Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

- Це той демон у якого манія величі заграла в особливо великих розмірах, - виявив більшу обізнаність Геррі, застрибуючи на стіл. Я встигла схопити звірка і посадити на диван поруч із собою, де компаньйон сів і ображено надувся.

- Якщо я побачу вас без цього звіра, я знатиму, що кінець світу вже близько, - задумливо промовив демон, але все ж таки повернувся до теми розмови: - Геррі правий. Аргал ат Коріус неприємний демон. Дивлячись на нього можна зібрати повний букет людських забобонів про нашу расу, але запевняю вас, ми й самі не раді такому побратиму.

- Він висував проєкт про привілейований статус демонів, - згадала я. Обличчя Дорайна стало зовсім безрадісним. Він помовчав, чекаючи коли переді мною виставлять чашку з ароматним чаєм та тарілочку з подарунковою цукеркою. Остання миттєво зникла зі столу і на дивані захрумтіла фольгована обгортка.

- Так, це був він, - вимушено визнав містер Рогад. - І він зумів довести свою ініціативу до стану законопроєкту, який днями розглядатимуть у парламенті. Батько попросив мене прибути на слухання. Заради подібного він навіть зволів знову зі мною заговорити, а значить справа серйозна.

- Нам варто побоюватися знову стати рабами демонів? - я розгублено глянула на скибочку лимона, що акуратно лежала на блюдці. Дорайн пирхнув, намагаючись висловити зневагу до цього питання, але все ж таки в його жесті ковзнула нервозність.

- Ні, демони чудово розуміють, що світ змінився, імперський лад довів свою нежиттєздатність, а люди повинні мати такі ж права, як і ми, попри різницю рас. Принаймні більшість із нас у цьому впевнені.

- Але ж ви чогось побоюєтеся? - спитала тихо, схилившись ближче до столу. Очі демона метнулися вбік, а потім повернулися до мене і завмерли. Світлячки в його райдужках сіпнулася і закружляли швидше. Я теж на мить заціпеніла, дивлячись на цей танець сніжинок на тлі передгрозового неба, а потім різко опустила погляд, розглядаючи стільницю.

- Побоююся, що він має послідовників, - зізнався ректор. - Скоро вибори, батько збирається балотуватися знову, а ці фанатики можуть завдати неприємностей. Тому мені потрібно особисто переконатися, що Аргал здасть позиції. Після цього і після підписання всіх паперів я одразу повернуся.

- Але тренажер… - опам’яталася я.

- Ось із цим і потрібна буде допомога, - демон дістав цигарку й одним клацанням пальців змусив її кінець тліти. Я зіщулилася і змусила себе відірвати погляд від червоної точки та сизої нитки диму.

- Але я нічого не тямлю в атакуючих заклинаннях. Щити ставити ще здатна, але… навіть не зможу підстрахувати дітей. Мені не під силу самій відбити деякі плетіння, не те що стежити ще за цілим класом і…

- Елері, - демон гукнув мене, закликаючи заспокоїтися. Я різко замовкла й глянула на лагідну усмішку ректора, а він показав пальцем на стіл переді мною: — Він допоможе.

Я опустила очі. Страж згорнувся клубочком біля блюдця і дивився на мене золотими очима. Закусила губу, піднявши очі на демона:

- Вони ж помітять його.

- Страж може бути й безтілесним духом. Змія лише вмістилище, фізичне втілення. Ви ж розумієте, Елері, що я навряд чи можу довіритися комусь, крім вас.

- Розумію, - зітхнула і торкнулася пальцем золотистої луски. Змійка зацікавлено підвела голову та оглянула мене. - Я так само замішана в цьому як і ви, але як мені поєднати заняття?

– Я розпишу класам на тиждень уроки після ваших лекцій. Звичайно, всі ми зберегти не зуміємо, але прокляттю необхідно регулярно викидати енергію, а дітям потрібно готуватися до змагань.

Я задумливо кивнула, допиваючи чай. Дорайн оглянув мене довгим задумливим поглядом, а потім підвівся і запропонував мені руку.

- Хоч кілька кварталів я можу вас проводити?

Наступного дня демон покинув Годамн, а я отримала листа від Ірми. Вона повідомляла, що почала приймати зміцнюючі ліки, які я призначила. Нині вони з чоловіком та сином поїхали на узбережжя, але незабаром планують повернення до Шедану. Жінка висловила бажання зустрітися, коли я матиму можливість, а ще наполегливо запрошувала мене на прийом на честь святкування Півроку.

Я задумливо глянула на похмуре небо і з жалем сіла писати відповідь. Мені з'являтися в Шедані поки що небезпечно.

На горизонті свідомості промайнула думка про Йозефа. Адже я вже почала про нього забувати. Невже чоловік вирішив не шукати мене і залишити у спокої?