Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Я хотіла було обернутися, щоб зупинити бій, але тут же відсмикнула себе від цієї думки. Я не хотіла, щоб Спейдс гинула. Урешті-решт, це була бійка не на життя, а на смерть, і якщо я зупиню всю цю жорстокість, то автоматично програю і Спейдс уб'ють; до того ж я хотіла виграти, хотіла показати Россу, що я рівна йому, що я краща за всіх, кого він тільки зустрічав.

Мені хотілося кричати від безпорадності. Якщо Спейдс і загине, то тільки як боєць. Адже це сенс її життя. Саме такою її зробили ці жорстокі люди. Саме вони були псинами, а не вона.

Крики натовпу замовкли. У голові був туман, а у вухах дзвеніло. Десь на задньому плані долинув голос диктора, який оголошував переможця.

Це була я.

Повільно обернувшись обличчям до рингу, я пробралася крізь натовп. Туша Роджера лежала в кармінній лужі на полі бою. Все його тіло було вкрите укусами та рваними ранами. Десь навіть не було шкіри та м'яса, одні голі кістки.

«Ти виграла!»

 Ні... Ні, то була не я. Спейдс. Спейдс виграла!

Я хотіла закрити собі рота і заплакати від побаченої картини, але стрималася. На моєму обличчі не повинно бути нічого, крім холоду та тріумфу. Навіть на морді Спейдс був холод. Вона мовчки лежала і важко зітхала, дивлячись на свого мертвого супротивника. Акоста сказав, що це професійна тварина, я не повірила.

Диктор простяг мені руку, запрошуючи піднятися на ринг. Я охоче прийняла його запрошення.

Шум натовпу знову відродився, кричачи моє ім'я і радіючи грошовому призу, який вони виграли, якщо зробили вірні ставки. Я кружляла і широко посміхнулася, махаючи рукою всім, кого бачила.

Мій погляд зупинився на лику Росса. Хлопець дивився на мене. Крижаний вітер пройшовся по спині, а посмішка захотіла покинути моє обличчя. Я б і сама не заперечувала залишити це приміщення, але Харісон перший пішов геть.

Я так довго чекала цього моменту і ось нарешті він настав. Тепер я не була тією простушкою, я була переможницею в цій битві.

Отримавши кілька букетів і почувши пару тисяч оплесків, я поспішила ретируватися з рингу, туша Роджера мене бентежила.

Опинившись у просторій та довгій підсобці спортзалу, де знаходилися м'ячі та фішки, я побачила наприкінці приміщення Лестерна та побігла йому на зустріч.

Почуттів на образі Акости не було. Хлопець так і продовжував дивитися на мене без емоцій, начебто ця перемога не мала значення.

Радісно закричавши, я кинулася юнаку на шию, міцно обійнявши його і відчуваючи, як сльози радості повільно течуть по моїм щоками. Я вперше плакала від щастя.

Лестерн невпевнено обійняв мене.

—Все вийшло? - тихо запитала я. —У мене вийшло наблизитися до нього?

—Не знаю, - так само тихо відповів хлопець.

Я підвела голову, а потім відсторонилася від Акости, дивлячись йому в очі.

—Це як ро...

—Це була не його собака.

Я вилаялася і почала міряти кроками приміщення. Радість як рукою зняло.

—Це ж нічого не змінює, так? - запитала я.

—Я не знаю.

—Ти його найкращий друг, - прогарчала я.

—Те, що він програв, хоч і не зі своєю собакою, ніяк не вплине на ваші стосунки. Якщо Росс за тебе вирішить розповісти, то все вийшло. Нам залишається лише чекати.

Я закотила очі. Скільки часу я витрачу в порожню?

—Який наступний крок?

Лестерн відкрив рота, щоб відповісти, але я його перебила:

—Давай тільки без тварин.

Хлопець трохи посміхнувся, беручи мене за руку, щоб відвести звідси.

У кобальтових очах більше не було крижаного холоду, тільки теплі хвилі.

—Добре.

Ми тихо вийшли через інші двері до невідомості, напрямок якої знала тільки Акоста.

Поруч із хлопцем було комфортно та тепло. Запах імбирного печива майже п'янив мене, викликаючи безглузду усмішку, а дотик його пальців змушував мої щоки набувати кольору гранату. Радість перемоги відійшла на другой план. Зараз я була щаслива перебувати поряд із Лестерном і це було краще, ніж будь-яка перемога.

Я не знала точно, що діялося у хлопця в голові, але він продовжував тримати мою руку, навіть коли я спробувала обережно вивільнити її.

Його темне волосся розвивалося на сильному і легкому вітрі, залежно від швидкості нашого кроку. Моє серце забилося ще сильніше, коли я помітила довгу білу смужку на лицьовій частині його руки між великим і вказівним пальцями. Шрам.

Що сталося?

Акоста раптово зупинився, поки я вагалася поставити запитання. Його телефон почав вібрувати, і незабаром хлопець відповів, поглядаючи час від часу на мене.

—Мені… - почав Акоста, але потім зупинився, опускаючи погляд на наші руки, які незабаром розчепив. —Мені треба йти. Побачимося пізніше.

Хлопець потягся, щоб поцілувати мене у скроню, але швидко відсмикнув себе від цієї думки і пішов. Я з нерозумінням в очах проводжала його силует.

Вирішивши, що в порожньому коридорі мені нічого робити, я попрямувала до кімнати, дорога в яку не обійшлася без пригод.

Я почувала себе втраченою і знову і знову повертала не туди, і це мене зовсім не турбувало. Мої думки були лише про Лестерна.

Зачинивши двері, я лягла на ліжко, спрямовуючи свій погляд у стелю. Поклавши руку на груди, я все ще відчувала в ній тепло Акости.

Усміхнувшись, я відчула сухість у роті і піднялася, прямуючи на кухню. Краєм ока я помітила на робочому столі лист від шанувальника. Він нічим не відрізнялося, але якимось чином мене зачепило. Я вирішила його відкрити.

Усередині була записка. Це не було черговим любовним листом. Це було запрошення від Росса, яке шанувальник передав мені. Це було запрошення на азартну гру через тиждень.