Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

Волш буквально скотився вниз по сходах, трохи не зламавши ногу, і кинувся до шафки з медициною: вибір однозначно падав на пристрій з назвою «ПМР-12» — польовий медичний регенератор, складне і дороге устаткування, за яке в селищі брали майже вісім тисяч бон. Не у всіх таке було, але напарники ще півроку тому купили собі таку приблуду, коли закінчували працювати по м'ясу. Пристрій був корсетом із складною начинкою, основним завданням якого була локалізація складних поверхневих ран і прискорення їх загоєння. Знезараження, знеболення, гель для глибоких ран, антишокові препарати — усе це було напхано в цю медичну штучку, яку Волш зараз тягнув з собою вгору, до свого пораненого напарника. Довелося трохи мучитися, знімаючи або зрізуючи одяг з тіла хлопця, потім розстелив корсет на даху і став укладати Віктора на нього спиною. Потім найважче і складне — тремтячими руками став укладати відірвані шматки м'яса на ребра — виходило кострубато, тому змусив себе заспокоїтися і повторити все ще раз — з другої спроби виглядало трохи краще, якщо можна було так виразитися в цьому випадку. Оскільки далі за базою по медицині пропонували просто застебнути на потерпілому корсет і активувати його, то так і зробив, попутно перевіривши пристрій на комплектність препаратів в ньому. Переконавшись, що усі картриджі заповнені на 100 %, натиснув кнопку активації на грудях людини. Регенератор видав декілька клацань, потім усередині щось зашипіло, і з отворів полізла піна червоно-білого кольору — пристрій щось робив і це трохи заспокоїло мисливця.

— Сподіватимемося, що я встиг — роздумував Волш, спостерігаючи за напарником, який так і не опам'ятовувався — потрібно його якось перенести в ліжко, як би це зробити ніжніше…?

Деякий час переводив погляд з люка на хлопця і назад — в принципі, можна було спробувати, хоч і прохід був розрахований на одну людину — слід було спускати напарника ногами вниз, прив'язавши попід пахви. Другий варіант — спустити на траву і відкрити основний люк він не розглядав серйозно, оскільки були сумніви в тому, що зможе утримати мотузок з вантажем — від даху до землі було три метри з невеликим… можна і не утримати, так. Опускати цінний вантаж вирішив добре підготувавшись: на руки одягнув рукавички, щоб понизити тертя мотузка об шкіру долонь, внизу під сходами уклав усі м'які речі, що знайшов у всюдиході, та і нижні сходинки обклав ганчір'ям — щоб випадково не стукнути напарника головою об метал. Процес майже почався, коли згадав, що у нього є підйомник і лебідка з крюком — обізвавши себе ідіотом, кинувся виконувати задумане. Підчепив Віктора попід пахви і підняв стрілу — управляти підйомником можна було як з кабіни, орієнтуючись на свідчення камери, так і безпосередньо важелями біля її основи.

Уся операція розділилася на три етапи: підйом несвідомого тіла вгору і розворот стріли таким чином, що напарник повис над травою біля головного входу. Потім відкрив головний люк і опустив хлопця акуратно на пандус — вийшло не відразу, оскільки тіло повільно крутилося, намагаючись при спуску увесь час перекинутися на живіт, а вимагалося на спину. Ну і третій етап — розв'язування саморобних строп і транспортування тіла на ліжко — тепер нижню полицю знову займав його молодший партнер. Зрозумівши, що більше нічого він тут зробити не може, закрив центральний вхід і поліз на дах — там лежала тушка лева, яку вимагалося використати і скинути вниз — свіже м'ясо могло притягнути сюди нових голодних мешканців савани. Зміг витягнути тільки печінку і мозок — серце виявилося серйозно пошкоджене голками — іглостріл був заряджений розривними боєприпасами.

Останки тушки вивантажив на траву так само як і партнера, за допомогою стріли, а потім ще годину займалася тим, що знімав шкуру, потім просто від'їхав від місця, де було багато крові на землі і траві. Частинами одягу Віктора, який зрізав з нього, коли одягав на нього «ПМР-12», протер дах і викинув чимдалі в траву. Витрачати воду не став, а просто перегнав всюдихід знову до того великого озера, де вони завалили двох водних зміїв — ось там і помив машину, позбавляючись від провокаційного запаху крові на ній. Шукати другого убитого лева не став — почував себе трохи спустошено після останньої зустрічі із звірами — хіба мало там хто ще ховається в засідці. Здобич було відверто шкода, але здоровий глузд говорив йому, що краще не випробовувати зараз долю — вони вижили дивом.

Віктор прийшов в себе вночі, голова трохи шуміла, але найбільше турбували груди — він згадав, як на нього навалилася дика кішка, поки він безуспішно намагався її зупинити, а біль в довбешці відніс на невдале падіння на металевий дах машини. Оглядівся — лежав на нижній полиці, а згори лунало легке хропіння напарника — відмінно, вони обоє живі і зараз у своєму мобільному «лігві». На груди кинув погляд мигцем — боявся побачити там щось страшне,… посував руками і ногами — подекуди несильно боліло, що теж відніс на невдале падіння під вагою хижака. У салоні було темно — значить за бортом ніч, зрозуміло — Волш вимкнув освітлення, уклавши його сюди, а потім і сам, швидше за все, вирубався.

— Цікаво, як він після «спілкування» з цими кішками? — відсторонено подумав землянин і спробував щось розгледіти на своїх грудях, але марно — побачив лише декілька вогників різного кольору, що світяться, але зеленого там не було. Значить, Волш причепив мені регенератор, а це у свою чергу означає, що мене серйозно порвали — ну, могло бути і гірше.

Дихалося трохи важко, але це він відніс на рахунок пристрою на своєму багатостраждальному тілі — не смертельно, спробував зробити глибокий вдих і видих: трохи палило згори і боліло, але в іншому незручності не відчувалося. Згадав дані з бази «автоматичні медичні пристрої», і зрозумів, що майже повна відсутність неприємних відчуттів ще ні про що хороше не говорить — агрегат гасив болі під час своєї роботи, а якщо він зміг відчути її відгомони, то рана у нього на грудях пристойна. Трохи розхвилювавшись від похмурої перспективи, заспокоїв себе тим, що тіло його слухалося, а значить ходити, рухатися і так