Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Хто, це зробив? – ще й досі не вгавав дракон.

– Ніхто. Я просто в дитинстві впала з коня – знову брехня. Мені здавалося що за сьогодні я збрехала більше, чим за все своє життя. Я вивільнила руки з драконячої хватки й вийшла з ванної кімнати.

От халепа! На такі випадки треба вигадати щось правдоподібніше або хоч якесь доповнення, бо навіть дурень зрозуміє що впавши з коня, такі шрами не отримаєш. Особливо опіки від заліза.

Підійшовши до ліжка, я потягнула за плетений шовковий шнурок, як мене вчила Ненсі, так я можу її покликати якщо вона мені знадобиться.

І майже одразу, до кімнати зайшла Ненсі. Вона що, увесь час стояла біля дверей!? Ну або як варіант дуже швидко бігає що мало ймовірно.

– О, слава духам, ви живі! – з полегшенням видихла Ненсі.

– Боже! Ви що, вже й поховати мене встигли, за цей час!

– А що нам ще треба було думати! Коли вас в дім заносить дракон, на якому не було рабського нашийника з міткою і напівпритомну затягує у ванну! Ми вже думали, що він вас там втопить!

– І чого б це? 

– Пані Маргарито, ви й досі не зрозуміли що купили найнебезпечнішого раба, який майже постійно вбивав своїх господарів! До речі, а де він?

– У ванній.

– Він що, і досі тут!

– Ох, – застогнала – а де йому ще бути?

– У підвалі його місце! 

–  Все, закінчили цю тему! Ти можеш принести сухий одяг з його кімнати? 

– Не буду! Краще накажіть Лайону, щоб закинув його до підвалу! І досить вам з ним панькатися, він не той з ким варто так поводитися!

– Ненсі, припини якщо ти не підеш, то за одягом піду я.

Ненсі пішла за змінним одягом для дракона. Я пішла до гардеробної, щоб одягти нову нічну сорочку, все ж на дворі ще була глуха ніч і спати дуже хотілося. Покопирсавшись ще трохи в одязі, я знайшла сорочку яку сьогодні купила й одяглася, закінчивши вийшла з гардеробної і до кімнати зайшла Ненсі, з одягом для Дикого. Забравши в неї одяг, я вирішила вибачитися за те що накричала на неї:

– Ненсі, ти вибач мене, я не хотіла кричати. Просто, я дуже втомилася за сьогодні.

– Нічого, з кожним буває.

– І Лайону теж передай мої вибачення.

– Добре. Вам ще щось потрібно?

– Ні, далі я справлюся сама. 

І Ненсі вийшла з кімнати. Ну що, час віднести одяг драконові й відвести його до своєї кімнати, і нарешті лягти спати. Підійшовши до дверей ванної, я постукала.

– Можна?

– Так – пролунала відповідь за дверей.

Відчинивши двері, переді мною постала картина маслом, голісінький дракон в одному рушнику на стегнах.

– Та що в тебе за звичка, постійно ходити без одягу! 

– На мені рушник. Хіба цього не достатньо? – дракон розпливається в задоволеній посмішці.

“На мені рушник. Хіба цього не достатньо?” – пере дражнила його голос в себе в голові. Звичайно ж, одного рушника не достатньо! Я простягнула йому сухий одяг.

– Ось, тримай. Переодягнися і я відведу тебе до твоєї кімнати.

Дикий забрав одяг й почав переодягатися, і схоже моя присутність ні на краплю його не збентежила, тому я поспішила вийти з ванної. Закривши двері, я обперлася об стіну й важко видихнула.

“Ех, я звичайно рада, що ця непорушна крига яку збудував дракон навколо себе почала танути, але як для мене, це було занадто швидко. Принаймні відтанула якась її частина. І що мені з ним робити? Треба буде завтра якось домовитись з ним, що до моєї пропозиції.”

Двері ванної відчинилися і звідти вийшов Дикий, і я повела його до виділеної йому кімнати. Ми проходили безліч розвилок, дверей  і коридорів, на диво Дикий йшов мовчки аж до самої кімнати. Я збиралася вже повертатися до себе, але дракон мене зупинив.

– Можна, я задам одне питання? – звернувся до мене.

– І яке саме? – будь ласка, хай це буде щось легке, ну хоча би те на яке я знаю правильну відповідь!

– Чому в маєтку, я не бачив жодного раба, чи слуг? 

– Можливо, ти просто з ними розминувся – відповідаю найлогічнішу відповідь на мою думку. Хоча справжня відповідь прозвучала приблизно так: “Вони є, але ти їх не бачиш, бо вони привиди. І до речі, їх тільки двоє і бачити можу їх лише, я. Так що не лякайся якщо перед тобою будуть літати тарілки зі штанами й рухатимуться стіни!” Скажіть, це ж просто найкраща правда яка тільки існує! Якби я таке почула, то подумала що в когось не всі вдома.

– Тоді чому я не чув покоївки яка приходила нещодавно? Так само не чув її голосу, коли ви розмовляли. Я чув лише вас.

А-А-А-А! Та я зараз на собі волосся почну рвати! Що ж ти такий уважний!

– Можливо, тому що вона була далеко від ванної, а я стояла біля самих дверей. Ось ти й не почув її. – а я й забула, що мене вже попереджали що дракони мають дуже добрий слух!

Погляд дракона став ще більш підозрілий. 

“Будь ласка, давай розійдемося по кімнатах і просто відпочинемо, а всі незручні питання залишимо на завтра!” – волала я від душі, подумки.

– Ну що ж. Якщо це все, що тебе цікавило. Я піду вже спати.

– Стій – звернувся ледь чутно і дракон простягнув мені свій нашийник.

– Ем, навіщо ти даєш мені нашийник?

– Щоб ви, надягли його на мене.

– Але навіщо? Я тобі вже казала, що ти вільний і можеш робити й ти куди забажаєш.

Дикий, вкладає мені в руки рабський нашийник.

– Ніколи не розкидуйтеся такими словами, моя пані. Та й небезпечних рабів, не варто відпускати без контролю. 

– Я ж вже казала, ти не раб, ти вільний.

– Ні – з сумом відповів Дикий – Я вже ніколи не буду вільним… Так що, раджу вам надягти на мене нашийник, а то ви скоро можете пошкодувати про те що відпустили мене.

І що з цим драконом не так? Йому пропонують волю, а він знову повертається до невидимих ланцюгів. Все ж, я можу зняти цей нашийник коли забажаю, може трохи почекати і він сам запропонує його зняти? Я піднесла нашийник до його шиї і уявила як він обвивається навколо його шиї. Перший раз коли я це зробила, йому було боляче, тому я побажала, щоб він нічого не відчув коли нашийник знову почне діяти.