Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Я нахмурилась, не вдоволена результатом, і озирнулась до нього.

— Ти знав, що моя мати — Соль, так?

Крістіан знизав плечима.

— Здогадувався. На першому занятті твої очі засвітились, як її. І в Мідгарді все повторилося. Ні в кого іншого я такого не бачив.

Отже, він був десь поруч, але не втручався. Я звузила очі.

— Я мало не спалила Асгейра, коли магія вирвалась назовні.

— Ти сама вирішила закоркувати її всередині, ось і маєш, — безжурно озвався він. — Це лише результат твоїх рішень. А твій охоронець і не таке переживав.

Я підібгала губи, але промовчала. Тоді він наблизився, змушуючи підняти на нього очі.

— Але ми прийшли сюди не теревенити. Хто навчив тебе створювати лінзу?

— Інгрід, — обережно озвалась я, але він лише кивнув.

— Я покажу, як застосовувати магію для захисту. Тобі це знадобиться.

Наступні дві години я вчилась створювати лінзи, подібні до тієї, що показувала Інгрід. Але ці мали бути вертикальні, великі й товсті, щоб їх не пробив навіть спис.

Спершу в мене виходив лише тонкий серпанок. Я допомагала собі рукою, виставляючи долоню вперед, і мало-помалу ілюзія міцнішала. Крістіан перевіряв мій щит, натискаючи на нього рукою, і щоразу він тріскався, мов лід на воді.

— Не відволікайся, — повторював він. — Щит не буде існувати сам по собі. Ти маєш підтримувати його магією постійно.

До кінця тренування я вже вибилась із сил. Піт стікав по спині під сорочкою, вологе волосся прилипло до щік, але я спромоглася створити невелику, але міцну лінзу. Крістіан, натиснувши на неї, схвально кивнув.

— Не відпускай щит. Тримай далі.

З цими словами він розвернувся до чорної гори і раптом кинув у неї кулю червоного вогню. Вона врізалась у скелю з такою силою, що та здригнулася. Я здивовано перевела погляд на наставника, але він... зник. Я лишилась на перевалі одна.

Опустивши руки, я озирнулась, але ніде не побачила червоний сюртук Крістіана. Натомість десь нагорі загуркотіло. Задерши голову, я помітила дрібні камінці, що посипалися зі скелі від удару. До них приєднались більші, а потім і великі, розміром з мою голову, каменюки покотились донизу, підстрибуючи на нерівностях гори.

Спрямовуючись просто на мене.

В венах похолола кров. Першою думкою було перенестися, але щось мене стримувало. Я не поспішала тікати, прикидаючи, скільки часу в мене залишилося. Крістіан же не просто так вдарив гору, викликавши каменепад. Він хотів перевірити мою магію на практиці.

«Теорія — це так нудно, правда?» — казав він.

Гуркіт згори наближався. У мене лишалося всього кілька секунд, щоб приборкати емоції і виставити вперед долоню. Враз перед нею зіткалась біла лінза, але навіть я бачила, що вона не витримає ударів. Страх проривався назовні, та я не відступала. І ось, коли перше каміння зірвалось з останнього виступу, я зажмурилась.

Нічого не сталося.

Я чула, як брили гриміли, розбиваючись об тверду землю довкола, та мене й мого щита не торкнулась жодна з них. Розплющивши очі, я здивовано кліпнула. Справа від мене стояв Асгейр, тримаючи руку над головою. Його насуплені брови видавали гнів, а на виставленій правиці чітко виділялися напружені м’язи.

Перевівши погляд вгору, я помітила ще один щит поверх мого — більший і набагато міцніший. Темно-синій, з прожилками, що спалахували на ньому, мов блискавки, від ударів, він вкривав нас обох широкою дугою.

— Та годі тобі! Дай дівчині чогось навчитися самій! — долинув з-за спини голос Крістіана.

Озирнувшись, я нарешті помітила наставника, що вже сидів на гладкому валуні позаду. Він розташувався достатньо далеко, щоб великі камені до нього не долітали, а від менших відмахувався магією, мов від набридливих мух.

— Для цього вона має зберегти голову на плечах! — грізно промовив Асгейр.

Я мовчки розсіяла свій щит, в якому відпала необхідність, і схрестила руки на грудях. З одного боку, я сумнівалась, що Крістіан прийшов би мені на допомогу, але з іншого... якщо Ас постійно буде поруч, я дійсно нічому не навчуся.

За хвилину кам’яна лавина заспокоїлась, і Асгейр опустив руку. Озирнувшись, він окинув мене уважним поглядом, перевіряючи, чи я ціла. Я лагідно посміхнулась, втішена його турботою. Крістіан тим часом зліз з валуна і наблизився до нас.

— Що ж, думаю, на сьогодні заняття закінчене, — безтурботно сказав він і раптом підморгнув мені. — Одне задоволення вчити розумних і сміливих красунь.

Я ошелешено відкрила рот, але він уже зник. Асгейр поруч, дивлячись на місце, де ще мить тому стояв Крістіан, теж недовірливо нахмурився. Потім розвернувся до мене, згладжуючи невдоволення на обличчі.

— Ти справді прийшов, бо я була в небезпеці? — поцікавилась я.

— Я не знаю, коли навколо тебе з’являється небезпека, — хмикнув Ас, розглядаючи купу каміння, розкиданого по перевалу. — Я просто вийшов від Лейфа, коли відчув твій страх.

Це мало сенс. Чим менше я буду боятися в майбутньому, тим менше йому доведеться мене захищати. А потім я пройду Посвяту... і необхідність мене оберігати відпаде.