Читати книгу - "Співці зла, Марчін Швонковський"

– А як Густав Адольф планує утримувати залежну територію в самому серці Німеччини, якщо його пряма влада поширюється лише на Помор'я, і то не на все?

– Поки що, – Банер розвів руками, – ми нікуди звідси іти не збираємося.

– Цікаво, як довго. Бо мені здається, що Швеція врешті-решт зажадає повернути собі шведського короля. А що з Бамбергом?

– Доля Бамберга залишається в руках Його Величності.

– І якщо вже ми про це говоримо, пане секретар… Де саксонські війська? Гессенські? Мекленбурзькі? Прусські? Я не бачила їх під своїми мурами.

– Не вважалося за доцільне турбувати їх таким дріб'язковим завданням, як захоплення одного міста.

– Цікаво. Бо досі, коли траплялася нагода, ваш король любив користуватися чужими арміями, щоб не ризикувати втратою своїх. Так було завжди, наскільки я пам'ятаю. Мені здається, ваша світлість, що ви вигадуєте. Союзникам треба платити. А Бамберг вам потрібен, бо без нього саксонці нікуди не рушать. А решта німців не братиме участі у вашій війні, доки у вашому таборі не буде саксонців...

Банер не прокоментував, холодно дивлячись на Катаріну.

– Повертаючись до теми...

Катаріна заспокоїла його жестом руки. Вона не мала терпіння до цих суперечок – це, мабуть, погано свідчило про неї як про дипломатку, але що ж поробиш.

– Я знаю, пане секретар, що ви вважаєте, нібито Вюрцбург буде легкою здобиччю для вашої могутньої армії. Ви повинні повірити мені на слово, що це не так. Магічні засоби, які я можу і маю намір застосувати, ефективно зламають ваш штурм, незалежно від того, скільки гармат ви підтягнете до стін мого міста.

– Мені дуже цікаво, які це засоби? – скептично запитав Банер.

– Я, звичайно, не можу цього розкрити. Але мої досягнення в Рейнланд-Пфальці повинні дати вашим генералам привід для роздумів. Самі фортифікаційні споруди Марієнберга будуть для вас важким горішком, особливо без підтримки сусідніх союзників, а я можу ще більше ускладнити це і без того нелегке завдання. Я могла б робити це і для короля Швеції, але, судячи з усього, він не зацікавлений у цьому.

– Звертаю вашу увагу, що вам було зроблено пропозицію...

– Пропозиція вийти заміж за випадкового чоловіка з офіцерського корпусу, а потім роль іграшки в руках канцлера Оксеншерни. Дякую, але ні. Я не вийду заміж за генерала Торстенссона, але готова розглянути статус Бамберга. Віддайте його Іоганнові Георгу, а Вюрцбург залиште мені, як герцогині та союзниці Густава Адольфа. Це моя пропозиція. Якщо вас буде тривожити тривалість такого союзу, я можу присягти, що у відповідний та вибраний мною час я вийду заміж за когось з протестантського табору, і, хто знає, може, навіть, і за шведа? Але я не дозволю сватати себе мов кобилу. Бо я переконана, що ви виберете блондина, а мені більше подобаються брюнети, - пожартувала вона, щоб трохи розрядити атмосферу, але ж графу Бенеру було, мабуть не до сміху.

– Не вважаю, що ви в змозі ставити умови, особливо коли сторона, що має перевагу, йде на поступки.

– Тож все залежить від того, пане граф, чи повірите ви мені на слово, що ваша перевага є лише уявною. Особисто я раджу поставитися до цього питання серйозно, бо переконатися в цьому на власному досвіді може бути досить болісно для шведської армії.

– Чесно кажучи, пані, я смію сумніватися в цій заяві. І навіть якщо це не так, то Його величність міг би образитися на мене за те, що після титанічних зусиль з переміщення сюди його армії я повертаюся з підібганим хвостом.

– Проте я закликаю пана графа спокійно розглянути мою пропозицію. Союз, спокій і Бамберг в обмін на серйозне ставлення. Більше я нічого не прошу.

З великими зусиллями Катаріна змусила себе висловити цю думку спокійно. Якби вона знала, що це дасть результат, вона б впала перед шведом на коліна, благаючи про розсудливість.

Додати було вже мало що. Банер ввічливо вклонився їй, а потім встав. Те саме зробили його мовчазні офіцери. Вони вийшли з кімнати один за одним. Катаріна ледь встигла перевести подих, як уже оголосили про повернення баварської делегації. Нерви дівчини були напружені, як струни. Вона намагалася взяти себе в руки, але це їй не вдавалося. Десь у куточках очей весь час тліла лють, а пальці, стиснуті на спинці стільця, побіліли від відтоку крові. Католики зайняли свої місця з лівої частини столу.

– То що, князю? – почала Катаріна, намагаючись, щоб її голос не тремтів. – Як ви поясните присутність своєї армії перед містом? Наскільки мені відомо, ваш брат Максиміліан не мав щодо мене жодних планів, тож можливість, що ви прийшли заради любовних змагань, я відкидаю.

– Ваша милість, мого брата привела сюди воля імператора, а отже, більша за його, мою, вашу і короля Швеції, – відповів на це князь Альберт, струшуючи гривою чорного волосся. – Вона вже була представлена панні вустами присутнього тут пресвітера фон Туна. І, додамо для порядку, повністю проігнорована.

– У священика були певні проблеми з манерами. – Катаріна мило посміхнулася до священика, який втупився в стіл. – Тому я вважала за доцільне, що сюди прибув дехто більш ввічливий, що, як бачу, мені вдалося.

Альберт ввічливо схилив голову.

– Проте, – сказав він, не піддаючись на солодкі слова, – воля Його імператорської величності Фердинанда залишається в силі, що означає, ваша милість, що ви повинні негайно скласти зброю, а потім якнайшвидше вирушити до Відня, щоб долю вашої милості вирішила Імперська рада. Однак…

– Гмм?

– З огляду на певні нещасні обставини, а також властиву католикам неприязнь до безглуздого кровопролиття, я був уповноважений надати гарантію, що графство Тальфінген залишиться у ваших руках.

– Занадто велика ласка, – іронічно промурмотіла Катаріна, а потім додала голосніше: – Мене більше цікавить, що буде з Франконією.

– Вона повернеться до рук законних можновладців, тобто князів-єпископів, звісно. Ви не можете очікувати, що...

– Насправді, – зухвало перервала його дівчина, – саме цього я і очікую. З власної і невимушеної волі я