Читати книгу - "Джералдова гра, Стівен Кінг"

«Не втратиш, — сказала Періжечок. — Клянуся, не втратиш. Просто роби що мусиш, поки не втратила сміливість».

Вона зігнула й розігнула праву руку, а тоді піднесла пальці до обличчя. Уважно подивилася на них. Тремтіння знову слабшало, не настільки, як їй потрібно, але Джессі вже не могла чекати. Вона боялася, що відключиться, якщо гаятиметься ще довше.

Джессі потяглася ледве тремтячою рукою і під час першої спроби взяти другий і останній ключ ледве не зіштовх­нула його з комода. То через оніміння — кляте оніміння, що ніяк не хотіло облишити пальці. Вона глибоко вдихнула, затамувала подих, наперекір болю й свіжому потоку крові стиснула долоню в кулак, після чого з довгим свистячим звуком видихнула повітря з легень. Їй стало трохи краще. Цього разу Джессі притиснула голівку ключа вказівним пальцем й потягла його до краю комода, не намагалась одразу підняти. Вона спинилася лише тоді, коли ключ стирчав над краєм.

«А як упаде, Джессі? — простогнала Господинька. — А якщо і цей у тебе впаде?»

— Господине, заткнися, — промовила Джессі й великим пальцем підтримала ключ знизу.

Тоді, намагаючись зовсім не думати про те, що з нею буде, якщо це піде шкереберть, вона підняла ключ і піднесла до наручника. Минуло кілька паршивих секунд, коли вона не могла вирівняти тремтячу шийку ключа із замком, і кілька ще паршивіших, коли замок у неї в очах подвоївся… а тоді почетверився. Джессі міцно склепила очі, ще раз глибоко вдихнула й розплющила їх. Тепер вона бачила перед собою лише один замок, у який всунула ключ, поки очі не влаштували ще якихось вихилясів.

— Добре, — видихнула вона. — Тепер дивимося.

Джессі повернула ключ за годинниковою стрілкою. Нічого не сталось. У горло спробувала вчепитися паніка, а тоді вона раптом пригадала старий проіржавілий пікап, на якому Білл Данн робив об’їзди, і жартівливу наліпку на задньому бампері «ЛІВОРУЧ — ВІЛЬНІШЕ, ПРАВОРУЧ — МІЦНІШЕ». Над словами був малюнок великого гвинта.

— Ліворуч — вільніше, — бурмотнула Джессі й спро­бувала повернути ключ проти годинникової стрілки.

Якусь мить вона не розуміла, що наручник розкрився. Їй здалося, що гучне клацання — це звук, з яким ключ ламається в замку, від чого Джессі скрикнула, бризнувши на комод кров’ю з порізаного рота. Трохи крові потрапило на Джералдову краватку, червоним по червоному. Тоді Джессі й побачила, що зубчаста дуга наручника відкрилась, і усвідомила, що їй вдалося — по-справжньому вдалося.

Джессі Берлінґейм підтягла до себе ліву руку, що трішки напухла біля зап’ястка, але в усьому іншому була неушкоджена, звільнивши її від розкритого наручника, який упав, повиснувши на узголів’ї, як і його колега перед тим. Тоді з виразом глибокого враженого трепету вона повільно піднесла долоні до обличчя. Перевела погляд із лівої на праву, тоді знов на ліву. Джессі не була свідома того, що права вся в крові. Кров її не цікавила, принаймні поки що. Наразі вона просто хотіла цілком пересвідчитися, що справді вільна.

Джессі майже тридцять секунд переводила погляд із долоні на долоню, стрибаючи очима, ніби під час перегляду партії в пінг-понг. Тоді глибоко вдихнула, закинула голову і високо й пронизливо закричала. Вона відчула нову хвилю темряви, що загриміла в ній великою, лискучою й злісною хмарою, але проігнорувала її й кричала собі далі. Їй здавалося, що іншого вибору немає. Кричи або вмирай. Крихкий, наче надбите скло, край божевілля в цьому вереску було ні з чим не сплутати, але все одно це був крик чистого тріумфу й перемоги. За двісті ярдів, у лісах на початку в’їзду на трасу, підняв голову колишній Принц і нервово глипнув у бік будинку.

