Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

аж не при тямі стаєш. А воно ж ясно як день. Оберім чесних людей до політики, і все буде гаразд. Чесні люди створять чесні закони, і тоді кожна чесна людина дістане те, що їй належиться. Але Бертові руки сверблять усе руйнувати, а Том палить люльку й марить собі любісінько, що колись усі люди голосуватимуть за те, що він уважає найкращим. Тільки від цього «колись» нікому не легше. Нам уже зараз дечого треба. Том же каже, що ще рано, а Берт — що вже запізно. Ну й що тут вдієш, коли кожен мудрий своїм строєм? Хоча б ці самі соціалісти, — вони тільки скубуться, гризуться й викидають один одного з партії. Від усього цього мені аж у голові гуде. Єдине, що я знаю, — що нам уже зараз дечого треба…

Раптом він урвав мову і глянув на Сексон.

— Що сталося? — спитав він здушеним голосом. — Тобі погано… чи… чи це?..

Вона схопилась однією рукою за серце, але незабаром жах зник з її очей, і вони засвітились прихованою втіхою, а губи таємниче всміхнулися. Здавалося, вона забула про чоловіка і прислухається до якогось далекого голосу, якого почути йому не суджено. Потім обличчя її засяяло радістю й подивом, вона глянула на Біллі й простягла йому руку.

— Це життя!.. — прошепотіла вона. — Я відчула під серцем у себе життя. О, я така щаслива!

Другого вечора, коли Біллі повернувся з роботи, Сексон примусила чоловіка поважніше замислитись над його майбутніми батьківськими обов’язками.

— Я вже обдумала все, Біллі,— почала вона. — Я така здорова, міцна жінка, що це обійдеться нам досить дешево. Покличемо Марту Скелтон — вона добра акушерка.

Але Біллі похитав головою.

— І не думай про бабок, Сексон. Ми запросимо лікаря Гентлі. Він лікує Біла Мерфі, і той вірить у нього, як у кам’яну гору. Щоправда, він старий хрін, та голову має на в’язах.

— А вона приймала в Мегі Донегю, — доводила Сексон. — І бачиш, які здорові мати й дитя.

— Як там не є, але в тебе вона не прийматиме, — затям це собі.

— Але ж лікар здере з нас двадцять доларів, — не здавалася Сексон. — І примусить ще взяти доглядальницю, бо без жінки не обійтися, а Марта Скелтон сама дасть собі раду, і це коштуватиме куди дешевше.

Біллі ніжно пригорнув її до себе, та від свого не відступився.

— Послухай-но, жіночко моя. Робертсів дешевиною не спокусиш. Ніколи за це не забувай! Ти маєш привести дитину. Це твоя справа, і з тебе досить. А моя справа — постачати гроші й піклуватися тобою. І хоч би як добре я зробив для тебе, ти варта кращого. Навіть за мільйон доларів не попущу я, щоб ти хоч трохи ризикувала. Найголовніше, аби ти була здорова, а долари — сміття. Ти, може, гадаєш, я не люблю наше дитинча? Люблю, ще й як. Та воно в мене з думок не сходить, працювати не дає. Якщо мене виженуть з роботи, то це буде тільки через нього. Але богом присягаюся, Сексон, як з тобою має щось трапитись, або хоч мизинчик твій має постраждати, то я волію бачити його мертвого, аніж ризикувати твоїм життям. Тепер тобі ясно, як багато ти для мене важиш?

Знаєш, Сексон, я гадав, що коли люди поберуться, то це вони просто поселяться вкупі і з часом починають плестися одне обіч одного, аби день до вечора. У інших воно може, й так, але в нас із тобою — не те. Я люблю тебе щодень дужче й дужче. Ось зараз я люблю тебе більше, ніж п’ять хвилин тому, коли почав розмовляти з тобою. І навіщо здалася тобі доглядальниця! Гентлі навідуватиметься щодня, а Мері попорається коло господарства і догляне тебе, так само, як і ти доглянула б її, коли б вона була в такому стані.

Збігали дні й тижні, груди в Сексон повнішали, і всю її поволі проймали гордощі материнства. Для неї, нормальної, здорової жінки, вагітність була не тягар, а безмірне щастя. Іноді на неї, щоправда, нападав острах, але такий хвилевий, що тільки ще дужче поглиблював її щастя.

Непокоїло Сексон тільки невиразне й загрозливе становище робітників, якого ніхто, здавалося, не міг зрозуміти, а вона менше за всіх.

— Стільки балакають про машини, — мовляв, завдяки їм стали виробляти куди більше товарів, — звернулася вона раз до Тома. — Але ж чому з усіма цими машинами ми не заробляємо тепер більше?

— Е, та ти в мене тямуща, — відказав Том. — Ти, я бачу, скоро й соціалізм зрозумієш.

Проте Сексон цікавив тільки практичний бік справи:

— Томе, ти вже давно соціаліст?

— Вісім років.

— А той соціалізм тобі що-небудь дав?

— Усім дасть… Згодом.

— То ти встигнеш до того часу десять разів померти! — гостро кинула вона.

Том зітхнув.

— Мабуть, що так. Справа посувається надто кволо.

Він знову зітхнув.

Сексон глянула на його стомлене, покірне обличчя, похилі плечі, мозолясті руки: вся його постать, здавалося, символізувала немічність його соціальних поглядів.

РОЗДІЛ IX

Почалося з дурниці, як часто починається несподіване й фатальне. Діти — і великі й малі — спокійно гралися на вулиці, а Сексон, дивлячись на них крізь відчинене вікно, мріяла про свою власну майбутню дитину. Сонце спокійно червонило захід, морський солонуватий вітрець навівав прохолоду. Раптом хтось із дітей махнув рукою у напрямку Сьомої вулиці. Діти враз притихли, кинули гратися й усі туди видивилися, показуючи в той бік пальцями. Старші хлопчаки, років десяти-дванадцяти, скупчилися тісніше, а старші дівчатка боязко похапали малих дітей за руки, а декого й узяли на руки.

Сексон не бачила, що сталося, але вгадала, в чому річ, коли старші хлопчаки понабирали з канави камінців і, як миші, причаїлися у вузьких завулках між будинками. Дівчатка поволокли малечу додому; заскрипіли хвіртки й сходинки ганків, захряскали двері, і за мить уся вулиця спорожніла — тільки де-не-де з-за спущених фіранок визирали стривожені обличчя жінок. Сексон почула гуркіт міського потягу, що звернув із Центральної вулиці. Тоді з Сьомої долинув хрипкий погрозливий чоловічий гомін. Але поки що нічого не було видно, і Сексон пригадала слова Мерсідіз Гігінс: «Вони, мов ті пси, що гризуться за кістку. їхня робота — це ж та сама кістка».

Гомін наближався. Перехилившись за вікно, Сексон побачила з десяток страйколомів, що під охороною полісменів та детективів ішли вулицею. Вони шикувалися щільно черідкою, а за ними з диким криком, раз у раз підбираючи каміння, сунуло чоловік із сотню страйкарів. Сексон здригнулася зі страху, але,