Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

Але це в нього, як я вже сказав, такий був приклад для наслідування. Що Бог подумає? Це питання завжди було в нього на вустах. У Ноєвому поклонінні Богові було щось моторошнувате — зловісне, якщо ви розумієте, про що я. А таки він добре знав, чим і де поживитися; та й від самого того факту, що його обрано, що його рід стане єдиним на землі, вже можна з глузду з’їхати, еге ж? А його синкам — Хаму, Симу й отому, на букву «Я» — теж скромності не додалося. Походжали по палубі, як королі.

Розумієте, я одну річ хочу дати зрозуміти. Тут яка історія з Ковчегом? Ви, мабуть, досі вважаєте, ніби Ной був таким собі давнім охоронцем природи, який зібрав тварин, бо хотів, аби вони не вимерли, що він не витримав би жити далі без жирафи, що робив це все заради нас. Аж ніяк! Він це зробив, бо йому було дано вказівку, ну й з власних, навіть цинічних, інтересів. Він же хотів мати що їсти, поки триватиме Потоп. За п’ять з половиною років від більшості городів і сліду не лишилося — хіба що рис розрісся. І більшість нас розуміла: для Ноя ми — лише один-два майбутні обіди, незалежно від кількості ніг. Не тепер, то колись, не ми, то наші діти. Як ви можете собі уявити, відчуття не з приємних. Ноїв Ковчег був охоплений параноєю і жахом. Хто наступний? Хто сьогодні не сподобається дружині Хама — з того завтра буде фрикасе. На що тільки не штовхає така непевність! Пам’ятаю, як пару лемінгів зловили дорогою до борту судна: вони казали, що хочуть з усім покінчити раз і назавжди, що не витримують такої напруги. Але Сим вчасно їх зловив і замкнув у ящику. Вряди-годи він знічев’я відкривав той ящик і махав усередині нього ножем. Такі ото в нього були жарти. Але якщо це не позначилося на психіці всього виду, то я дуже здивуюся.

І, звісно, після закінчення Плавання Бог офіційно затвердив Ноєве місце в харчовій піраміді. За покірність йому було дозволено їсти будь-кого з нас решту життя. То була якась частина їхньої конфіденційної домовленості. Якщо мене спитати — доволі пустопорожньої. Адже, усунувши з лиця землі всіх решту, Богові все одно лишалося мати справу з однією-єдиною родиною вірян, правда ж? Не міг же Він йому сказати: «Ні, ви не дотягуєте до стандарту!» Ной, мабуть, розумів, що може диктувати Богові свої умови (адже витягти ваш перший рід із Потопу, а потім позбутися його — то було б визнання провалу), і ми розсудили, що домовлено чи ні, а він би все одно нас їв. Ця так звана угода нам абсолютно нічого не давала, окрім смертного вироку. Ну так, нам дали одну маленьку поблажечку: Ною і його команді було заборонено їсти будь-яких вагітних самиць. Від того навколо Ковчега, який уже пристав до суходолу, розгорнулася гарячкова активність, яка мала деякі химерні психологічні побічні наслідки. Ви ніколи не замислювалися про те, які причини в істеричної вагітності?

Це мені нагадує про історію з жінкою Хама. То все були чутки, і самі розумієте, звідки вони беруться. Дружина Хама не належала до найпопулярніших осіб на Ковчезі, і, як я вже казав, багато хто пов’язував з нею втрату корабля-шпиталю. Вона зберігала привабливість — на час Потопу їй було лише приблизно півтори сотні років, — але була лиха і гнівлива. Безумовно, вона командувала бідолашним Хамом. Ну а факти такі. Ось Хам, його дружина і двоє дітей — тобто двоє синів, які рахувались, їх звали Куш і Міцраїм. На Ковчезі в них народився третій син Фут, а після Висадки — четвертий, на ім’я Ханаан. Ной і його дружина мали темне волосся і карі очі, так само й Хам з дружиною; ну й так само Сим, Вараді й отой, на букву «Я». І Куш був такий, і Міцраїм, і Ханаан. А от Фут, який народився на Ковчезі, був рудий. Рудий і зеленоокий. Такими є факти.

На цьому ми залишимо гавань фактів і вийдемо в буремне море чуток (до речі, так висловлювався Ной). Сам я на ковчезі Хама не бував, так що просто безсторонньо переказую, що розповідали птахи. Основних версій було дві, і вибирати між ними залишаю вам. Пам’ятаєте історію з теслею, який улаштував для себе криївку на кораблі-складі? Ну, то подейкували — хоча підтвердження в нас немає, — що під час обшуку помешкання дружини Хама був виявлений відсік, про який ніхто не мав і гадки. І на планах він також позначений не був. Дружина Хама стверджувала, що теж нічого про це не знає, однак там, кажуть, на гачку висіла її спідня сорочка зі шкіри я´ка, а ретельний обшук виявив між дошками підлоги кілька рудих волосин.

Друга історія — яку теж без коментарів перекажу — ще більш делікатна, але оскільки стосується помітного відсотка вашого виду, то я вам її повідаю. На ковчезі Хама пливла пара приматів — надзвичайно красиві й зграбні. По всьому було видно, що вони й дуже розумні, й чепурні, й мають виразні обличчя, просто-таки готові до мовлення. Також вони мали пухнасте руде хутро й зелені очі. Ні, цей вид уже не  існує — вони не пережили Плавання, а обставини їхньої загибелі на борту так до кінця й не з’ясовані. Щось ніби балка впала… Однак — дивний збіг — падіння балки знищило обох представників дуже спритного виду одночасно.

Офіційне пояснення, звісно, було зовсім інше. Не було ніяких таємних відсіків. Не було міжвидового кровозмішання. Балка, що вбила приматів, була величезна — вона також убила й пурпурового мускусного щура, двох карликових страусів і пару товстохвостих трубкозубів. Дивний вигляд Фута був Божим знаком — хоча тоді проникнути в його сенс не вдалося. Пізніше його значення з’ясувалося: то була ознака, що минула лише половина Плавання. Так що Фут вважався благословенною дитиною, а не причиною для