Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

  Після повернення додому наше життя увійшло у звичний стан. Я більшість часу проводила вдома, готувалася до захисту диплома. А оскільки я майже нікуди не їздила, то й необхідності у постійній присутності біля мене бодигарда не було. Таміла Віссаріонівна поки залишилась жити у нас. Дякувати богу, з відпустки вийшла Оля. Але Наніко нікуди не зникла. Тож, на кухні було весело.

     Я не бачила Артема три дні. Вже дуже зсумувалась й почала вигадувати, як би нам побачитись. Аж раптом стикнулась з ним біля кабінету мого чоловіка.

    — Артеме?! Привіт! — посмішка сама собою зʼявилася на обличчі. — Що ти тут робиш?

    — Зайшов до Андрія Сергійовича у справах. Але він зараз зайнятий, попросив хвилин двадцять почекати.

    — То й чого тобі стояти в коридорі. Заходь в кімнату поруч. Це гостьова, там нікого немає. Але ти зможеш присісти. 

     — Та ні. Дякую! Я краще тут почекаю.

    — А ще… Знаєш, я хотіла про дещо з тобою поговорити.

    — Так. Я слухаю.

    — Давай все ж таки зайдемо. Щоб не заважати Андрію.

    Й дійсно. У коридорі було добре чути, як мій чоловік з кимось розмовляє телефоном. Щоправда, коли ми зайшли в кімнату поруч його теж було добре чути, але це мене не зупинило.

    Я відразу притисла Артема спиною до дверей й прикипіла до його вуст. Цілувала його, як спраглий мандрівник пʼє джерельну воду. Він спробував відсторонити мене. 

    — Навіть не починай, — прошепотіла йому в губи. — Я занадто скучила. Коханий! Як же я хочу відчути тебе в собі. До болю. Будь ласка, зроби з цим щось. Тьомка, я дико сумую за тобою. 

    Я шепотіла йому ці геть божевільні слова й в обидві руки пестила його тіло. Я добре відчувала, як він весь напружується. 

    — Ірино Олексіївно, Андрій Сергійович за стіною, — здавленим голосом сказав Артем. — Й… я думав, ми все вирішили минулого разу. 

   Він навмисно звернувся до мене на імʼя по батькові. Хотів нагадати про нашу домовленість. Мовляв, ми просто тілоохоронець та клієнтка. Але я не хотіла нічого чути.

   — Через тебе мій чоловік ніяк не може задовольнити мене. Я не можу з ним кінчити, хоча й уявляю завжди замість нього тебе. Я кохаю тебе! Й нічого з цим не можу вдіяти! Не треба! Не знущайся з мене більше, чим потрібно.    

    Він завагався на хвилинку, потім повільно розстібнув мої джинси. Його долоня рибкою ковзнула мені в трусики, а пальці іншої почали пестити груди прямо через тоненьку футболку. А далі все було як у пісні. “Він брав її руками, гарячу та смішну”. Він дивився прямо мені в обличчя, спостерігав, ловив кожну емоцію. Гадаю, я дійсно мала смішний вигляд. Я ловила повітря відкритим ротом, як риба, що її викинуло припливом на берег. Мені, як і їй, бракувало кисню. Я то закривала, то широко відкривала очі. Моє обличчя пашіло. Я міцно трималася за сильні Артемові плечі, як за останню точку рівноваги у цьому світі, тягнулась до нього.

   Я не знаю, як він це робив, але іскристе задоволення накривало мене хвилеподібно, й кожна наступна хвиля була все сильніша. Я щосили прикусила губу й вчепилася намертво в Артема в останній спробі стримати стогін, коли чергова хвиля, мов цунамі, буквально накрила мене могутнім оргазмом.    

   Не подумайте, я не геть ідіотка, але… Як не старалася, я не змогла стримати гортанний стогін задоволення. Артем закрив мені рот долонею та прошепотів на вухо:

    — Цс-с! Тихіше, кохана!

   Й ось тут я мало не розплакалась від щастя. Артем вперше назвав мене коханою. 

   Ми геть не звернули уваги на те, що голос Андрія стих. Раптом ми почули, як відкрилися двері його кабінету й він покликав:

    — Артем!

  Декілька секунд тиші й двері зачинилися. 

   Артем прибрав від мене руки. Зробив декілька глибоких вдихів та видихів, аби заспокоїтись. Поправив на собі одяг.

   — Мушу йти!

   Й пішов на зустріч з моїм чоловіком.

    ~~~~~~

   — Артем хоче звільнитися, — каже мені Андрій, коли ми ввечері зустрічаємося у нашій спальні. — Сьогодні приходив до мене. Каже змінилися сімейні обставини. Я сказав, що мушу подумати. Він наче непогано справляється. Що ти з цього приводу думаєш? Знаєш, я подумав, що може взяти тобі якусь дівчину-тілоохоронця. Зараз наче все затихло. Серйозної загрози немає. Ір, ти чуєш мене? Агов, ти де? Про що замріялась? Як ти щодо дівчини-тілоохоронця?

    Мене наче курним мішком по голові огріли. Звільняється? Тобто я більше його ніколи не побачу? НІКОЛИ НЕ ПОБАЧУ!

    — Андрюш, прошу, не поспішай з рішенням. Дозволь я з ним поговорю. Все ж ми тільки порозумілися, призвичаїлись й він декілька разів врятував мені життя. Я до того, що Артем уже перевірений персонал, який добре проявив себе за тяжких обставин.

   — Добре. Можеш поговорити з ним. Якщо він не передумає після цієї розмови, так тому і бути. Врешті, я ж не можу утримувати його силою. 

~~~~~

      — Ти що, зібрався звільнятися?! Чому мені ні слова не сказав? Хочеш кинути мене одну?