Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після контрастного душу я повернувся до своєї кімнати. Мій телефон вібрував від вхідних повідомлень. Я ліг на ліжко і зайшов в переписку з Асею. Вона запрошувала мене до себе. Я хотів порвати з нею сьогодні, але мені потрібно розслабитись і ця дівчина допоможе мені зняти стрес. Я швидко зібрався і поїхав до Асі. В неї я пробув десь дві години. Я помилився, бо Мія і мачуха все ще не виходили з моєї голови.
— Любий, що з тобою? Я зробила щось не так? — Ася піднялась на ліктях, притримуючи ковдру.
— Ні. В мене просто поганий настрій. — Я підвівся з ліжка і почав одягатись.
— Якщо хочеш, то ми можемо прогулятись.
Прогулянки з Асею — це останнє чого мені зараз хотілось.
— Асю, ти хороша дівчина, але чудово розумієш що далі цього ліжка наші відносини не зайдуть. Мені не потрібні стосунки, пробач.
Я взяв свій смартфон з полички й пішов. Напевно, я поводився, як останній козел, але я не любив давати іншим марні надії.
— Берте, ти де?
Я вирішив подзвонити другу. Він завжди міг дати мені хорошу пораду. Думаю, що якби Берт не навчався на програміста, то з нього б вийшов хороший психолог.
— Я на Волл-стріт. Одна з IT-компаній запропонувала мені співпрацю, — весело промовив друг. Ну хоч в когось справи ідуть краще.
— Я на п’ятій авеню. Ти не проти зустрітись в клубі?
— Гаразд. В «Velocity club» через пів години?
— Ок.
На цьому наша розмова закінчилась. Я викликав таксі й поїхав в клуб, де ми з хлопцями часто зависали. Я хотів ще написати Річарду, але потім згадав, що у нього сьогодні тренування і він зайнятий.
Я прибув першим на місце призначення. Берт написав, що в місці затори й він трохи запізниться.
Я минув танцмайданчик і попрямував на другий поверх, де знаходились VIP-столики. Опустився на вільний диванчик і махнув рукою офіціанту.
— Коньяк, будь ласка.
Той схвально кивнув і записав щось у своєму блокноті. Через 5 хвилин хлопець повернувся і подав мені випивку. Я одразу спустошив стакан, але чомусь мені не стало легше. В кінці залу я помітив Берта.
Зараз ще не було багато відвідувачів, бо переважно люди приходили сюди вже близько 10.
— Привіт.
Він сів напроти й потиснув мені руку. Я простягнув йому другу склянку, яка вже була наповнена темною речовиною.
— Дякую.
На відміну від мене, Берт сьогодні не збирався напиватись і надпив лише трохи.
— То тебе можна привітати з новою роботою?
— Так. — Берт схвально кивнув.
— Радий за тебе.
— Що трапилось, Алексе? Ти виглядаєш доволі злим і схвильованим.
Я випив ще трохи віскі, а тоді розкинувся на дивані й глянув на друга.
— Мій батько знову одружився. Тепер у мене є мачуха і зведена сестричка. Впевнений, що вони обоє хочуть захапати багатства мого батька. Мачуха сьогодні говорила з якимось чоловіком телефоном про гроші. Сестричка ж дала мені ляпаса за мої звинувачення і сказала, що б за жодні гроші світу не була зі мною.
Я незадоволено хмикнув собі під ніс. Маленька брехунка. Дівчата мріють про те, що б я звернув на них увагу, а вона робить такі гучні заяви.
— Невже тебе так засмутила нова сестричка? Ти не звик, що є дівчата, яким на тебе байдуже?
— Що? Та якби я захотів, то вона б вже була моя.
— Я думаю, що насправді тебе зачепили саме її слова. Ти не звик до того, що є хтось, кого ти не цікавиш.
— Ні! — твердо заявив я. — Мене зовсім не цікавить Мія. Мені на неї байдуже!
— Гаразд. Як скажеш.
Я любив Берта за те, що він старався не втручатись і не нав’язувати комусь свою думку. Такий друг справді на вагу золота, але мене трохи роздратувала його гіпотеза. Проблема зовсім не в сестрі, а в її намірах. Ну і її матері також звісно.
Коньяк допомагав мені позбутись цих нав’язливих думок.
Через деякий час до нас ще приєднався Річард. Він теж був в жахливому настрої через Евеліну. Далі я вже мало що пам’ятаю, бо випив занадто багато. На щастя, хлопці не кинули мене в такому стані і відвезли додому. Більше не буду так напиватись, а то завтра будуть страшні наслідки, які я терпіти не можу.
Я обережно зайшов в дім і ввімкнув світло. З вітальні доносились якісь звуки, тому я вирішив зайти туди.
Мія сиділа на дивані в милій дитячій піжамі з лемуром і дивилась «Пінгвіни Мадагаскару». Цій дівчинці 5 рочків? Я широко усміхнувся і приземлився біля неї. Моя рука опинилась на тендітному плечі Мії. Вона здригнулась від мого дотику.
— Алексе, ти що п’яний?
Вона відсунулась від мене і здивовано глянула.
— Ні! Я лише трішки випив. — Чому тут зараз дві Мії? Здається, я таки випив багато.
— Іди до себе.
В її погляді я бачив страх.
— А якщо я хочу подивитись мультик? — я вказав рукою на телевізор. Давно я вже не дивився чогось подібного. — А ти фанатка короля Джуліана? Мила піжамка, Джуліанооо.
— Не смій мене так називати! — Ммм... А мені подобається. Їй личить це ім’я.
— А то що? Знову даси мені ляпаса, сестричко?
— Алексе, в мене немає бажання говорити з тобою. Особливо коли ти в такому стані. Жах! — вона презирливо глянула на мене, а тоді попрямувала до себе в кімнату. Дивна вона звісно. Я вимкнув телевізор і пішов до себе. Сон одразу наздогнав мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.