Читати книгу - "Українська міфологія"

Нездоланною перепоною для русалок є річка: «А сусідки баба бачила, шо батько косив, а вона да неслá їсти. Якраз було кала річки, а вони там збиралиса і гуляли вельмо (дуже — В. Г.). Але то всі не бачитимуть гетаго, такеє. І як вони її побачили, так вони за єю стали бігти, а вона — там кладка була — і вона на ту кладку, і вони там пристановилиса. І каже [русалка до неї]: «О, щастє твоє, шо ти туда забігла».[1279]

Звідки русалки з’являються й куди зникають наприкінці Русального тижня, респонденти часто не можуть пояснити: «А хто ж його знає: чи вони виходять з землі, чи вони де з тієї сторони. А хто ж їх знає, де вони діваються: чи вона пушла, чи полетіла».[1280] Дехто вірить, що вони виходять із жита: «Із жита виходять, а потом назад ідуть у жито».[1281]

У випадках, якщо русалками вважають утоплеників, побутує версія про те, що «русалки з води виходили». Це уявлення навіть може бути мотивоване: «Помилася, чистенька, заходить вона в гості. Тільки з води [приходили]. Вони должні прийти чистії, передітиї».[1282]

Нерідко респонденти вказують на божествене втручання:

— «Ідуть, куди їм Бог указує дорогу».[1283]

— «То, може, з неба де їх Господь присилає. А потім звідки вони прийшли, туди йдуть».[1284]

— «Вони у раю, їх Господь посилає».[1285]

— «Так Бог посилає їх. То їм так Бог добре дає».[1286]

Водночас трапляється й найбільш логічно сподівана версія, що русалки виходять із кладовища й туди ж потім ідуть:

— «Так пояснювали нам нашиї старики, шо то віходили русалки з могілок. Просто віходили, як то кажуть, із тогó світу. А по якій статті, ми геть вам не поя´снимо сьогó».[1287]

— «Кажуть, росалочки в суботу ж, на поміналну, вже одслужили і, каже, росалочки розбігаюцця вже та’к би в той день. По жітах… таке вже та’к би по жітах. Ну, тиждень же ж вже віходить, шо вже вони тиждень, тиї росалочки. А тоді назад вже йдуть… Чи на нібіса, чи куди… Бог їх знає, де вони… Ну, чи на моглиці. То ж говорать таке. То ж ніхто не бачив, ну але ж в опісанії все ж воно є».[1288]

Одну з найбільш колоритних бувальщин про те, як русалки наприкінці Русального тижня поверталися на кладовище, зафіксовано на Камінь-Каширщині: «Вот те було… Дядько їде, дивиться: ох, Боже!.. — кладбище сє´є… — таких. А вони такими… і убрáниє, в венках, і в вéлянах, тілько багато, аж сє´є. А я, каже, застав. Вже вони всі собралися, Русалний той тиждень кончається… Ото мій рідний дядько розказував, як він бачив. І, каже, гет мóгилки засє´ялися, вони всі пришли до кладбища. Ох, я, ка’, стою, а в менé дибом волосся стає, шо ж то такоє того?.. Я, ка’, трохи туди та’ як то пудийшов-пудийшов, назад здався, а вони, каже, всі за ’дним, та’, як то мурахó — тонь… тонь… — і гет пуд землю, пуд землю, і пушли, і пушли… Но, каже, таке всі красіве вирéдяне (виряджене — В. Г.), а мóгилки ’дразу засє´яли всі. Да, всі красіве… хто — вéлян, о, дівчата замуж не вийшли, і хлопци з квітками. Ето хто нежонатий вмирає… бо ж причіпляют квітку, дівчина— веляна, і каже — геть такі в велянови, і з квітами, і того… а вже старейкіх — як наредіш, так усі… О, каже, тако, та’, як тунель, ’дна за ’дним — ж-жик, ж-жик, і пашлі, і пашлі, і пашлі… Він бачив… скільки то років, ну, нам розказував, буде двадцять років, як він розказував. Ну, на кладбіщі, каля кладбіща [бачив] русалки, як уже [вони] прийшли [на кладовище], вже вони походили [той тиждень по землі]. Він їх бачив. Як уходили у кладбіще, о. Тих русалок. [То вони] з покойнікув. О, — молодий, і старий, — і всі виходять, бо на Трійцю робиш службу, то ж поминаєш їх, то ж нихто на кладбище не йде, бо їх там никого нимає, вони всі пошли по житах. В нас було — йшов чоловік, та й шось запознився, ішов… А жита по сій стороні сіяни… Геть — дівчина в лєнтах, і вона так по житові… То як він бачив, він ’дразу посивíв, так злякався. А вона так іде, так лєнти розкладаються, а жито їй так і сіяє. Вони, русалки, добри всі тиї люди, шо йдут. Ведьмарó, вéшалники, знахорí туди не йдут. Тиї ні, тих не приймає Бог. Вони ні».[1289]

Часом з’яви русалок, як переважно вважають, є весь Русальний тиждень — від Трійці до «Розирг»:

— «Це тільки тиждень вони ходили, а куда дівались — невідомо».[1290]

— «То толькі Тройца — столькі їм жіть, а далі вони тіряють силу. То їм Бог так дав. Розигри — це вроді як розходяца русáлкі».[1291]

— «Потім зникають: от біліє — і вже не побачиш».[1292]

— «Русалний тиждень пирід Трійцою. Ни можня той тиждень виходити до поля, до жита, бо русалка може налякати, так казали».[1293]

— «Русалний тиждень послє Тройци — не мо[ж]на в жито йти, бо русáлки пу житиі ходять».[1294]

— «Росáлки в Росáлний тиждень ходят, після Трійці».[1295]

— «Перед Трийцьою в нас є Русальний тиждень, посля Трийці ні — перед Трийцьою; то старі люди казали: «Не піду на поле, бо побачу русалку».[1296]

У понеділок після Русального тижня справляли Проводó, «проводілі русалок», Розирги. Ця традиція характерна для східної частини Середнього й для Східного Полісся. У цей день носили на кладовища вінки й співали русальних пісень. Проводи русалок за село чи на кладовище зазвичай супроводжувалися паленням вогнищ: «В понедєлок уже в’ють венки, о, і шо… в нас село, ну невелічке — начинає од краю, і йдуть отак, шаров, може, по три-чотири. Село — нема нікого: ні дзетей, ні старих, — хто токі може — всі йдуть. І в нас за селом (називалос — Боровіца) — том ложилі ловжа велікого, запалювалі, і туда все село йшло за село. Спєвалі пє´сні всякіє — русальниє, і такі. Русальниє в основном — туда, а назад уже — якіє вже, всякіє пє´сні. Проводзілі так оце вже русалок. Це вже на… через тиждзень проводілі русалок. В нас дуже красіво проводілі. Ловж — це галлє´ такого, сухе. Ну, велікого-велікого ложілі. Така була мода, шо вже лавжа — мі спакойна йдом. Дзєті наносять, і всьо, й ажидаюць… А мі вже… вже ждуць, пакамісць мі підходзім, тоді вже в’ни розпалююць, і йон гарить, і там