Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

2) 1993–1999 рр. — роки злиднів, нестабільності, руйнування всіх процесів та інститутів. Роки процвітання криміналу. Період небувалої інформаційної свободи та інформаційного шуму. Роки вседозволеності. Роки, що заклали міну вповільненої дії в інформаційний імунітет кожного. Тут аналогова ера почала трансформуватися в цифрову.

3) 2000–2009 рр. — роки економічних американських гірок. У них були і злидні, і процвітання, і жахлива за своїми наслідками економічна криза. Роки другої революції і зміни владних еліт. Роки перших професійних маніпуляцій і сформованого класу вірусмейкерів.

4) 2010–2014 рр. — початок цифрової ери з усіма її руйнівними наслідками для інформаційного імунітету і безмежними можливостями для вірусмейкерів. Це переломний момент, у який регрес до Нації овочів став очевидним.

5) 2015–2019 рр. — ми наблизилися до червоної лінії. Попри ­активні бойові дії гібридної війни в порядку денному, як і раніше, немає питання про системне вирішення проблеми ­інформаційних вірусів. Триває переважно популістська дискусія в площині боротьби з фейками і ботами. Ніяких реальних дій ніхто не робить. Інформаційний імунітет — наймінімальніший за всю історію. При цьому інтенсивність і сила інформаційних вірусів зростають у геометричній прогресії.

6) 2020+ — ми за крок від червоної лінії. Переважна частина суспільства вже стала овочами. Маємо останній шанс, щоб вжити заходів і зупинити процес перетворення на Націю овочів. Перший крок до цього — впровадження правил інформаційної гігієни, які відновлять вроджений імунітет, а на його базі почнеться відродження соціального імунітету.

Зараз до червоної лінії нам залишилося зовсім мало. Нас до неї тягне магнітом, адже там не потрібно чинити опір і думати. Там все буде барвисто, просто і зрозуміло.

Ми живемо в період змін. З нашим щастям вони стосуються більшості сфер життя — і нашого, і суспільства, у якому ми живемо. Утім найбільший трансформаційний вплив на життя людини має саме зміна аналогової ери на цифрову.

Корінь проблеми в тому, що ця зміна спричинює тектонічні зрушення у всьому. Першою вже доконаною зміною стали інформаційні віруси. Вірусмейкери відвоювали інформаційне поле і безроздільно панують на ньому. Доступність цифрової ери мультиплікувала кількість вірусів і їхні можливості. Це й запустило критичні процеси, які стрімко перетворюють Людину-розумну, здатну думати, на Людину-овоча — безхребетну і поневолену.

Цей процес є ефективним і працює приголомшливими темпами. Утім він має дві прогалини, зачепившись за які можна відбудувати оборону, виграти час і спробувати перевернути ситуацію на свою користь.

Правила інформаційної гігієни + освіченість та поінформованість = шанс на ефективну протидію вірусам.

Коли виникало щось нове, спочатку завжди не було правил, але вони з’являлися з часом. Питання в ціні, яку людство платило за їх створення.

Коли виникало щось нове, спочатку завжди не було правил, але вони з’являлися з часом. Питання в ціні, яку людство платило за їх створення.

Коли з’явилися перші автомобілі, не було правил дорожнього руху та дорожніх знаків. Невелика кількість людей на дорогах могла забезпечити безпеку собі та іншим і без правил. Та згодом кількість аварій і складності пересування сформували розмітку, систему дорожніх знаків, правила руху.

Коли в 1990-ті з’явилися перші закордонні продукти харчування в красивих упаковках, їх розкуповували не дивлячись. Тільки з часом ми стали скрупульозно вивчати термін придатності, склад, калорійність тощо. На своїх ґулях ми навчилися, що красива упаковка — це не завжди якісний і здоровий продукт, а здебільшого навпаки.

Коли з’явилися перші літаки, не було й дещиці теперішніх правил безпеки авіаперевезень. Проте кров’ю тисяч жертв катастроф і терактів були написані правила авіабезпеки, якими ми керуємося нині і на борту літака, і в аеропорту.

