Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

«А потім?»

«Далі я вже не знаю».

Мене запитали, як виник у мене задум написати «Війну з саламандрами» і чому я обрав саме саламандр, щоб зробити з них носіїв ідеї свого так званого роману-утопії про загибель людської цивілізації. Що ж, коли розповідати відверто, як виник у мене цей задум, мушу чесно признатися, що спочатку я, власне, ніякої утопії писати не збирався. Я не почуваю якогось особливого потягу до утопій; перше ніж я почав писати своїх «Саламандр», у мене був на думці зовсім інший роман; я задумав образ славної людини, в якому почасти хотів відтворити риси свого покійного батька, постать сільського лікаря серед своїх пацієнтів; це мала бути ідилія з життя медика і водночас екскурс у патологію суспільства. Я мав чимало втіхи з цього сюжету, цілі тижні й місяці будуючи його в голові, але якось не міг поринути в нього до кінця. Перешкоджав невиразний сумнів: чи матиме що робити той добряга-лікар у світі, такому розладнаному, яким він був тоді і є досі? Звісно, він міг лікувати людей і їхні хвороби, але був занадто далекий від тих недуг, на які хворіє наш світ. Я думав про доброго лікаря, а весь світ тим часом говорив про господарську кризу, національну експансію й майбутню війну. І я не міг цілком ототожнити себе зі своїм лікарем, бо і я - хоч цього, мабуть, і не вимагають від письменників - був і лишаюся глибоко стривожений долею людства. Звичайно, я ніяк не спроможний відвернути те, що загрожує людській цивілізації; але я принаймні не можу не бачити цієї загрози й не думати про неї майже весь час.

Тоді - було це торік навесні, коли в світовій економіці справи стояли препогано, а в політиці - ще гірше,- я з якоїсь нагоди написав таку фразу: «Не слід думати, що та еволюція, завдяки якій виникло наше життя, була єдино можливою формою еволюції на цій планеті». І з цього все зродилось. Ця фраза винна в тому, що я написав «Війну з саламандрами».

Адже й справді: ми не можемо виключити того, що за сприятливих обставин рушієм культурного розвитку міг стати замість людини інший тип життя, інший зоологічний вид. Людина зі своєю цивілізацією й культурою, з усією своєю історією розвинулася з класу ссавців, з родини приматів; проте можна уявити собі, що така сама еволюційна енергія могла окрилити розвиток якогось іншого виду тварин. Не виключено, що в певних життєвих умовах бджоли або мурашки могли б розвинутись у високоінтелектуальні істоти, здатність яких до створення цивілізації була б не менша, ніж наша. Не можна цього виключити й щодо інших тварин. За сприятливих біологічних умов якась цивілізація, і то не нижча від нашої, могла б виникнути й у морських глибинах.

Така була моя перша думка, а за нею з’явилася друга: якби не людина, а інший зоологічний вид досяг того ступеня, що його ми називаємо цивілізацією, то як ви гадаєте - чи робив би й він такі дурниці, як людство? Чи так само воював би? Чи зазнавав би таких самих історичних катастроф? І як би дивились ми на імперіалізм ящерів, націоналізм термітів, економічну експансію чайок або оселедців? Що б ми сказали, якби не людина, а інший зоологічний вид заявив, що завдяки своєму інтелектові й численності лише він має право заселити весь світ і панувати над усім живим?

Таким чином, це зіставлення з людською історією, і то з історією найактуальнішою, змусило мене сісти за письмовий стіл і написати «Війну з саламандрами». Критика визначила її як утопічний роман. Я відкидаю таке визначення. Це не утопія, а сьогоднішній день. Це не роздуми про якесь далеке майбутнє, а віддзеркалення того, що існує тепер і серед чого ми живемо. Це не фантазія; фантазій я вам навигадую задарма скільки завгодно, аби тільки захотіли. Мені йшлося про дійсність. Література, яка не цікавиться дійсністю і тим, що насправді відбувається в світі, письменство, що не хоче реагувати на все це з такою силою, яка лиш дана слову й думці,- не моя сфера, і тут нічого не вдієш.

У цьому вся річ: я написав своїх «Саламандр», бо думав про людей, і обрав як алегоричний образ саме саламандр не тому, що люблю їх більше або менше від інших божих створінь, а тільки тому, що колись у відбитку кістяка гігантської саламандри третинного періоду помилково вбачили скам’янілі рештки нашого предка-людини; отож саламандри серед усіх тварин мають особливе історичне право виступати на сцену в ролі нашого символу. Та хоч вони й були тільки приводом для відображення людських справ, авторові довелося вживатись у їхній образ; правда, це вживання було пов’язане з відчуттями мокрості й холоду, але водночас і з такою самою насолодою та жахом, як вживання в образ людини.

ВІЙНА З САЛАМАНДРАМИ

Роман «Війна з саламандрами» був закінчений Чапеком у серпні 1935 р., як він сповіщав у статті «Нічого нового» для книжки «День світу», виданій в СРСР з ініціативи Горького. Роман друкувався в газеті «Лідове новіни» (з 21 вересня 1935 р. по 12 січня 1936 р.), у 1936 р. був виданий окремою книжкою з підзаголовком «Утопічний роман», згодом виходив без підзаголовка.

Карел Чапек

ВІЙНА З САЛАМАНДРАМИ

роман

0112

Друкований текст для вичитування взято з:

Карел Чапек. Війна з саламандрами. Мати. Оповідання.

Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1978.

Серія «Вершини світового письменства»

том 28

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!