Читати книгу - "Прозріння"

кого ви, пані, врятували від пожежі, й ваш собака не загарчав би на мене, коли побачив, як я сюди прийшов, і якби це й багато чого іншого відбулося, я міг би дати слово честі своєму міністрові внутрішніх справ, що він помиляється, що такий досвід, про який я йому розповів би, й чотири роки дружби дозволяють добре пізнати людину, але сталося так, що я увійшов до вашого помешкання як ворог і тепер не знаю, як із нього вийти, чи то самому й зізнатися міністрові, що я провалив свою місію, чи то разом із вами, щоб привести вас до в’язниці. Останні думки лише промайнули в голові комісара, тепер більше стурбованого тим, де знайти місце для паркування автомобіля, аніж яких йому чекати рішень про долю підозрюваного та про свою власну. Він знову переглянув свій блокнот із записами й подзвонив у дзвінок поверху, на якому жила колишня дружина чоловіка, що написав листа. Він подзвонив і вдруге, і втретє, але двері не відчинилися. Він простяг руку, аби подзвонити ще раз, коли побачив у вікні нижнього поверху голову літньої жінки в бігуді, одягненої в домашній халат, Кого ви шукаєте, запитала вона, Мені потрібна пані, яка живе на другому поверсі, відповів комісар, Її немає, я бачила, як вона вийшла з дому, Ви знаєте, коли вона повернеться, Не маю уявлення, якщо ви хочете їй щось переказати, то я перекажу, запропонувала жінка, Дуже вам дякую, але такої потреби нема, я прийду іншого дня. Комісарові не спало на думку, що жінка в бігуді могла дійти висновку, що, схоже, розлучена сусідка з другого поверху стала приймати чоловіків, хоч той, якого вона бачила вранці, годився їй у батьки. Комісар поглянув на мапу, розстелену на сусідньому сидінні, зрушив автомобіль із місця й поїхав за наступною адресою. Цього разу сусіди у вікні не з’являлися. Двері на сходи були відчинені, ними він одразу міг пройти на третій поверх, де жили старий із пов’язкою на оці й дівчина в чорних окулярах, яка дивна пара, зрозуміло, що сліпота їх зблизила, але відтоді минули чотири роки, і якщо для молодої жінки чотири роки короткий час, для старого чоловіка кожен рік може правити за два роки. А вони досі живуть разом, подумав комісар. Він натиснув на кнопку дзвінка й став чекати. Ніхто не вийшов відчинити йому двері. Він притулився вухом до дверей і став слухати. По той бік дверей панувала тиша. Він подзвонив ще раз, за звичкою, а не сподіваючись, що хтось йому відповість. Спустився сходами, сів в автомобіль і промурмотів, Я знаю, де вони є. Якби він мав в автомобілі міжміський телефон і сконтактувався з міністром, повідомивши йому, куди він їде, то, безперечно, почув би більш або менш таку відповідь, Браво, морський папуго, я бачу, ти працюєш, схопи мені цих суб’єктів на місці злочину, але будь обережний, ліпше зачекай підкріплень, Один чоловік проти п’ятьох злочинців, готових на все, таке буває лише в кіно, крім того, ти не знаєш карате, відстав від свого часу, Будьте спокійні, альбатросе, я не знаю карате, але знаю, що я роблю, Увійди до них із пістолетом у руці, добре їх налякай, примусь тремтіти від страху, Гаразд, альбатросе, Я вже готую для тебе орден, Не кваптеся, альбатросе, поки що ми не знаємо, чи виберуся живий із цієї халепи, Усе буде гаразд, морський папуго, я тобі цілком довіряю, я знав, що роблю, коли доручив тобі цю місію, Гаразд, альбатросе.

Вуличні ліхтарі вже загорілися, сутінки поповзли вгору до неба, незабаром мала початися ніч. Комісар натиснув на кнопку дзвоника, дивуватися тут нема чого, в більшості випадків поліціанти дзвонять у дзвінки, значно рідше виламують двері. До нього вийшла дружина лікаря, Я чекала вас завтра, пане комісар, зараз я не можу прийняти вас, у мене гості, Я знаю, хто ваші гості, хоч і незнайомий із ними особисто, але знаю, хто вони, Не думаю, що є розумні підстави, аби я впустила вас, Будь ласка, Мої друзі не мають ніякого стосунку до тієї справи, яка привела вас до мене, Навіть ви, пані, не знаєте, яка справа привела мене до вас, і пора вам довідатися про це, Заходьте.

Поширена думка, що совість комісара поліції, з огляду на його професію та закони його існування, досить легко пристосовується до різних обставин, не кажучи вже про той незаперечний факт, теоретично й практично доведений, те, що мусить бути, мусить бути, а крім того, він завжди наділений необхідною йому силою.

Проте, сказати правду, буває, хоч, може, й не так часто, що один із цих престижних державних службовців, завдяки випадковостям життя і коли він зовсім цього не чекає, опиняється у вкрай небезпечній ситуації, коли йому доручають зробити те, чого робити йому не хочеться. Для комісара, що отаборився у провіденційному страховому товаристві, такий день настав. Він пробув не більш як півгодини у помешканні дружини лікаря, але цього короткого часу вистачило, щоб відкрити приголомшеній групі, яка там зібралася, усі темні глибини своєї місії. Він пообіцяв зробити все, що в його спроможностях, аби відхилити від цього місця та від цих персон вельми небезпечну увагу своїх зверхників, але він не гарантує, що йому пощастить це зробити, повідомив, що йому дали надзвичайно короткий термін у п’ять днів для того, щоб завершити розслідування, і йому наперед відомо, що від нього приймуть лише вердикт вини, і сказав, більше звертаючись до дружини лікаря, Людиною, яку вони хочуть зробити цапом-відбувайлом, пробачте за очевидну недоречність цього виразу, є ви, пані, а також, можливо, внаслідок близьких стосунків вашого чоловіка з усіма іншими, то я не думаю, що їм загрожує негайна небезпека, а ваш злочин, моя пані, полягає не в тому, що ви вбили того чоловіка, вашим великим злочином був той факт, що ви не осліпли, коли всі ми були сліпі, незбагненне можуть проминати увагою, але не в тому випадку, коли його можна застосувати як привід.

Була третя година ночі, й комісар крутився в ліжку не в змозі заснути. Він подумки складав плани на наступний день, повторював їх знову й знову й, повертаючись до початку, казав інспекторові й агентові, що, як і було передбачено, він піде до лікаря, щоб продовжити допит його дружини, нагадував про те доручення, яке їм дав, вони мали стежити за іншими членами групи, але він уже про це не думав, він думав про те,