Джессі була ніби не здатна відірвати погляд від власних долонь, не могла припинити крик. Вона ніколи не відчувала нічого навіть трохи подібного, і якась її далека частина подумала: «Якби секс був бодай наполовину таким приємним, люди займалися б ним на кожному розі вулиці. Вони б просто не могли нічого з собою подіяти».

Тоді їй забракло повітря, і Джессі хитнулася назад. Вона хотіла вхопитися за ліжко, але загаялася, втратила рівновагу й розпласталася на підлозі. Падаючи, Джессі встигла усвідомити, що частково очікує, ніби кайданки зупинять її, перш ніж тіло торкнеться долівки. Смішно, якщо подумати.

Упавши, вона вдарила відкриту рану з внутрішнього боку зап’ястка. Біль розпалив праву руку, наче ліхтарики на ялинці, і цього разу в її крику був лише біль. Джессі швидко урвала його, коли відчула, що її відносить кудись геть від свідомості. Вона розплющила очі й побачила перед собою пошматоване обличчя чоловіка. Джералд дивився на неї з виразом нескінченного осклілого подиву: «Зі мною не мало такого трапитися. Я адвокат, моє ім’я — у назві компанії». Тоді муха, що потирала лапки на його верхній губі, заповзла йому в ніздрю, і Джессі так різко крутнула головою, що стукнулася нею об підлогу, від чого в очах спалахнули іскри. Розплющивши очі цього разу, вона дивилася вгору, на узголів’я ліжка, вкрите плюгавими краплями й патьоками крові. Вона що, лише кілька секунд тому стояла отам, так високо? Мабуть, так, хоча в це було складно повірити: звідси те їбане ліжко виглядало майже як Крайслер-Білдінг за висотою.

«Джесс, воруши булками!» — знову кричить Періжечок настирливим докучливим голосом. Як на людину з таким приємним личком Періжечок здатна поводитися як сучка, коли налаштовується на це.

— Ні, не сучка, — промовила Джессі, даючи очам замкнутися. Кутиків рота торкнулась усмішечка. — Скрипуче колесо.

«Та рухайся вже, бляха-муха!»

«Не можу. Треба трохи відпочити».

«Якщо зараз не почнеш, то тут і спочинеш навіки! Тому піднімай свою сраку жирну!»

Це її зачепило.

— Ніяка не жирна, міс За-словом-у-кишеню-не-лізе, — роздратовано бурмотнула Джессі й спробувала зіп’ясти­ся на ноги.

Знадобилося лише дві спроби (другу з яких зірвала одна з паралітичних судом упоперек діафрагми), щоб переконати її, що підводитися, як мінімум зараз, — не найкраща ідея. Зробивши це, вона собі створить більше проблем, ніж вирішить, оскільки їй потрібно у ванну, а підніжжя ліжка тепер перекриває одвірок, ніби дорожня перешкода.

Джессі полізла під ліжко, виконуючи ковзкі рухи, ніби пливучи, мало не граційно, і здуваючи кілька заблудлих ковтунців пилу зі шляху перед собою. Вони відлетіли, ніби маленькі сірі перекотиполя. Чомусь від вигляду цих ковтунців вона знову згадала про жінку зі свого видіння — на колінах у кущах ожини, з комбінацією білою купкою поруч. Джессі заповзла в темінь ванної, і тут у ніс влупив новий запах: темний, моховитий запах води. Вода скрапує зі змішувачів ванної, скрапує з душової лійки, скрапує з кранів умивальника. Джессі відчула навіть особливий дух вологого рушника в кошику біля дверей — запах наближення цвілі. Вода, вода всюди, і пити її можна скільки влізе, до останньої краплі. Горло сухо зіщулилося, ніби хотіло закричати, і Джессі усвідомила, що буквально торкається води — калюжки, що накрапала з труби під умивальником, до якої у сантехніка, здається, так і не дійшли руки, скільки його не просили. Захекуючись, Джессі підтягла себе до калюжки, опустила голову й почала лизати лінолеум. Смак води не піддавався опису, шовкове