Читати книгу - "Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн"

— Через резервуар. Позавчора опустили затвори на річці, щоб ви не могли качати воду, і спорожнили резервуар у палаці. Завдяки цьому спорожнів і заводський резервуар, а ми з Чумукі пройшли трубопроводом під еспланадою, який сполучає обидва резервуари.

За кілька годин перед тим інженерові доповіли, що насос змонтовано і він працює безвідмовно. В ту мить Камаре сприйняв це байдуже, але тепер усе зрозумів.

— Гаразд. Дякую, — сказав він, дізнавшися про те, що його цікавило, і закінчив допит.

13 і 14 квітня минуло, не принісши нічого нового. Облога тривала, така ж неослабна. На набережній, на еспланаді — скрізь підступи до заводу пильно охоронялися постами Веселих хлопців, і вибратися назовні не було ніякої змоги. Годі було чекати якихось змін — аж до того часу, коли голод змусить обложених здатися.

Ця думка невідступно переслідувала Амедея Флоранса. Після загибелі планера він весь час шукав виходу і лютував, не можучи нічого придумати. Нарешті, 14 квітня ввечері, в нього з’явилась ідея, яка після всебічного обміркування здалася йому щасливою. Уранці п’ятнадцятого, після тривалої наради з Тонгане, він запросив своїх товаришів до Камаре, бажаючи негайно поділитися цим планом.

Після допиту Франа інженер замкнувся у себе, нікуди не виходив і, мало не втрачаючи розум, болісно переживав у цілковитій самотині все, що йому стало відомо. Тепер він знав усю правду: що Блекленд побудований і тримається на насильстві, грабежах і вбивствах. Що “подвиги” Гаррі Кіллера і його банди відбувалися в Європі й Африці. Для нього вже не було таємницею ганебне походження золота, якого в Блекленді було вдосталь і завдяки якому втілилося в життя його творіння. Перед ним постали всі жорстокості, вчинені загоном Бакстона, убивство самого капітана, безупинне мордування нещасних негрів, силоміць вивезених з рідних сіл, розорення, грабежі, убивства в Африці й Європі і, нарешті, напад на мирну експедицію Барсака.

Він почував, що є спільником цих незліченних злочинів. І справді, чи ж не він, при всій своїй безгрішності, дав засоби для здійснення їх? Він жахався, згадуючи своє життя за минулі десять років, і його стомлений мозок зовсім тьмарився. Він починав ненавидіти це місто, плоть від своєї плоті, нагромадження чудес, створене ним для власної слави. Чи ж можна лишити напокараними всі звірства мешканців Блекленда, проклятого міста, в якому буйно розквітли такі злодіяння!

Амедей Флоранс і його товариші застали Камаре за цими похмурими думками. З застиглим поглядом він нерухомо простягся в кріслі і здавався пригніченим і зовсім знесиленим. Ці два дні він, імовірно, і не доторкнувся до їжі.

Такий співрозмовник не міг сподобатись Флорансу; йому хотілося мати справу з тим Камаре, якого він знав передусім як талановитого інженера. За наказом репортера, Тонгане приніс страви і поставив перед Камаре. Той поїв, покірно, хоч і без апетиту, якого можна було чекати після такого тривалого посту, але до його блідих щік все ж прилила кров.

— Я зібрав усіх вас, — .почав Амедей Флоранс, — тому що в мене з’явилась ідея, як вибратися з нашого безвихідного становища. Я довго думав над цим і прийшов до висновку, що ми могли б забезпечити собі підтримку численних союзників, які в нас, можна сказати, під рукою.

— Яких союзників? — запитали в один голос Барсак і доктор Шатонней.

— Негрів з невільницького кварталу. Нам тепер відомо, що їх принаймні чотири тисячі, не рахуючи жінок, а вони, коли розійдуться, варті двох чоловіків кожна. Це сила, якою не можна нехтувати.

— Це правда, — сказав Барсак, — але в них немає зброї, до того ж, вони, очевидно, і не здогадуються про те, що ми існуємо на світі.

— Саме тому слід було б налагодити зв’язок з ними і озброїти їх.

— Легко сказати! — вигукнув Барсак.

— А може й зробити! — парирував Флоранс.

— Справді?.. Не кажучи вже про зброю, хто ж піде до цих негрів?

— Такий же негр, як і вони, — Тонгане.

— А як же він пробереться? Адже завод обложено. Якщо він спробує показатися, його стріне злива куль.

— Отже, йому не слід виходити крізь ворота. Однаково, проти заводу розташовані квартали білих, і це нічого не дало б. Йому треба зробити те, що він уже колись здійснив: вибратися вночі у поле, загубитися в натовпі чорних і разом з ними ввійти в місто.

— Значить, він має перебратися понад дорогою і зовнішньою стіною? — не вгавав Барсак.

— Або попід ними, — відповів Флоранс і обернувся до Марселя Камаре, який не виходив із задуми і не брав ніякої участі в розмові, що її, здавалось, і не чув. — Пане Камаре, — спитав журналіст, — чи можливо прокласти під стінами заводу і міста тунель, який проминув би кругову дорогу і вийшов назовні серед поля?

— Звичайно, можливо, — відповів Камаре, піднімаючи голову.

— Скільки часу потрібно для цього?

Камаре подумав.

— Звичайним способом, тобто за допомогою кріплення, це забрало б багато часу, — сказав він. — Але можна заощадити час за допомогою машини, яку я тільки но винайшов і яка діятиме дуже добре в цьому піщаному ґрунті. Щоб зробити проект, збудувати машину і прорити тунель, потрібно два тижні.

Як тільки перед Камаре постала технічна проблема, яку треба було розв’язати, він відчув себе в рідній стихії, його мозок почав жвавіше працювати, він воскресав на очах.

— Ще одне, пане Камаре, — продовжував Флоранс. — На спорудженні тунелю будуть зайняті всі ваші люди?

— О, ні.

— А ті, які не братимуть в ньому участі, зможуть виготовити за той же час зброю в