Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дівчата, Емма Клайн 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

714
0
12.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчата" автора Емма Клайн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72
Перейти на сторінку:
їй скажу? Що я не можу спати з серпня, бо дуже сильно боюся неконтрольованої території моїх снів? Що я не сплю, бо мені здається, що в кімнаті Рассел, я задушливо дихаю, позаяк мені здається, що його рука на моєму роті? Що на мені залишився відбиток страху: що водночас було інше царство, у якому тієї ночі не було, у якому я переконала Сюзен покинути ранчо. В якому білява жінка і її крихітка синочок штовхали візок між рядами супермаркету, плануючи недільний обід. В якому Ґвен замотувала своє мокре волосся в рушник, наносила заспокійливий лосьйон на ноги. Скотті чистив фільтри джакузі від нальоту, беззвучна дуга зрошувача, пісня долинала від радіо неподалік.

Листи, які я писала матері, були передусім умисним демонстративним проявом, а лише тоді правдою.

Уроки цікаві.

У мене є друзі.

Наступного тижня ми йдемо дивитися на медуз в акваріумі, спостерігатимемо, як вони розкриваються і вихиляються в освітлених резервуарах, зависають у воді, як витончені носовички.

До того часу я дійшла вже до найвіддаленішого куточка по косі, вітер посилився. Пляж спорожнів, не було ні тих, хто приїжджав на пікнік, ні тих, хто вигулював собак. Я переступала валуни на своєму шляху, повертаючись назад на піщаний пляж. Йшла по лінії між скелею і хвилями. Я ходила на таку прогулянку. Мені було цікаво, як далеко Саша і Джуліан і Зев заїхали тоді. Їм, мабуть, треба ще з годину, щоб доїхати до Лос-Анджелеса. Навіть не задумуючись, я знала, що Джуліан і Зев сиділи на передніх сидіннях, а Саша на задньому. Я уявляла собі, як вона час від часу нахилялась уперед, перепитуючи жарт чи вказуючи на якийсь кумедний дорожній знак. Намагалась нагадати про своє існування, але зрештою здалася і відкинулася на сидіння. Їхня розмова переходила для неї в безглуздий шум, а вона просто дивилася на дорогу і сади, що пролітали повз. Гілки миготіли срібними стрічками, що відганяли пташок.

Я проходила разом із Жасмін повз кімнату для відпочинку дорогою до буфету, коли мене покликала одна з дівчат.

— Внизу на тебе чекає сестра. — Я не підвела погляду; вона не могла говорити до мене. Проте говорила. Мені знадобилася якась мить, щоб зрозуміти, що відбувається.

Жасмін, здавалось, образилася:

— Я не знала, що в тебе є сестра.

Я знала, що Сюзен прийде до мене.

М’яку закляклість, якої я набула у школі, аж ніяк не можна було назвати неприємною, як не можна назвати неприємним, коли засне неслухняна дитина. Аж доки не смикнеться рука чи нога. Тоді з’явилося відчуття поколювання, колючки повернення, коли я побачила Сюзен, що схилилась у тіні біля входу гуртожитку. Її волосся нерозчесане, губи потріскані — її присутність

До мене все повернулося. Моє серце безпорадно вистрибувало з грудей, від металевого присмаку страху. Але що Сюзен могла зробити? Це був день, у школі повно свідків. Я бачила, що вона помітила метушню на території, вчителів, які прямували до своїх кабінетів, дівчат, що перетинали плац з тенісними сумками і плямами шоколадного молока на грудях, наочний доказ, що за ними не дивляться матері. На обличчі Сюзен була цікавість, надзвичайна віддаленість, оцінювання цього дивного, на її думку, місця.

Вона випрямилася, коли я наблизилася.

— Глянь на себе, — сказала вона. — Вся вимита і вичищена. — Я побачила нову різкість в її обличчі: кров’яний мозоль під нігтем.

Я нічого не говорила. Не могла. Увесь час торкалася кінчиків свого волосся. Воно було коротше — Жасмін підрізала його у ванній кімнаті навскоси, як у статті в журналі.

— Ти, схоже, рада мене бачити, — сказала Сюзен, усміхаючись. Я усміхнулась у відповідь, але усмішка ця була порожня. Здавалось, вона була двозначна, щоб догодити Сюзен. Я відчувала страх.

Я знала, що маю зробити що-небудь, — ми і далі стояли під навісом, що збільшувало шанс, що хтось зупиниться, аби запитати мене щось чи попросити познайомити з сестрою. Але я не могла змусити себе поворухнутися. Рассел та інші не могли бути далеко — чи дивилися вони на мене? Вікна будівлі, здавалось, ожили, у голові промайнула думка про снайперів і довгий пильний погляд Рассела.

— Покажи мені свою кімнату, — заявила Сюзен. — Я хочу подивитися.

Кімната була порожня, Жасмін ще не повернулася з буфету, і Сюзен проштовхнулася повз мене на дверях, перш ніж я змогла зупинити її.

— Просто чарівно, — вона говорила з притиском, копіюючи англійський акцент. Вона сіла на ліжко Жасмін. Погойдалася вверх-вниз. Розглядала плакат із гавайськими пейзажами, де нереальний океан і небо утворювали прошарки розкішного краю узбережжя. Комплект «Книги Світу», подарунок батька, який Жасмін жодного разу не відкрила. Жасмін тримала пачку листів у вирізьбленій дерев’яній коробці, і Сюзен негайно підняла кришку, порилася в них. «Співачка Жасмін» — прочитала вона на конверті. «Жасмін», — повторила вона. Грюкнувши, закрила кришку і встала.

— Тож це твоє ліжко, — вивчаючи, провела рукою по моєму вкривалу. У мене перехопило подих, я уявила нас на простирадлах Мітча. Її волосся, прилипле до чола і шиї.

— Тобі подобається тут?

— Нормально, — я досі стояла на дверях.

— Нормально, — усміхаючись, сказала Сюзен. — Іві говорить, що школа — це просто нормально.

Я не зводила погляду з її рук. Мене цікавило, яку участь зіграли саме вони, неначе процентне відношення мало значення. Вона простежила мій погляд: мабуть, знаючи, що я думаю, різко зірвалася.

— Тепер я маю тобі дещо показати, — сказала Сюзен.

Автобус був припаркований на узбіччі дороги, просто за воротами школи. Я бачила, що в автобусі була тиснява. Рассел, як і будь-хто інший з них, був поруч — я відчувала кожного. Вони перефарбували капот. Але все решта було без змін. Автобус огидний і непоборний. Моє несподіване переконання: вони оточать мене. Заженуть мене в глухий кут. Якби хтось побачив нас, як ми стояли там на схилі, то вирішив би, що ми друзі. Невимушена суботня розмова, руки в кишенях. Сюзен затіняла рукою очі від сонця.

— Ми збираємось у пустелю на деякий час, — заявила Сюзен, споглядаючи моє хвилювання, яке, мабуть, було очевидне. Я відчувала обмеженість свого особистого життя: зібрання того вечора у французькому клубі — мадам Гевел обіцяла пиріг з повидлом. Жасмін хотіла покурити затхлу траву після відбою. Невже, навіть знаючи те, що мені було все відомо, якась часточка мене хотіла поїхати? Бентежне дихання і холодна рука Сюзен. Спання на підлозі, жування кропиви, щоб зволожити горло.

— Він не злиться на тебе, — сказала вона, увесь час

1 ... 71 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчата, Емма Клайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчата, Емма Клайн"