Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Ти — мої крила, Вікторія Франко 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ти — мої крила" автора Вікторія Франко. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 74
Перейти на сторінку:

— Схоже, наше спілкування вийшло на новий рівень. Тепер Ви перейшли до погроз? 

— Саме так. Я хочу, щоб ти зник з життя моєї доньки. Бо присягаюся, що інакше я перетворю твоє існування на пекло.

— Ви думаєте я боюся Вас? — поцікавився спокійно, не перестаючи дивуватися людській дурості. — Повірте, що ні. Окрім того, я впевнений, що все, чого Ви досягнете своїми діями — це збільшення прірви між Вами та Міленою.

Вочевидь не погоджуючись з моєю думкою, Юрій різко схопив мене за горло і вгатив мені кулаком по обличчю. Від несподіваного удару перед моїми очима замайоріло чимало зірок. Втім, вже за мить, з силою відштовхнувши мого любого тестя, я витер кров з розбитої губи й мотнув головою, щоб прийти до тями. 

— І що тепер — мені дати Вам здачу? — запитав з викликом, придушуючи у собі бажання вдарити цього ненормального у відповідь. Якби на місці Юрія був хтось інший, то я б уже давно розбив йому пику. Адже очевидно, що зі старшим чоловіком, та ще й напідпитку, я впорався б дуже легко. Але все ж таки переді мною був Міленин батько. Тож не дивлячись на його божевільну поведінку, я розумів, що не мав права опускатися до його рівня і втрачати контроль над собою. — Ви у своєму розумі?! Ось так Ви звикли проблеми вирішувати?

— Не доводь мене до гріха! Я тобі сказав, що ти маєш зробити. Тож краще слухайся мене!

— А якщо не послухає, то що буде? — раптом замість мене відповів жіночий голос. І одночасно роззирнувшись, ми з Юрієм побачили Мілену, що стояла біля входу і дивилася на нас спустошеним поглядом.

В її очах було стільки болю та розчарування, що в мене враз стиснулося серце. В цю мить з обличчя Юрія миттєво зникла уся впевненість. І ховаючи свій погляд від доньки, він мовчав, ніби води в рот набрав. Та чи надовго? Переконавшись на власному досвіді, що від цього чоловіка можна було очікувати будь-чого, я хотів вберегти Мілену від його неадекватної поведінки. Тому, в кілька кроків перетнувши кімнату, я обхопив обома руками обличчя коханої й спробував вмовити її піти.

—  Повертайся додому. Прошу тебе, — сказав я, заглянувши дівчині в очі, але вона завзято пручалася.

— Я нікуди не піду! — почув дзвінкий голос своєї дружини й помітив, що в кутиках її очей зібралися непрохані сльози. — Відійди, Ярику.

Здогадуючись, як важко Мілені було в цю мить, я й сам відчував нестерпний біль. Мабуть, зараз я б усе віддав — аби лише вона не була свідком цієї ганебної ситуації. Але, на жаль, я вже нічого не міг змінити.

— Тату, за що ти так зі мною? — вирвавшись з моїх обіймів, Мілена підійшла ближче до батька і подивилася на нього осудливим поглядом. — Я так сумувала за тобою та мамою… Мріяла в майбутньому відновити наші стосунки. Тому що усією душею вірила, що з часом ви зміните свою позицію щодо Ярослава. Але натомість ти намагаєшся розлучити мене з коханою людиною і робиш усе для того, щоб зруйнувати моє життя. 

— Мілено, я дуже люблю тебе і хочу, як краще. Ось побачиш — мине трохи часу і ти усе зрозумієш.

— Ні! Ти помиляєшся, — голос дівчини був наскрізь пронизаний гіркотою. — Я ніколи не зрозумію твоїх хворобливих мотивів. І ніколи не пробачу тобі за твої вчинки.

— Доню, не кажи так. Ми — сім'я! І, щоб не сталося, маємо триматися разом, — чоловік хотів підійти та обійняти доньку. Але вона витягнула руку вперед, зупиняючи його.

— Я так не думаю. Зрештою, усьому є своя межа. І ти, своїми діями, перейшов одну з них. Тому вважай, що тепер у тебе немає доньки. 

— Мілено, ти не розумієш, що кажеш, — Юрій вдивлявся в обличчя дівчини з недовірою, а в його голосі в цей час лунали нотки відчаю. — Що ти робитимеш, якщо ваше сімейне життя не складеться? У кого попросиш підтримки?

— Не хвилюйся. Якщо коли-небудь таке станеться — до тебе я точно не звернуся, — відрізала Мілена, відгороджуючись від батька непробивною стіною. — З цього моменту, я більше ніколи в житті не хочу тебе бачити.

Шоковано поглянувши на доньку, Юрій кілька хвилин пронизував її розгубленим поглядом. А потім понуро опустив голову і мовчки пішов геть. Загорнувши кохану у свої обійми, я міцно притиснув її до себе і вперше не знав, що сказати. Адже чудово розумів наскільки руйнівною для її душі стала ця розмова. Заховавши своє обличчя у мене на грудях, дівчина почала тихенько схлипувати, а її тіло тремтіло від пережитого стресу. Поцілувавши Мілену у волосся, я підхопив її на руки й відніс у свій кабінет. Посадив кохану на диван, а сам присів біля неї навпочіпки, обережно обхопивши маленькі долоньки своїми.

— Мені дуже шкода, — промовив з жалем, легенько торкнувшись пальцями до коханого обличчя.

— Мені теж…

— Яким чином ти тут опинилася? 

— Я привезла тобі вечерю, — прошепотів мій янгол у відповідь, з ніжністю заглядаючи мені в очі.

— І де вона? — я спробував перемкнути увагу Мілени на іншу тему. Хоча про їжу в цей момент думав найменше у світі.

— Залишилася в машині, — пошепки відповіла кохана, обережно провівши пальчиками біля моєї розбитої губи. — Помітивши біля входу татову автівку, я відразу ж пішла до майстерні. Тому що знала, що нічого хорошого від його візиту очікувати не варто.

— Зрозуміло, — я важко видихнув і подумав про те, що краще б вона цього не робила. — Може, їдьмо додому?

1 ... 69 70 71 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти — мої крила, Вікторія Франко"