Читати книгу - "Небезпечний утікач"

Інсур-Панді метався, збираючи останні карабіни, по просторому двору, серед замовклих гармат, його лихоманило від недавньої рани, очі запали на потемнілому обличчі.

В Девані-Хасе, залі аудієнцій старшого шаха, на мозаїчних плитах стогнали поранені. Вбиті лежали на мармурових плитах широких сходів.

Гармати підтягли ближче, і знову смертоносний вогонь з двох великих батарей хлюпнув на стіни, покрівлі, могутні склепіння, на мармурові тераси палацу.

Великий загін британців почав заходити збоку, щоб зайняти запасний вихід до річки.

Лалл-Сінг чергував на спостережному посту на покрівлі.

— Вони заходять з ріки, Інсуре! — кричав Лалл-Сінг. — Воші заходять з ріки, і я навіть не можу прострелити голову тому проклятому саїбові, який іде попереду!..

Підривний загін британців біг до головного виходу.

— Вони зараз висадять у повітря ворота! — гукнув Інсур.

Він послав сигнальника до геліоскопа, на вишку будівлі.

Був ясний жаркий день, сонце вже підіймалося до півдня. З вишки Селімгурського форту на палац дивився начальник форту — Чандра-Сінг.

Лела стояла біля нього. Ще в перший день штурму батько звелів їй піти у форт.

І в ясному світлі дня на вишці палацу повернувся диск сонячного телеграфу.

«Ми оточені! — подав сигнал сяючий на сонці диск. — Вихід до ріки закрито!»

— Там є інший, підземний, у саду! — за¬кричала Лела. — Подай їм знак, Чандра-Сінг. Швидше дай їм знати, там є дверцята коло самої ріки.

Чандра-Сінг сам побіг до приладу.

Підривний загін уже був під самими воротами палацу. Пригнувшись, британці перебігли через рів по настилу з колод, який сипаї в останню хвилину забули прибрати. Британський лейтенант біг попереду з ґнотом. Другий лейтенант ніс сумку з порохом і підривну трубку.

І тут Лалл-Сінг на вишці голосно закричав. Він побачив сигнал у відповідь.

— Говорить форт Селімгур! — закричав Лалл-Сінг.

«Виходьте підземним ходом! — сигналив форт. — Ми прикриємо ваш відступ по берегу ріки».

— Виводь людей, Лалл-Сінг! — наказав Інсур. — Я залишусь біля воріт.

Перший лейтенант заклав порох біля підніжжя воріт. Другий запалив гніт і відбіг.

Спалах полум'я, вибух, і західні ворота палацу розпались на шматки.

Але за першими ворітьми були другі, забарикадовані зсередини. Перегнувшись через бронзову гармату, що загороджувала вхід, не спускаючи очей з воріт, з карабіном напоготові стояв тут Інсур. Один заряд залишився у нього для того, хто першим увійде у ворота.

Сипаї товпились за прибудовами, коло кам'яної плити, напівзакритої дерном. Плита була піднята, і один за одним люди входили в темряву і сирість підземного ходу.

Без метушні, без галасу тиснулись сипаї біля входу в підземелля. Жоден з них не штовхнув, не випередив іншого в цій черзі за життям.

Другі ворота тріщали під ударами рушничних прикладів.

Молодий сипай-сигнальник останнім перебігав через двір.

— Зажди хвилину, Хайдаре! — зупинив його Інсур. — Піднімись на вишку й просигналь Чандра-Сінгу те, що я тобі скажу.

Двір спустів. На вишці палацу повільно обернувся виблискуючий диск.

Чандра-Сінг прийняв сигнал. Смертельна блідість вкрила його спотворене віспою обличчя.

«Чекайте ще двадцять хвилин! — сказав диск. — Потім повертайте свої гармати і бийте по палацу».

Першим вбіг у ворота британський лейтенант. Висока постать сипая, який приліг за бронзовою гарматою, підвелась йому назустріч. Сипай не кваплячись прицілився і останню кулю послав прямо в лоба лейтенантові.

Британські солдати розсипались по двору. Вони ступали через сипая, який поліг коло воріт з пробитою головою. Просторий двір був майже порожній. Біля замовклого фонтана лежало кілька вбитих. Мозаїчна підлога чудового залу аудієнцій, Девані-Хаса, була залягана кров'ю. Солдати обшукували зал. Вони шукали дорогоцінності, але не могли забрати з собою ні кольорових мозаїчних плит, ні прекрасного розпису мармурових колон. Цей зал збудували нащадки Тімура для прийому почесних гостей, для пишних святкувань. «Я к-що є на світі рай, то ось він, ось він, ось він», — вився візерунком по стіні напис, хитро сплетений з золотих перських літер. Під цим написом помираючі дряпали руками плити.

Загін зайняв увесь двір. Але щойно королівські стрільці розташувались коло великого фонтана, як граната з шипінням упала посеред двору, за нею друга, і незабаром з першої партії, що вдерлася у палац, не лишилося і половини.

Це Чандра-Сінг, повернувши свої гармати, бив з форту Селімгур по палацу. Чандра-Сінг виконував наказ свого начальника Інсура-Панді.

«Делі — вогнище повстання і зради, що протягом чотирьох місяців було спокусливим прикладом для всієї Індії, фортеця, де заколотна армія Бенгалу намагалася зосереджувати свої сили, нарешті відвойована нами у бунтівників. Правитель Делі — полонений у своєму власному палаці».

Так генерал-губернатор, лорд Каннінг, писав через декілька днів у зверненні до всіх британських підданих Індії.

Правителя Делі привіз Ходсон.

На другий день після взяття фортеці він одержав чин майора, подяку генерала і це відповідальне доручення.

Ходсон знайшов утікача Бахадур-шаха за кілька десятків миль південніше фортеці, в кам'яних прибудовах величезної старовинної гробниці Хамаюна.

Майор під'їхав до гробниці без свого загону, тільки з двома попутниками. Він послав до шаха парламентера.

— Здайся нам добровільно, Бахадур-шах, — звелів передати йому Ходсон, — здайся добровільно британцям, і ми обіцяємо тобі життя.

— Нехай сам Ходсон-саїб повторить ці слова при мені,— вимагав старий шах.

Ходсон погодився.

Він увійшов до шаха сам,