Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

Де-факто ми опинилися тепер в 1920–1940-х роках — так само руйнівних, і люди в них так само беззахисні. Однак тоді руйнування відчувалися швидко, бо були буквальні, очевидні (руїна, голод, репресії, терор). А нині вони працюють на психологічному рівні: одурманюють, отупляють, перетворюють на овочі.

Це непомітні процеси, проте значно руйнівніші, адже стосуються кожного. Навіть якщо ви вистоїте перед нищівним впливом вірусмейкерів, вам доведеться жити в суспільстві людей, які їм усіляко піддалися. Це співвідносно з впливом кліматичних змін.

Утім повернімося назад і проаналізуймо, чому це стало можливим.

Частина 2. Як в Украïнi зруйнували iнформацiйний iмунiтет

2.1. Найщасливiший рiк — 1991–1992

Це, мабуть, був найщасливіший рік України. Наївно щасливий. СРСР розпався, а така бажана незалежність стала реальністю. Здавалося, що попереду тільки краще.

Як мінімум, інформаційне поле повністю виправдало ці очікування. Настав період «вседозволеності і всевідкритості». Доклавши певних зусиль і витративши час, можна було знайти/отримати будь-яку інформацію. Заборони скасовано. Фактично, звісно, ще працювали старі грифи «секретно», тож публічною ставала тільки частина інформації. Та і це вже було дуже багато.

Першою на народ посипалася «псєвдозапрєщьонка»: паранормальні явища, конспірологічні теорії, порнографія, псевдонаукові факти тощо. Стали публікуватися заборонені раніше книжки.

Плюралізм став реальним плюралізмом — усі говорили і робили все, проте ще озираючись і побоюючись. Утім, як і раніше, це радше плодило хаос і генерувало інформаційний шум, ніж приносило реальні зміни.

Інформаційні звички ще не змінилися. Протягом десятиліть ТБ супроводжувало людину більшу частину життя і формувало її графік. Новинні блоки, фільми, улюблені програми були одним з ключових чинників планування дня, так само як години роботи дитячого садка й магазинів. Стаціонарна радіоточка працювала на кухнях майже цілодобово. Газети частково розширювали інформаційне поле, а журнали значно збагачували світогляд.

При цьому кількість джерел інформації, які споживала одна людина протягом дня, дуже рідко перевищувала 10 і в середньому коливалася на рівні три–п’ять.

У ті роки істотний вплив на інформаційне поле мало особисте спілкування. Люди приділяли йому багато часу й ваги, зокрема обговоренню і тлумаченню інформаційних подій дня, пошуку зерна правди. Від цього інформація забарвлювалася в нові тони, але істотно не змінювалася — задані вектори зберігалися, стаючи живими і природнішими.

Ком’юніті за інтересами формувалися, але були дуже малі і зазвичай не мали свого входу в загальне інформаційне поле. А отже, варилися у власному соку й не дуже впливали на загальний порядок денний.

РЕМАРКА

Одна з особливостей радянського побуту — хронічна нестача житлової площі. Саме це стало однією з основних причин тісних зв’язків між людьми.

Звичайною була ситуація, коли три покоління родини жили у двокімнатній квартирі. Крім тісноти спілкування, це сприяло ще й передачі досвіду між поколіннями, зокрема правил інформаційної безпеки, створених на мільйонах життів у період репресій і таборів.

Дев’яності не вирішили житлову проблему, а де-не-де її навіть погіршили.

Якби в ті часи хтось сказав, що інформація стане новою валютою, усі довго сміялися б. Інформацію використовували як інструмент отримання і накопичення знань. Саме знання й були валютою, яку середньостатистична людина могла накопичувати.

Для простих людей, які жили від зарплати до зарплати в умовах тотального дефіциту, знання були зрозумілим інструментом для публічної диференціації. Саме вони були предметом гордості, за їх розмахом і глибиною люди ділилися на групи. Тоді нові книжки, передплата наукових журналів, регулярний перегляд передачі «Що? Де? Коли?» були тим, чим нині стали iPhone і серіали Netflix.

