Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

До вечора я видихалася, бос постійно ганяв. От я відчувала, що він чіпляється. Спеціально мене провокує та бавиться. Але що саме йому не сподобалося, зрозуміти поки не змогла. Гад він безсердечний. Ось що зрозуміло напевно.

Невдачі супроводжували мене не тільки поруч з Кирилом. Навіть без його участі я примудрилася зламати каблук на нових туфлях, облитися кавою і застрягти у ліфті. Несподіваний день ніяк не хотів полегшувати життя.

Накульгуючи, плетуся назад у приймальню та зустрічаю квітучу начальницю Віті. Її звуть Кіра, на пару років старша за мене, а несе себе високо. Ну десь приблизно, як скажена пасія боса. Вони б могли подружитися або з захватом повидирати один у одного очі.

- Хіба твоє місце на цьому поверсі? - зі зневагою цікавиться Кіра.

Можна подумати, я кинула будку і прибігла за кісточкою до великого господаря.

- З сьогоднішнього дня, так, - пояснюю коротко.

- Підвищили, чи що? - її щелепа подовжується. Хоча й без цього її обличчя схоже на кінське. Ми в колективі давно обговорили цю кумедну схожість.

- Тимчасово перевели на посаду помічника до Бєльського Кирила Олексійовича, - уточнюю, не випадаючи з офісного етикету.

- М… ясно, вирішили позбутися. То-то я дивлюся, ти така засмикана, - з неприємним писклявим смішком вона далі проходить.

Стою, приводжу дихання до ладу.

Ото вже стерво. Вона мені ніколи не подобалася. Ще одна загадка - чому я не подобаюся їй? 

Нас об'єднує тільки Вітя, він працює в її підпорядкуванні. І все, більше ніяких інших контактів. Варто мені до нього зазирнути, як ця кінська Кіра відразу починає скаженіти. Ну і мій хлопець попросив більше до нього не заглядати. Бачимося тільки після роботи і то не завжди.

Кирило Олексійович незабаром поїхав, кинувши наостанок, що з робочих питань.

Еге ж, звичайно. Тільки з робочих.

Я чула, як він розмовляв по телефону: "Чекай на мене, мила. Я через годину приїду". Щось це мало схоже на ділове спілкування. Не здивуюся, якщо крім Каміли у нього ще з десяток коханок знайдеться.

Зате після від'їзду боса у мене все стає добре. Спокійно закінчую з оформленням бланків, відправляю на пошту босові розклад його зустрічей на завтрашній день. Збираюся і їду додому.

Переступаю поріг, а на мене нападає розбурхана подруга. Зізнаюсь, я вже потім ігнорувала її дзвінки, в листуванні просила почекати до вечора. Але хіба їй вистачить витримки, якої у неї взагалі не було.

- Віко, я все вирішила! - подруга тягне мене від коридору до нашої крихітної кухоньки. - Ти що-небудь погане нароби, щоб Кирило тебе вигнав. А я попрошуся піти до нього замість тебе.

- І нічого, що тоді мене відразу звільнять з корпорації? Слово Бєльських закон. Тоді навіть наш начальник рекламного відділу не допоможе.

- Ну ось... я так сподівалася вже завтра до нього потрапити у приймальню. Вже підготувалася! Після офісу заїхала у торгівельний центр та на всі гроші купила нові туфлі, блузку з пікантним вирізом, спокусливий костюм, щоб і дрес-код дотримати і звернути на свою красу увагу, - крутить при цьому дупою.

Мене цікавить зараз точно не дупа Маринки.

- Всі гроші витратила? Ті, що на їжу?

На цьому тижні черга Марини купувати продукти. Ми так домовилися, щоб зручніше розподіляти бюджет. Частина грошей у мене йде за квартиру, частина в мої тижні на продукти. Залишається небагато, і з них я намагаюся себе забезпечувати, і навіть відкладати на що-небудь велике. Мрію коли-небудь машину купити.

- Та що ти рахуєш дрібниці!? - обурюється подруга. - Витратила я, але ж пощастило тільки тобі. Це ти мене зараз повинна заспокоювати, а не душу труїти. До речі, з грошей за квартиру я теж взяла, але то я поверну. Обіцяю. У тебе буде зарплата величезна, отже, тобі й більше платити.

Логіка Маринки ніколи її не обділить і не образить. Знаю я її корисливу натуру. Лаятися і щось з'ясовувати, сил більше немає. Мій перший день на новому місці нагадував місцями м'ясорубку. Відчуваю себе зараз приблизно як фарш.

Знаходжу в холодильнику два йогурти, які дивом залишилися. Беру один і сідаю на стілець, хоч трохи голод треба вгамувати.

- Викусю, я ж не тільки для себе все купувала, пригледіла і для тебе дещо. Ти пам'ятаєш, що скоро корпоратив? Я знайшла для тебе чудову сукню зі знижкою. Одягнеш, і Вітя твій впаде.

Тепер подруга підлизується, чай мені наливає.

- Я й забула про корпоратив. Адже він уже…

- Через три дні! - підказує Маринка. - Я чекаю на корпоратив, як на самий найкращий привід проявити себе перед Кирилом Олексійовичем. Він повинен нарешті помітити мене. Всі мої спроби, ти знаєш, не допомогли. Якщо не корпоратив, то тільки залишиться стрибнути під його машину. Або зайняти твоє місце помічниці?

- Ні, я не хочу звільнення. Стрибай під машину, - я вже сміюся від міркувань закоханої подруги в нестерпного Бєльського.

- Краще буду атакувати його на корпоративі, - вона мрійливо закочує очі до стелі. — Знаєш, я так подумала, що там і повинно все трапитись. Ну ти тільки уяви. Нас привезуть до ресторану, буде музика, напівтемні зали, романтична атмосфера навколо. Саме час зробити, на що я не наважувалася раніше.

- Саме час зробити... саме час…

- Віко, що з тобою?

- Га?

- Ти так дивно за мною повторила.

- Я не просто повторила, я щойно зрозуміла! - підскакую зі стільця. - Ти маєш рацію, там все і станеться. Вітя купив каблучку і хоче зробити мені пропозицію. Отже, він чекає кінця тижня. На корпоративі запросить на танець, а потім і… запропонує.

- Уі-і-і! Очманіти!

Маринка з радісним вереском обіймає мене.

- Ти отримаєш каблучку, я отримаю боса. Я ж як відчувала, що цей корпоратив для нас стане особливим.

- Виходить, що стане, - вірю в це і я.