Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Викрадач тіней 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадач тіней"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Викрадач тіней" автора Марк Леві. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 44
Перейти на сторінку:
розплакався.

Швиденько повечерявши й поробивши уроки, поки мама дивилася свій улюблений серіал (вона заявила, що посуд зачекає), я зміг ушитися на горище, так що вона навіть не помітила. Там, між балками, було велике кругле, як повний місяць, вікно, а місяць таки був уповні того вечора. Мені треба було обміркувати все, що зі мною сталося. Нічого собі: наступаєш на чиюсь тінь, і вона йде з тобою. Але мама казала, що в мене надто бурхлива уява, тож я мав це обміркувати там, де ніхто мене не потурбує, а єдиним таким місцем було горище.

Тут був мій світ. Тато ніколи сюди не ходив, стеля була надто низька, і він увесь час стукався головою, а коли стукався, казав жахливі слова, як-от: «дідько», «хороба», «лайно». Іноді всі три в одному реченні. Якби я вимовив хоча б одне з них, мені було б непереливки, але дорослим дозволено багато чого такого, що нам забороняють. Отож тільки-но я досяг віку, коли зміг самостійно видиратися на горище, батько залюбки посилав мене туди замість себе, а мені це подобалося. Якщо бути відвертим до кінця, спочатку горище мене трохи лякало, адже там панувала темрява, але згодом мені навіть сподобалося лазити серед старих валіз і картонних коробок.

В одній із них я знайшов фотографії з маминого дитинства. Мама досі гарна, але на молодих фотографіях вона взагалі красуня. Була там і коробка з весільними світлинами батьків. Повірити важко, наскільки вони тоді мали закоханий вигляд.

Роздивляючи їх, я міркував, що сталося, куди поділося все те кохання. Куди воно могло піти? Кохання, як тінь, — хтось наступить — і забере з собою. Можливо, коханню вадить надлишок світла, а може, навпаки, без світла тінь кохання тьмяніє і, зрештою, зникає. В одному з альбомів на горищі я надибав фотографію: тато з мамою, узявшись за руки, стоять на ґанку мерії. У мами кругленький животик, тож і я там був певним чином. Навколо батьків тітки й дядьки, кузени й кузини, і в усіх веселий вигляд. Можливо, і я колись одружуся з Елізабет, якщо вона погодиться, тільки треба підрости на кілька сантиметрів, скажімо, десь на тридцять.

На горищі були й поламані цяцьки, усі ті, яких я не зумів полагодити, дослідивши, як їх улаштовано. Зрештою, серед усього того мотлоху я почувався в іншому світі, світі моїх розмірів. Мій світ був у моєму будинку, але під дахом.

Я стою перед круглим вікном горища й дивлюся, як сходить місяць, він повний і освітлює дерев’яну підлогу. У його променях видно навіть, як літають порошинки, — тут так чарівно й затишно! Сьогодні до повернення мами я ходив до колишнього батькового кабінету, щоб пошукати щось про тіні.

Стаття в енциклопедії була заскладна, але завдяки ілюстраціям я чимало дізнався про те, як можна отримувати тіні, переміщувати чи націлювати їх. Мій план мав спрацювати, коли місяць вийде на пряму лінію з вікном. Я нетерпляче чекав тієї миті, сподіваючись, що він опиниться в потрібному місці, перш ніж скінчиться мамин серіал.

Нарешті це сталося. Просто перед собою я побачив, як на дранці горища витягується тінь. Я трішки прокашлявся, закликав усю свою мужність і чітко проказав те, у чому вже був певний:

— Ти не моя тінь!

Я зовсім не божевільний і справді дуже злякався, коли тінь мені прошепотіла:

— Я знаю.

Запала тиша. У мене пересохло в роті, клубок підступив до горла, але я провадив далі:

— Адже ти тінь Маркеса?

— Так, — прошепотіла вона.

Коли говорить тінь, таке враження, ніби в тебе в голові бринить музика, музик немає, але таке враження, ніби поблизу грає незримий оркестр. Ефект той самий.

— Благаю, нічого нікому не кажи, — попрохала тінь.

— Що ти тут робиш? Чого ти обрала мене? — занепокоївся я.

— Я втекла, хіба ти не здогадався?

— А чого ти втекла?

— Ти не уявляєш, як-то — бути тінню бовдура. Це нестерпно, я не витримала. Важко було ще коли він був зовсім малий, але що старший він стає, то гірше. Інші тіні глузують з мене. Якби ти знав, як поталанило твоїй тіні і якою зверхньою вона була до мене. Адже ти не такий.

— А який?

— Забудь, що я тобі сказала. Інші тіні кажуть, що в нас немає вибору, що кожна з нас має раз і назавжди залишатися тінню однієї людини. Треба, щоб та людина змінилася, тоді й наша доля зміниться. А з Маркесом яке в мене майбутнє? Уявляєш, як я здивувалася, коли відчула, що можу відірватися від нього, коли ви були поруч. У тебе є незвичайний дар, тож я не вагалася, адже такого шансу більше не буде. Я дещо скористалася зі своїх розмірів, адже я тінь Маркеса, даруй уже. Я відштовхнула твою, щоб зайняти її місце.

— А що ти зробила з моєю тінню?

— А ти як думаєш? Їй треба було до когось причепитися, ось вона й пішла з моїм колишнім власником. Зараз їй, напевно, не позаздриш.

— Ти вчинила безчесно. Завтра ж віддам тебе Маркесу й заберу свою тінь.

— Благаю, дозволь залишитися з тобою. Мені хочеться дізнатися, як це бути тінню порядної людини.

— Я — порядна людина?

— Ти можеш таким стати.

— Я не можу тебе лишити, люди помітять, що тут щось не так.

— Люди не помічають інших людей, де їм звертати увагу на тіні! До того ж я звикла не лізти в очі. Якщо трохи потренуємося, і ти мені допоможеш, нам це вдасться.

— Але ж ти чи не втричі більша за мене.

— Так буде не завжди, з часом усе зміниться. Адже й тобі, поки не підростеш, теж доведеться триматися в тіні, але коли підростеш, я потягну тебе до світла. Подумай, мати велику тінь — значна перевага. Без мене ти ніколи не висунув би своєї кандидатури на старосту класу. Думаєш, повірили саме тобі?

— То це ти мене просунула?

— А хто ж іще? — запишалася тінь.

Раптом я почув мамин голос. Вона запитала, з ким можна розмовляти на горищі. Не подумавши, я бовкнув, що розмовляю зі своєю тінню. Звісно, вона порадила мені краще йти спати, ніж городити дурниці. Дорослі ніколи вам не вірять, коли ви ділитеся з ними серйозними речами.

Тінь стенула плечима, мені здалося, що вона мене розуміє. Я відійшов від вікна, і вона зникла.

Тієї ночі мені снився дуже дивний сон. Ми з татом вирушили на полювання. Хоч я не люблю ловів, цього разу я був щасливий, що батько знову зі мною. Я

1 ... 6 7 8 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадач тіней», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадач тіней"