У цей щасливий рік інтелектуали та інтелігенція отримали небачений обсяг нової інформації. Разом з незалежністю це стало мрією, що збулася і окриляла. Проте вже зовсім скоро безробіття і безгрошів’я ці крила обламає.

РЕМАРКА

Найпоширенішим в СРСР патерном життєвого шляху був self made. Людина розуміла, що їй потрібно здобувати освіту і вкалувати, тоді вона матиме все необхідне для життя. Що ліпше людина вчилася і що старанніше працювала, то більше шансів у неї було вибитися в «вищу касту».

Цей патерн усіляко підтримували на державному рівні. Роз­вивали і стимулювали культуру читання складних книжок, поезії, інтелектуальних ігор. Заохочували участь у змаганнях з орієнтування на місцевості, випускали якісну науково-популярну періодику, знімали фільми. Створювали всі умови для того, щоб людина могла тренувати пам’ять і інтелектуально розвиватися. Водночас виховували повагу до винахідників, вчених і інших людей розумової праці.

Внесок усього цього в інформаційний імунітет складно пере­оцінити.

Рік 1991–1992 став поворотною точкою в зміні основної функції інформації.

Рік 1991–1992 став поворотною точкою в зміні основної функції інформації. Раніше вона лежала в площині накопичення знань, інформування про те, що відбувається. З появою псевдонаук, паранормальних явищ, початком ери дешевого кіно- і телепродукту інформація стала дедалі більше виконувати функцію «віддушини».

Це період хоч і занепаду, але на дуже високій ноті розуміння й орієнтації в інформаційному просторі. Люди звикли, що їм доступна лише частина інформації, тож думали, формували цілісну картину і намагалися приймати всі ключові рішення з огляду на неї. Тобто аналізували наслідки і вивчали історію.

На цьому етапі ще не було активного занурення у світовий досвід. Хоча доступ до нього вже не обмежували, та інформації було вкрай мало. Загальне незнання англійської тільки ускладнювало ситуацію.

Така монополізація разом з одноманітною інформаційною повісткою і мізерністю меседжів зумовлювали те, що всі жили в зрозумілому та стабільному інформаційному середовищі. Ставлення до нього було вироблено роками:

— політики і чиновники брешуть;

— є кілька журналістів, політиків-лібералів, які брешуть менше, — до них варто дослухатися;

— інформацію потрібно споживати по максимуму і самим робити висновки.

Ці правила сформовані роками радянського ладу. Вони ж були основою інформаційного поля початку 1990-х.

Рік 1991–1992 був порівняно непоганим періодом в економічному сенсі. Хоча труднощі вже з’явилися, та це були перші труднощі. Ніхто ще не розумів глибини проблем, які доведеться пережити в горезвісні «лихі дев’яності».

Як і раніше, функціонували базові для інформаційного імунітету системи — медицина й освіта. Перша вже відчувала збої з ліками, але звиклі до тотального дефіциту люди ставилися до цього нормально.

РЕМАРКА

Чималий внесок в інформаційний імунітет радянської людини зробила система освіти. Йдеться не про її ідеологічний аспект, а про тренування пам’яті, вибудовування причинно-наслідкових зв’язків, розширення світогляду, вироблення звички читати книжки.

У школі формували надійний базис знань, на який нашаровувалися спеціалізовані професійні знання. Він давав людині дуже важливі навички — продумувати дії наперед, моделювати і прораховувати все в голові, вибудовувати логіку, орієнтуватися в просторі. Базові предмети на зразок математики були потрібні не для оцінки в табелі, а допомагали в побуті протягом усього життя.

Точним наукам відводили особливе місце, що давало змогу забезпечити високий рівень перелічених вище навичок навіть у нетямущих і ледарів. Це супроводжувалося простою і інтуїтивно зрозумілою подачею інформації з інших предметів, а також продуманими й апробованими програмами навчання на всіх етапах — від початкової школи до вищої. Висока кваліфікація вчителів, повага до їхньої праці лише посилювали цей ефект.

Звісно, усе це придумували і впроваджували не задля формування інформаційного імунітету, однак, за дивною іронією, це сприяло його розвитку.

Хоч як парадоксально, проте навички критичного мислення людей в останні роки СРСР були незрівнянно вищі,