Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

   На наступний ранок ми з Глібом разом побігли на пробіжку та навіть зробили з цього невеличке тренування. Звичайно без поцілунків не обійшлося, але це не головне. Головне, що ми нарешті щасливі, бачити як світяться очі коханого при нашій зустрічі, це один з найкращих подарунків. Також після тренування хлопець запропонував мені сьогодні трішки ближче познайомитися зі його сестрою. Це було не очікувано, і я навіть розгубилася з початку. Але потім погодилася, бо хотіла ближче познайомитися з цією красунею. Дівчинка на вигляд дуже мила, а ще мені тоді дуже сподобалася її сукня.

-Ти куди?- Віола з вчорашнього дня не в настрої, тому бурчить на всіх.

-Йду знайомитися з наймолодшим членом сім’ї Алчевських,- відповідаю та беру в руки свою куртку й шарф. Сьогодні в ночі випав перший сніг, і ми хочемо побути трішки на вулиці.

-Йдеш знайомитися з Мією?- запитує здивовано Мая. Вона відсуває від себе ноутбук та обертається до мене.

-Так, сподіваюся ми з нею подружимося,- відповідаю та нервово поправляю свій одяг.

-Нервуєш?- запитує Діна. Вона також від вчорашнього дня з ніким не спілкувалася. Мені дуже її шкода, подруга не заслужила такого. Що між ними зараз я поняття не маю.

-Ні,- брешу. Я зараз капець як нервую, але не знаю чому, напевно мені важливо, щоб вона прийняла мене.

-Брешеш, але можеш не переживати,- сказала Мая, дівчина зручніше сіла на кріслі.- Мія цілий день після показу про тебе говорила. Ти їй точно сподобалася. Хоча скажу по секрету ти перша дівчина, з якою Гліб знайомив нашу сестру.

-Серйозно?- цей факт мене сильно здивував та водночас потішив.

-Так, тому не переживай так сильно. Я впевнена, що сестра прийме тебе,- усміхається та назад повертається до ноутбука. Я не стала більше її відволікати, бо знала, що вона пише якусь статтю. Ще раз глянувши на сестру та Діну виходжу.

    По сходах я натрапляю на Даню, який не дуже має вигляд. Таке відчуття, наче він цілу ніч не спав. Ми коротко вітаємося й він прямує далі. Легко здогадатися, що він до Діни, і я сподіваюся вони помиряться. На низу помічаю Гліба та ще скоріше спускаюся. Він підходить до мене та цілує. Обійнявши за талію хлопець опускає мене з трьох останніх сходинок. Коханий допомагає мені одягнути куртку, і я закутую себе шарфом.

-Готова? Не хвилюєшся?- запитує усміхаючись. Бере мене за руку та тягне на вулицю. Холодний вітерець дує прямо в обличчя, і я усміхаюся.

-Спочатку трішки нервувала, але Мая мене заспокоїла,- відповідаю правду.- Виявляється я перша дівчина, з якою ти знайомиш Мію.

-Так, це правда. Я бачу, що ти навіть сильно задоволена,- хитро посміхається та крадькома цілує в губи, або щоку. Звичайно я задоволена, тільки від одної думки, що я перша мої губи широко розтягуються в усмішці.

-Я дуже сильно задоволена!- цього разу я вже обіймаю його за шию та пристрасно цілую, але наш поцілунок тривав не довго.

-Фу! Ви, що хочете з’їсти одне одного?- запитує дівчинка з порогу будинку. Біля неї стоять ще два чоловіки, одного з них знаю, а другого ні. Андрій Романович поправляє шапочку на дівчинці та щось тихо шепоче.

-Добрий день,- вітаюся та кривлюся від того, як звучить мій голос. Чоловік який стоїть біля батька Гліба усміхається та простягає руку хлопцю.

-Добрий,- вітається та переводить погляд на мене. Його очі… Вони дуже схожі на мої карі... Хоча, Боже, є багато людей які мають такі очі. Але, дідько! Чомусь я в ньому відчуваю щось рідне… Струсивши головою я відводжу погляд.- А ви я так розумію Кіра?

-Так, а ви…

-Я хрещений Гліба та по сумісності найкращий друг його батька,- перебиває та простягає руку. Потискаючи її я наче відчула якийсь струм. Чоловік напевно це також відчув, бо насупився. Відпустивши його руку я запхала її в кишеню куртки.- Мене звати Максим Станіславович Карпенко.

-Так ви батько Єгора?- здивовано запитую. Чоловік усміхається та киває.

-Не схожі?- запитує та знову усміхається.

-Чесно?- чоловік киває.- Зовні ні, він блондин та має голубі очі, а ось ричи обличчя у вас схожі. Ще посмішки одинакові, хоча можливо він схожий більше на ма…

-Кіро!- мене окликує знайомий голос і я завмираю. Досі не можу звикнути, що мама тут.

-Мама?- запитую обертаючись. В її очах наче посів страх, і вона майже підбігла до нас.

-Що ви тут робите?- запитує оглядаючи мене з ніг до голови. Жінка як завжди одягнена стильно. Червона помада ідеально поєднується з чорним пальтом.

-Зустрічне запитання,- насуплююся та розумію, що її погляд не спрямований на мене. Максим Станіславович та мама здивовано поглядають одне на одного, і в їхніх очах відбивається щось не зрозуміле…Ненависть? Сум? Здивування?

-Ліза…- пошепки шепоче чоловік та наче не може повірити, що перед ним саме стоїть мати. Це було настільки тихо, що я не впевнена, що добре почула.

-Ви знайомі?- запитую поглядаючи то на чоловіка то на жінку. Чомусь в середині вирує якийсь ураган, таке відчуття ніби зараз серце вискочить…

-Ні!

-Так…- відповіли одночасно та продовжили дивитися один на одного. Щось вони мене заплутали… Таке відчуття ніби вони знайомі вже багато років…