Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

- Добрий день, ви записувалися? - звертаюся до відвідувачки, яка щойно увійшла.

- Я не з тих, хто потребує записів, - пирхає дівчина.

Треба додати, вона виглядає як справжня модель, яка зібрала на свої спокусливі форми багато передплатників. Вся така вродлива, висока, довгонога, засмагла. Навіть виставила ідеально-круглий бюст у виріз полупрозорої блузки. Напевно, силікон, не зрозумію. Маринка б точніше визначила.

Модель підпливає на своїх довгих ходулях, змахує білявими локонами і злобно шипить:

- Досить мене оглядати. Тобі все одно такого не світить, дівчинка на побігеньках.

- Дякую, мені вистачає і того що є.

Намагаюся залишатися спокійною. Але щось починає свербіти кулак…

- Звісно, вистачає. Хоча вигляд у тебе не той, чим пишатися.

Це на що вона натякає?

Може, я не топ-модель, і похвалитися особливо нічим. Зате я... зате влучна. Якщо прицілюся - не промахнуся. Захотілося прицілитися в модельку стільцем.

Гарненька злюка спокійненько прямує до кабінету начальника. Він заборонив мені пускати будь-яких відвідувачів, поки не вийде від нього представник німецької компанії. Дав завдання, можна сказати.

- Стійте! Вам туди не можна! - відштовхую зарозумілу відвідувачку.

- Та що ти. Чи я буду питати? - хапається вона за ручку дверей.

Що робити? Як бути?

Раптом знову зароблю на покарання батогом?

- Вам доведеться почекати на боса у приймальні.

Заважаю їй відчинити двері. Моделька штовхається і не здається. Лізе знову, а я напоготові. Закриваю собою прохід.

Не пущу!

Бач, яка нетерпляча стерва.

- Кирило! Кирило! Мене вбива-ають! - ох, і заголосила ж ця ненормальна.

- Не звертайте уваги! Тут нікого немає! - у свою чергу вигукую я.

- Та я тебе у порошок зітру! Сьогодні ж вилетиш звідси. Більше тобі в місті роботи не бачити. Молити ще будеш, щоб я зглянулася, - моделька переходить до погроз.

За моєю спиною з розмахом відчиняються двері. Я так щільно притулилася спиною, тримаючи оборону, що не встояла.

Ой!

Опиняюся спіймана босом. Прямо обійняв мене, не даючи впасти. Відчула на собі його міцні руки, потонула у них на пару секунд. Напевно, потім приб'є, що я через модельку важливим перемовинам заважаю.

- Ви що тут влаштували, Вікторіє?

Ось і починається…

- Відвідувачка лаялася та хотіла проникнути до вашого кабінету, - звільняюся від його хватки, відходячи подалі з метою рятуватися.

- Бреше вона! Вижени геть дурну секретарку, вона напала на мене!

- Каміло, я на тебе взагалі не чекав. Що незрозумілого? Я ж сказав по телефону, що зайнятий, - тепер бос перемкнув увагу на модельку.

Займаю місце за столом. Цікаво, чим справа закінчиться.

- Отже, так ти зі мною? Її вибираєш? Цю курку? - моделька тицяє довгим нігтем у мій скромний бік.

Сама така, лаюся під ніс.

- Давай потім поговоримо? Мені зараз ніколи, - терпляче вимовляє бос.

А даремно, пилу їй покажи для прискорення.

- Як би тобі потім не довелося пошкодувати.

- Каміло, я все сказав.

Бос повертається у свій кабінет, немов і немає тут розлюченої фурії.

І нічого, що я залишаюся?

Кого він швидко знайде, якщо мене раптом не стане? Помічниць адже треба берегти, не можна їх кидати у клітці зі скаженими звірами.

- Ми ще з тобою побачимося. Зустріч тобі взагалі не сподобається!

- І вам всього найкращого, - прощаюся я, стискаючи пальцями ножиці. Просто попалися під руку, і я їх взяла.

Почервоніла від злості Каміла поспішає на вихід, стукаючи каблуками. Виходить, і я чую її новий крик. А слідом за ним виправдання Ніни, нашої прибиральниці:

- Вибачте, я тільки підлогу помила.

- Ідіть усі до біса! Всіх вас треба розігнати! - останнє, що чую від модельки на сьогодні.

Хотілося б ніколи її більше не бачити і не чути. Але я ж з Кирилом Олексійовичем на місяць застрягла. Де він, там і я, а там і коханки його переслідують. Здуріти недовго. Треба терпінням побільше запастись. У боса життя бурхливо кипить, як я подивлюся.

Готую смачний чай, беру печиво, яке залишила собі на перекус. Відношу Ніні, нехай жінка заспокоїться. Ходять тут, права качають злючі красуні. Побалакала з нею трохи.

Ніна поділилася спостереженнями, що до боса заходять час від часу розмальовані пихаті дівки. Цю, що звалилася на слизькій підлозі, вона і раніше бачила, таких не проженеш і колючою мітлою. Помічниці до мене теж вважали себе наближеними і на особливому рахунку. Розмовляли крізь зуби, ставили з себе багато. Останню звільнив батько Кирила, сам Олексій Федорович. Прийшов до сина і застав стриптиз на столі.

Ах, ось чому мене попередив брат нового боса... отже, він не жартував.

Після перемовин бос виходить, проводжає представника.

Залишаємося наодинці... напружуюся.

- Вікторіє, а ви непогано впоралися із завданням. Не пустили до мене істеричку.

- Виконувала свої обов'язки, Кирило Олексійович, - киваю я, побоюючись з ним зустрічатися очима.

- Відчувається у вас відповідальний підхід.

Стільки компліментів і все мені одній.

Ох, боюся продовження.

- Намагаюся, босе.

- Чому тоді я не бачу досі у своїх руках договір на підпис? Поштою вислав нове завдання. Ви що не дивилися? Вікторіє!

У-у... яким грізним стає, гарчить. Поглядом розстрілює. Наче тільки й хоче батогом потрясти. Краще б я Камілу пустила, тоді їй могло дістатися. А тепер лише мені віддуватися.

- Зараз все зроблю. За десять хвилин впораюся, - лечу до дверей.

- За п'ять хвилин. А далі лічильник закапає.

Капець, який у мене жорстокий начальник.