Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Мопед ураз відчув, як майданівець важко осідає у нього в руках і важким тягарем починає завалюватись на нього, віддаючи Богу душу в передсмертних судомах.

— Тш-тш-тш, — дивлячись в обличчя, продовжував утримувати його за груди Логопед, — вот так… Молодец… хороший майданутый — мертвый майданутый, такой, как ты сейчас… Одпонтовался херой…

Мопед різко провернув кілька разів ніж, витягнув його з тіла і за допомогою Логопеда відкинув чоловіка убік.

— Ху, — сказав, сплюнувши під ноги, — тяжкое падло… звони уборщикам, пускай приберут трупак с третьей точки.

Він ретельно почав витирати ножа об одяг убитого, щоразу оглядаючи його до місячного світла, поки Логопед доповідав начальству по рації:

— Товарищ полковник, два в минусе. Заказ мусоровозки на нашу точку. Вторую — на штаб. Там наши хлопцы разгулялись… Конец связи…

— Пошли отсюдова, — сказав Мопед, сплюнувши під ноги і вишкірився: — А классно мы его развели, да?

— Ну да, клево… — погодився зі смішком Логопед. — Это чучело уже обрадовалось, думало, что мы его отпустим… Не, хватит их жалеть… Надо вырезать по одному; если не мы, тогда начнут крошить нас.

І вони пішли до машини. Та враз Логопед згадав:

— А что это за типок такой ушлый сидел в палатке? Морда знакомая?

— Сынок директора инвесткомпании «Троещина». Он наш.

— А кто за ним стоит?

— Коля Бимба… — реготнув.

— Азиров? Ну, тот своего не упустит… Эхэ-хе… А нам все только крохи с барского стола.

— Точно, за кусок хлеба с маслом работаем…

— Важко работаем. Нам за такую роботу молоко полагается, — заржав, і регіт його зловісно розлився у морозному повітрі.

Тітушки сіли в жигуль і поїхали назад в Маріїнський парк. Через півгодини сюди приїхала сміттєзбиральна машина. З неї вийшло двоє похмурих типів і кинули в сміттєзбірник тіло невідомого майданівця, яке вже встигло задубіти на морозі.

Наступного дня в Наметовому містечку повстанців з’явилася нова листівка з оголошенням про зникнення двох активістів Майдану[5].

* * *

…Ближче до станції метро «Арсенальна» Єгор побачив десяток чоловіків невизначеного віку з жовто-блакитними пов’язками на рукавах і з битами в руках, але… когось вони нагадували… «Точно, — пригадав він, — це ті — Логопед з Мопедом… швиденько перекинулись на правильну сторону. Якщо й ці двоє з майданутими… Ну, тоді я впевнений в остаточній перемозі нашої, як каже батя, революції». Та щоб, бува, не зіштовхнутись з ними лицем до лиця, Єгор повернув у Кріпосний провулок, з-за рогу спостерігаючи за ними.

Тим часом ця група почала шикуватись і вирушати у бік метро Арсенальна. Вони в усьому намагались буди схожими на переможців — втомлений, але гордовитий вигляд, майже військова виправка і нотки галицького акценту в розмовах. Та тільки вони встигли зробити кілька кроків, з бічної вулички, з натовпу, яким була заповнена вулиця Грушевського, виокремились групки людей, які миттєво оточили переодягнених тітушок. Сили були нерівні, тому усі десятеро за мить лежали під дулами трофейних автоматів і мисливських рушниць. Їх почали обшукувати і діставати з кишень та з-за поясів зброю, посвідчення МВС, СБУ, журналістів різних видань, перепустки на Майдан, кастети, ножі, пачки грошей, дозволи на носіння зброї…

Старший групи захвату роззирнувся і, важко дихаючи, пояснив перехожим, котрі зупинилися, зацікавлені тим, що тут відбувається:

— Тітушня хотіла смитись від нас, — і кинув самооборонцям: — ведіть їх у штаб, до Дєда.

Ті стали рвучко піднімати з землі тітушок, заламувати за спинами руки і повели їх на Майдан.

Старший у рацію сказав:

— Прийом! Дєд, я Дуб, взяли мерзу. Це вони… Їх ведуть до тебе…

— Прийняв, — прохрипіло у відповідь з рації.

Єгор, помітивши це, сполотнів і набрав номер батька:

— Майдануті взяли людей, які можуть показати на мене… Ну, ти в курсі…

Дід

…Услід за Мопедом і Логопедом з намету Зіни вийшов придуркуватий пічник. Він зіщулився від холоду у своєму старому ментовському бушлаті, закурив смердючу цигарку без фільтра, смачно висякався на землю і розтер шмарклі з руки по ватних штанах. Зацікавлено озирнувся. З-за намету визирали ноги замордованого чоловіка. Біля нього тупцювала зведена група тітушок і ментів. Старий узяв під козирок, вітаючись із ментами, і доповів старшому, підполковнику Кусаку:

— Срака Зіни в теплі і не димить, гаспадін начальнік!

— Маладєц! — весело підхопив мусор. — Завтра сральніками займешся. Там вже гівно намерзло з горою. Треба почистити, бо скоро з’їжджати по ньому будемо голою жопою — фі-і-і-іть, твою мать, — заржав. — А я ужас як слалом не люблю.

— Це вже отдєльна плата, — підняв палець вгору старий. — А зараз у мене діла, так шо пока, гаспада! — і рушив до виходу з табору.

— А ти куди пердолиш, чумаход? — весело запитав один з тітушок. — У нас тут не пансіонат благародних дєвіц — куда хотів, туда пішов.

— Не кудикай, скотина! — гаркнув командирським голосом старий. — Мені сьодня положено чекуна на груди прийняти. Треба в магаз успіти!

— Нехай пиздує, — махнув рукою підполковник. — Куди він від нас дінеться?

Старий знову йому козирнув і підтюпцем по-старечому погнав до найближчої крамниці, але у неї не зайшов. Сторожко озирнувся і, не помітивши стеження, завернув за ріг будинку. Коли проминув пости беркутні на Інститутській, повернув на Липську, зайшов у перший під’їзд, піднявся на третій поверх. Подзвонив у двері, господар відчинив, освітивши тьмяний коридор яскравим світлом. Старий шмигнув у теплу квартиру і з полегшенням видихнув.

Хазяїн квартири, депутат Роман Жалій, не вітаючись, запитав:

— Що там?

— Піднімай Автомайдан, — відказав старий. — Вони одного нашого вбили, він за наметом Зіни лежить, іншого Мопед з Логопедом повезли на своєму жигулі топити на якусь третю точку. Я не знаю, де це.

— С-суки, — скреготнув зубами господар.

— В Маріїнський ми навряд чи потрапимо, а ось цих двох виродків треба виловити. Їх ні судити, ні передавати мусорам не можна. На їхній совісті вже не менше десяти наших пацанів… Тих, що «пропали безвісти».

Жалій почав набирати по мобільному номер Автомайдану і давати дані жовтого жигуля, в якому повезли полоненого майданівця.

Гість якось невпевнено потоптався на місці, оглядаючи коридор, скинув просто на підлогу верхній одяг, зняв валянки і пішов у ванну. Зашумів душ, долинуло гудіння машинки для стрижки… За чверть години з ванни вийшов підтягнутий чоловік сорока п’яти років. Він переодягнувся у цивільний одяг