вiд­си­лає вi­нок у на­дiї, що вiн дiс­та­неться не в гiр­шi ру­ки…


Одно мож­на до­да­ти: Ма­кар Iва­но­вич не збре­хав: вiн спра­в­дi зас­лаб… вiд стра­ху.



V



Хо всту­пає в здо­ро­вез­ну кам'яни­цю, лi­зе, пок­рек­ту­ючи, по сту­пан­цi ви­со­ко, аж "пiд не­бо", i втис­кається в ма­леньку кiм­на­ту, в най­тем­нi­ший за­ку­ток. В кiм­на­тi - як в ули­ку: гу­ч­­ний го­мiн мо­ло­дих го­ло­сiв бри­нить усi­ма то­на­ми ра­дос­тi й смут­ку. То за сто­лом, при свiт­лi лам­пи, зiб­ра­ла­ся в гур­то­чок мо­ло­дiж, щоб, нiм ро­зiй­тись рiз­ни­ми шля­ха­ми, вос­таннє, мо­же, по­дi­ли­ти­ся вра­жiн­ня­ми пе­ре­жи­то­го та на­дi­ями на бу­ду­чи­ну.


Бачить

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хо, Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хо, Коцюбинський"