Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Не бачу, яким боком це може стосуватися теми, — відрізала вона.

— Може, мені цікаво. А може, я вже знаю все, але хочу дізнатися, наскільки ти брехлива. Це ще може врятувати мені життя, — усмішка блиснула яскравіше, і маг приземлився у крісло навпроти та подався вперед, спираючись на лікті, мовби дуже зацікавлена в розмові особа. — Отож?

— Обійдешся, — Варта вже пошкодувала, що пішла з ним. Хлопець явно не збирався відкривати їй свої карти, поки не витягне все, про що сам хоче дізнатися.

— Гаразд. Тоді я вгадаю. А якщо вгадаю, ти виконаєш моє бажання.

— Ні, спасибі.

— Нудьга яка... — маг клацнув пальцями.— А як щодо... Марта! Марта-Варта. Це ж ясно.

— Промашка, — Варта схрестила руки на грудях і переможно посміхнулася. Чорта з два він вгадає!

— Берта? — не здавався кучерявий маніяк.

— Це якесь німецьке... — дівчина зморщила носа.

— Герта?

— Хіба це ім’я взагалі? — попри тривожні запитання, які турбували її, дівчина мимоволі посміхнулася.

— Ще й яке! Гертруда! Так звали мою прабабусю, — хлопець скривився, ніби його наздогнали неприємні спогади дитинства.

— Ого. Ти звідки ж? Я в нас Гертруд не зустрічала.

— Я звідусюди, — відповів незнайомець, досі посміхаючись, але тепер трохи натягнуто. — Ніколи не сидів на місці... Але народився в Празі. Принаймні так дід казав... То не вважаєш, що за таку відвертість тобі варто перестати ламати комедію? Чи думаєш, твоє ім’я мені так потрібне? — він раптом змінився на обличчі й роздратовано спалахнув. — Повір, я маю безліч шляхів його дізнатися. Мені просто захотілося нормально познайомитися. Налагодити товариський зв’язок. Не більше. Бо ти сидиш тут така напружена, мов електродріт.

— І тому ти вийшов битися за світляків? — Варта сподівалася, що на хвилі роздратування маг нарешті розкриє свої карти. — Щоб виявити свою доброзичливість?

— Я взагалі-то полегшив справу тобі та твоїм темним... Чи називати вас «пітьмаві», як казав Люцем і його компанія?

— Ніхто тебе про це не просив. Я сама перемогла. Мене, до слова, не за гарні очі покликали бути третьою заступницею.

— Та, до слова, ніхто й не казав, ніби в тебе гарні очі. І вдень ти тремтіла, ніби листок на вітрі, коли згадала про дуель.

— Ах, вдень!.. — Варта захлинулася словами, коли пригадала свій сон.

Сон, у якому був ось цей нахаба. Вона відчула, що руки сіпнулись, і стиснула кулаки.

— Хто ти, виродку? Чого тобі від мене треба? Говори вже, інакше розтрощу тобі всі кістки. Чи так швидко дуель забув?

Хлопець раптом перестав усміхатись і виставив уперед руки, ніби хотів ними захиститись від магії.

— Не вивільняй сил. Я не можу видавати твою присутність тут, — його голос змінився теж і розгубив усі нахабні нотки.

— Тоді говори, — наполягла Варта твердо.

— Я хочу брати участь у Грі. Мені це заборонено, — скоромовкою випалив незнайомець. — Але можна зробити все непомітно. А ти будеш важливим елементом. Не питай, звідки мені відомо про деталі. Проте повір: це дуже вигідна співпраця.

— Повірити?.. Пф-ф! Скільки повторювати: Гра мене не цікавить.

— А те, що світляки, як ви їх звете, можуть отримати владу — це тебе теж не цікавить? Цей Люцем, він же не здасться. Він веде — уже зараз веде — складну й небезпечну гру заради Гри, вибач за плутанину слів.

— Звідки мені знати, що й ти її не ведеш? — Варта теж подалася вперед, і її очі зітнулися з темними очима триклятого нахаби. Він не відвів погляду.

— Бо я зізнався тобі сам. Веду, звичайно ж. Але на твоєму боці.

— Стоп. Припини. Нема ніякого «мого боку». Ганяти містом у пошуках жертв і міток і без мене знайдеться багато охочих... Якщо ж тобі так свербить дізнатися, то за всіма людськими документами я — Агата Тарновецька. Станіславівна. Усе?

Варті здалося, що новий знайомий надміру здивувався, почувши її «людське» ім’я. Його лукаві очі розширилися.

— Ти Агата, — посміхнувся він і видихнув із полегшенням. — А чому так? Ім’я ж... польське, ні?

— Звідки мені знати.

— Батьків спитай.

— Мене вдочерили.

Варта звикла, що після цих слів усі знічувалися, просили пробачення чи, навпаки, дуже дивувалися. Маг не зробив нічого такого. Знову посмішка. Знову щось задоволене в погляді.

— Ну, а я Златан. Сподіваюся на тісну співпрацю.

— Запхай собі свої сподівання до одного місця. Я зі світляками не працюю.

— Хах, розсмішила! — тепер маг осміхнувся поблажливо. — Аґато, сонечко ясне, я такий же світляк, як і ти.

— Тоді це ж як Люцем узяв тебе своїм заступником? — спитала дівчина зі слабким інтересом.

— Це дуже цікава історія, — Златан раптом стурбовано роззирнувся, ніби почув щось, чого Варта не могла вловити. — Але наступного разу. А поки що ось тобі мій телефон. Увечері зустрінемось.

— Що?

— Тобі час іти. Так треба.

Він тицьнув їй в долоню жорстку візитку і просто-таки виштовхав у коридор.

— Доберешся сама. Вали звідси так швидко, як тільки можеш. Так треба.

Варта не втрималась і показала язика зачиненим дверям. Проте візитку сховала до внутрішньої кишені накидки.

Шикарний готель, дивні сили, дивне ім’я, родина з Праги... Якби Златан не виглядав так молодо, Варта могла б вирішити, що насправді він чеський суддя, якого вчора начебто бачила Дикоросла. Але повноцінні судді явно не виглядали на двадцятку з хвостиком. Він не тутешній — це точно. Попри те, що чародії розуміли одне одного, навіть коли говорили різними мовами, слабкий акцент видавав їхнє походження.

Розділ 2

Не ходи до лісу з незнайомцями

— Ґатко, восьмий столик, замовлення! — гаркнула Пані Цербер. Щойно старший менеджер виходила із залу, як фірмова усмішка стиралася з опецькуватого обличчя, і Цербер уже була готова загризти підопічних за найменшу заминку.

Варта прослизнула повз менеджера і пішла до столиків. Після нічної дуелі, святкування і походу в готель до нового, до біса незрозумілого знайомого їй не хотілося нічого, крім обіймів із подушкою. Але дві офіціантки захворіли — і привіт, ранкова зміна! Ще і