Читати книгу - "Куджо"

— Ти майже не їв свого тістечка.

Бретт узяв тістечко в руку, вдав, що відкушує шматочок, і поклав його назад на тарілку.

— Мам, я думаю, Куджо захворів. Коли я бачив його вчора вранці, він виглядав хворим, чесне слово.

— Бретте…

— Чесно, мамо. Ти його не бачила. Він виглядав… просто паскудно.

— Ти заспокоїшся, якщо знатимеш, що з Куджо все в порядку?

Бретт кивнув.

— Тоді ввечері зателефонуймо Альві Торнтону з Кленової дороги і попросимо сходити перевірити, — сказала Чаріті. — Хоча я думаю, що тато вже йому дзвонив і попросив годувати Куджо, поки його не буде.

— Ти справді так думаєш?

— Справді.

Альві чи ще комусь подібному. Він не був другом Джо — наскільки їй було відомо, Джо мав тільки одного справжнього друга, Ґері Первієра, — але це людина, що погодиться зробити послугу в обмін на якусь іншу послугу в майбутньому.

Обличчя Бретта чарівним чином проясніло. Дорослий знову витягнув правильну відповідь, як кролика з капелюха. Та замість того щоб потішити, це її тільки засмутило. А що вона йому скаже, коли зателефонує Альві й виявиться, що він не бачив Джо, відколи зійшов сніг? Що ж, якщо таке трапиться, вона подолає і цей місток. Та все ж Чаріті вірила, що Джо не залишив би собаку самому давати собі раду. Це було на нього не схоже.

— То як? Тепер підемо шукати твою тітку?

— Так, тільки дай мені закінчити з цим.

З радістю, наполовину змішаною з приголомшенням, Чаріті спостерігала, як Бретт, тричі з розмахом куснувши, розправився з тістечком, а слідом відправив і решту молока. Потім відсунув стілець.

Чаріті розплатилась, і вони попрямували до ескалатора.

— Офігіти! — з подивом вигукнув Бретт, — цей магазин справді величезний. Бриджпорт — велике місто, правда, мамо?

— Порівняно з Нью-Йорком воно буде здаватися Касл- Роком, — відповіла Чаріті. — І не кажи «офігіти». Це погане слово.

— Не буду.

Він тримався за рухоме поруччя, роззираючись довкола. Праворуч від них лабіринтом стояли клітки, в яких щебетали папуги. Праворуч був відділ побутових товарів, де все аж блищало від хрому. У ньому була виставлена посудомийна машина, у якій було скляне віконце і можна було спостерігати, як на воді утворюються бульбашки.

Коли вони зійшли з ескалатора, Бретт перевів очі на матір.

— Ви росли разом, так?

— Можеш мені повірити, — усміхаючись, відповіла Чаріті.

— Вона — справжня красуня, — сказав Бретт.

— Рада, що ти так вважаєш. Я й сама завжди нею захоплювалася.

— Як вона стала такою багатою?

Чаріті зупинилася.

— То ти думаєш, що Голлі і Джим… багаті?

— Їхній будинок — не з дешевих, — пояснив Бретт, і Чаріті побачила, як з-під ще по-дитячому невиразних ліній синового обличчя знову визирнув Джо Кембер у насунутому глибоко на потилицю безформному зеленому капелюсі зі скошеними на один бік мудрагельськими очима. — І цей музичний автомат. Він теж їм влетів у копійку. А ще в неї повний гаманець кредиток, а в нас тільки одна «Тексако»…

Вона рвучко обернулася до нього.

— Думаєш, гарно зазирати в чужі гаманці, коли тебе щойно пригостили смачним обідом?

На обличчі Бретта з’явився здивований, ображений вираз, та за мить воно знову стало спокійним і незворушним. Черговий фокус Джо Кембера.

— Я помітив випадково. Та й важко було не помітити, як вона ними хизувалася…

— Вона ними не хизувалася! — вигукнула шокована Чаріті, знову зупинившись. Вони були вже біля відділу тканин.

— Хизувалася, — не здавався Бретт. — Якби вони були акордеоном, вона б на ньому зіграла «Іспанську ґрандесу».

Чаріті раптом розсердилася на нього, частково через те, що й сама підозрювала щось подібне.

— Вона хотіла, щоб ти їх усі побачила, — додав Бретт. — У мене таке враження.

— Твої враження щодо цього мене мало цікавлять, Бретте Кембере.

Її обличчя розпашіло. Руки аж свербіли вдарити його. А кілька хвилин тому в кав’ярні вона його любила і, що не менш важливо, почувала себе його другом. І куди всі ці добрі почуття тільки поділися?

— Я просто спитав, звідки в неї стільки капусти?

— Називати гроші капустою — це вульгарно, тобі так не здається?

Бретт знизав плечима. Вигляд у нього був відверто ворожий. «Він навмисно мене провокує», — подумала Чаріті. Річ була не тільки в тому, як він сприйняв сцену, що сталася за обідом, — це сягало значно глибше. Він порівнював життя, яке вели вони з батьком, зі способом життя інших людей. І чому вона вирішила, що Бретт сприйме цей спосіб життя її сестри і Джима з захопленням тільки тому, що так захотіла Чаріті: бо це було життя, якого вона сама була позбавлена чи то через нещасливу долю, чи то через власну дурість, а може, те й інше. Хіба він не має права критикувати чи аналізувати? Безперечно, таке право в нього було, просто вона не очікувала, що його оцінка буде такою тривожною, такою, хоч і інтуїтивно, глибокою та влучною, такою гнітюче негативною.

— Думаю, гроші заробляє Джим, а ти знаєш, чим він займається.

— Ага, переводить папір.

Та цього разу вона не клюнула на провокацію.

— Якщо хочеш. Голлі одружилася з Джимом, коли він вивчав право в коледжі при Мейнському університеті в Портленді. Пізніше він вступив до юридичного коледжу в Денвері, і Голлі бралася за будь-яку чорну роботу, щоб тільки він міг пробитися. Так часто роблять. Жінки працюють, щоб їхні чоловіки могли опанувати якийсь певний фах…

Чаріті пошукала очима Голлі, аж поки не здалося, що вона побачила маківку молодшої сестри за кілька рядів ліворуч.

— Коли Джим закінчив навчання, вони перебралися на схід, і він улаштувався на роботу у велику юридичну фірму в Бриджпорті. Тоді він не заробляв багато. Вони жили в квартирці на третьому поверсі, без кондиціонера влітку і без нормального опалення взимку. Але кар’єра Джима пішла вгору, і зараз він — те, що називають молодшим партнером. І думаю, заробляє чимало, за нашими мірками.

— Може, вона так хизується своїми кредитками, бо ще й досі іноді внутрішньо почуває себе бідною, — сказав Бретт.

Його майже надприродна проникливість приголомшила Чаріті. Вона ніжно скуйовдила йому волосся, більше не сердячись.

— Ти ж казав, вона тобі подобається.

— Так. Он вона, аж там.

— Я її бачу.

Вони приєдналися до Голлі, що, набравши повний оберемок