В СРСР правила інформаційної безпеки обійшлися найдорожчою в історії людства ціною — мільйонами жертв репресій. Правила чітко регламентували, що можна, а чого не можна говорити і робити, аби залишитися живим і вільним, мати шанс на майбутнє.

Ці правила створювалися десятиліттями, їхнім підґрунтям був страх за найдорожче — за життя. Здавалося, ми отримали вічне щеплення від базових вірусів. Як виявилося, ні.

В аналогову епоху правила інформаційної безпеки були актуальні десятиліттями. Світ був на порядок повільніший, каналів донесення інформації було дуже мало. Динаміка зміни інформаційного поля була незначною. Почасти з цих причин найзахищенішими ми були в 1990-ті, а втім, саме в ці роки були закладені всі основні передумови до стрімкої втрати імунітету перед новими викликами. Навіть більше, ми зробили все для того, щоб прискорити цей процес і зробити його більш руйнівним.

Ми всі — українці. Ми пройшли шлях побудови і руйнування свого інформаційного імунітету.

Ми всі — українці. Ми пройшли шлях побудови і руйнування свого інформаційного імунітету. Звісно, у кожного з нас були різні вхідні дані. Хтось зміг більше чинити опір вірусам і зберігати імунітет. Хтось — менше, і він звалився в прірву овощизму.

Та 2014 року нас розкололи в буквальному сенсі. Не буду зараз про причини. Поговорімо про наслідки. З погляду вірусмейкерства, Україна і ОРДЛО (окуповані райони Донецької та Лугансь­кої областей) виявилися під різною інтенсивністю впливу вірусів і з різним поживним середовищем для остаточного і безповоротного руйнування імунітету:

— Україна — середня інтенсивність і втрата частини території, заморожений конфлікт, понад 10 000 загиблих.

— ОРДЛО — висока інтенсивність і війна.

Як результат, за один і той самий період Україна просто вибрала нового президента і слуг народу. А те, що коїться в голові у мешканців окупованих районів Донецької та Луганської областей, добре ілюструють результати дослідження громадської думки, здійсненого компанією «Нью імідж маркетинг груп» на замовлення Українського інституту майбутнього і «Дзеркала тижня. Україна» з 7 по 31 жовтня 2019 року.

Більшість мешканців ОРДЛО — 64,3% — бачать ці території в складі Росії. Тільки 5,1% опитаних по той бік лінії розмежування хочуть «бути частиною України по-старому». Ще 13,4% бачать зараз підконтрольні «ЛНР/ДНР» території «частиною України, але з особливим статусом».

Разом — 18,5%, тобто менше ніж одна п’ята частина мешканців ОРДЛО бачить майбутнє своєї малої батьківщини в Україні. До незалежності прагнуть теж не так багато респондентів — 16,2%.

До Президента України Володимира Зеленського 78,9% мешканців ОРДЛО ставляться погано або дуже погано.

Відзначено, що в період, який Зеленський присвятив анонсуванню саміту в нормандському форматі та ідеям мирного врегулювання конфлікту на сході країни, ставлення «сильно поліпшилося — він робить більше, ніж обіцяв» висловили 2,7% мешканців ОРДЛО. Думку «трохи поліпшилося» висловили 7,9% респондентів, «не змінилося» — 44,8%, «погіршилося — його дії викликають побоювання» — 22,9%, «значно погіршилося — він розчарував» — 20,5%. Водночас, спостерігаючи за діями Зеленського останні місяці, 11% респондентів відчули оптимізм, а 43% — песимізм.

Петра Порошенка — п’ятого Президента України — на окупованих територіях ненавидять: 97% ставляться до нього «погано» і «дуже погано» (18 і 78,6% відповідно). «Дуже хорошої думки» про Петра Олексійовича — 0,7% опитаних; «радше хорошої» — 1,4%.

РЕМАРКА

Для написання вищевикладених коротких результатів дослідження використано матеріали nv.ua і самого дослідження.

Усе це я кажу до того, що тумблер інтенсивності вірусмейкери вміють перемикати. Так само як і розгортати і вести гібридну війну. У нашу цифрову добу це робиться дуже швидко.

Чи зможемо ми цьому протистояти? Це питання до нас самих.