Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький 📚 - Українською

Читати книгу - "Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я 11–17… Небезпечний маршрут" автора Василь Іванович Ардамацький. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72
Перейти на сторінку:
може й не виконати.

— Але це зможе зробити наш інженер.

— Рисковано, Потапов. У інженера буде дуже мало часу, а міна може виявитися з секретом.

— Але коли Аксенчук внесе міну в інститут, у інженера буде ще менше часу!

— От саме в цьому, Потапов, і вузлик. Ми мусимо продумати, як дістати додатковий час на знешкодження міни…


Незабаром у кабінеті полковника Астангова зібралася майже вся оперативна група Потапова. Всі намагалися триматись спокійно, але збуджений блиск в очах виказував, яке хвилювання переживали ці люди.

— …З квартири Аксенчука він вийшов уранці без чверті п'ять, — доповідав далі Потапов. — Ось знімок, як він виходить з дому.

Полковник Астангов узяв фотографію.

— Нахаба! Він абсолютно спокійний! — Полковник гидливо кинув знімок на стіл. — Далі…

— Пішки і зовсім не ховаючись він дійшов до приміського вокзалу і сів на першу електричку. Зійшов на дачній станції Академічний посьолок. Ми вже було перелякалися — чи не змінив він рішення і чи не зібрався атакувати дачу Вольського? Але він пішов у ліс і пробув там майже дві години. Працював над міною. Ось знімок, зроблений за допомогою телеоб'єктива. Потім…

— Стривайте… — перебив Потапова полковник. — Інженер Короленко, візьміть цей знімок. Подивіться, яка в нього міна? Може, знайома вам? Продовжуйте, Потапов.

— Потім він повернувся на станцію. Годину пробув у буфеті. Добре поснідав. Ось знімки… Поснідавши, він вернувся в місто і пішов у кіно на денний сеанс. Зараз він удруге дивиться «Ушакова»… Спостереження за ним триває.

— Чудово. Коли востаннє говорили з флотським начальством?

— Півгодини тому. Підводний човен у зануреному положенні увесь час курсує в нейтральних водах. Зрідка лягає на грунт.

— Чудово. Хай відпочиває, він теж матиме великі неприємності… — Полковник Астангов звернувся до інженера Короленка: — Ну, як? Знайома вам ця штука?

— Наче ні, товаришу полковник. — Кругле, як місяць, добродушне обличчя інженера почервоніло, мов у школяра, спійманого на невивченому. — Коли б у руках її потримати…

— Прийде час — потримаєте… — сказав полковник і замовк, щось обдумуючи.

— У мене є пропозиція, — сказав Потапов. — Аксенчук приходить у кафе в годину і тридцять хвилин. Він прийде, коли в кишені Окайомова лежатиме міна уже з підготовленим терміном вибуху. Скажімо, цей термін — дві години сорок хвилин, тобто час прийому Аксенчука Вольським…

— Ну-ну… — підганяв Потапова полковник.

— Так ось… Аксенчук приходить у кафе і повідомляє Окайомову неприємну новину — Вольський переніс час прийому: він повинен бути в нього за чверть друга.

— Так-так… далі…

— Перезарядити міну Окайомов уже не зможе, і ми виграємо цілих тридцять хвилин для обробки міни. Навіть на випадок, коли інженер Короленко одержить від Аксенчука міну і побачить, що загадка йому не під силу, в нього буде час вивезти міну в безпечне місце.

— Що ж, Потапов, це вихід! Дзвоніть Аксенчукові!


2

Окайомов справді був абсолютно спокійний. Він прекрасно знав цей уже не раз пережитий стан непохитної упевненості в успіху, який наступав у вирішальні години операції. Все, що мало статися, було перевірено найточнішими розрахунками і жило в ньому, немов поза його волею, коли мозок і нерви були вже вільні.

Він сидів у літньому кафе, з цікавістю розглядаючи навколишнє життя. Ось він подивився, як на підлозі кафе ворушаться сонячні плями променів, що пробилися крізь листя дерев. Потім з усмішкою стежив, як дві школярки, приставивши пошарпані портфельчики до ніжок стола, зосереджено їли морозиво: з'їли по одній порції, перезирнулися і замовили по другій. На піщаній стежці коло веранди поважно прогулювались голуби. Він накришив їм печива і дивився, як вони клюють крихти. У кутку кафе про щось теревенили з дуже серйозними обличчями офіціантки. З білими наколками на волоссі, вони були схожі на ромашки. На лаві перед кафе, впустивши газету, дрімав дідусь, його бриль зсунувся набік, і через це він мав вигляд бравого гульвіси. А трохи далі, з рогаткою в руках, причаївся хлопчина — він вистежував на дереві горобців.

Окайомов, спостерігаючи все це, раптом подумав: а що тут робитиметься, коли вибух висадить у повітря кам'яне громаддя інституту, що виднілося в далині. Що станеться з цими дівчатками? Як здіймуться голуби? Як упаде з лавки дідусь… Окайомов тихо засміявся і в цей час побачив Аксенчука, який поспішав до кафе. «Ну, мій любий Аксенчук, запам'ятовуйте ці хвилини, вони у вашому житті останні!»

Аксенчук, не здоровкаючись, підсів до Окайомова.

— Біда, — сказав він тихо: — Вольський переніс прийом.

Окайомов зблід, обличчя його скривилося від люті:

— Що-що?..

— Переніс, і все. Сам подзвонив. Треба йти зараз. Він чекає на мене за чверть друга.

Окайомов швидко прикинув час і заспокоївся.

— Ну що ж, хай буде так… — Він замовк, обдумуючи, як би, не викликавши підозри в Аксенчука, сказати йому, щоб він затримався в інституті якомога довше — словом, до вибуху. — Слухайте, дорогий друже. Говоріть з Вольським не поспішаючи, інакше він може відчути щось недобре. Спершу розкажіть йому, яких митарств ви зазнали, поки знайшли роботу. Наплетіть йому цілий мішок переживань. Потім… потім попросіть у нього поради — як вам, молодому вченому, знайти вірний шлях у науці. Усі вчені світила страшенно люблять повчати молодь. Потім — старе прохання про підтримку. Загалом, у мене все так розраховано, що ви повинні попрощатися з Вольським не раніше як у дві години сорок п'ять хвилин. Ясно?

— Ясно. А якщо він не підтримає розмови і все відбудеться швидше?

— Ну що ж, не вийде, то не вийде. Трошки порушиться мій план. А все інше без змін. Знаєте стоянку таксі коло булочної?

— Знаю.

1 ... 71 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький» жанру - 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький"