Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Директор з реклами сидів у своєму кріслі із заплющеними очима. Можна було б подумати, що він дрімає після важкого робочого дня. Але за мить він занурив пальці у волосся й голосно зітхнув.

Хоч як він не хотів цього визнавати і навіть не думав, що з ним може таке статися, але відкидати очевидне більше не можна - він закохався. Відчувши щойно дівчину так близько, його свідомість сповнилася ніжності. Це не був звичний фізичний поклик, хоча про його відсутність, звісно, не йшлося. Це було щось таке, що Стефко свого часу назвав вичерпним терміном - романтика.

Хотілося пестити її ніжно, хотілося бачити її щасливу усмішку, хотілося дивувати подарунками... Натомість він змусив її турбуватися через проєкт, вказавши на помилки, в яких, можливо, вона й не винна. І від цього було так гидко зараз.

Чому він не розказав про помилки Марині? Нехай би розлютилася та послала його під три чорти. Натомість він викликав похмуру зморщечку на чолі своєї коханої.

Гена сперся чолом на зчеплені в замок пальці і знову гучно видихнув.

"До чого я доведу себе такими думками? Заварив кашу з цими заручинами, тепер що робити? Хоча тоді розрахунок виглядав доволі позитивно - витончена дружина, яка любить дітей, схвалення від рідних, корисні зв'язки... Весілля вже в кінці місяця. І що тоді? Не вийде з мене доброго сім'янина", - подумки зробив Гена висновок.

Розірвати заручини було б правильним виходом, проте...

З Мариною навряд чи виникнуть серйозні проблеми. Не виглядала вона дуже закоханою. Особливо останнім часом. Таке враження, що вона чогось чекала від Гени, а не дочекавшись, просто поплила течією. Жінка так само була ніжною та чуйною, але більше не тягнулася до нього та не усміхалася, як спочатку.

Проте були батьки. І батьки Марини, і батьки Гени були такі захоплені довгоочікуваним сімейним з'єднанням, що думка дітей їх мало хвилювала. Гену та Марину навіть відсунули від підготовки до весілля. Тож раптом що, розчарування буде всесвітнім...

І якщо Гена своїх батьків розчаровувати вже більш-менш звик, то як відреагує наречена на таку перспективу, він не знав. Чи захоче засмучувати родичів?

Все вирішилося в день, коли вони презентували готовий проєкт генеральному директору.

Павло Павлович переглянув презентацію, яку проводила чомусь змарніла та засмикана Катерина, та залишився дуже задоволений результатом. Ще раз запропонував Марині посаду в штаті, можливо, навіть директором з реклами, але жінка ввічливо, проте рішуче, відмовилася. Генеральний побідкався, але зажурився не сильно.

Після всього Гена та Марина пішли до нього в офіс.

- Свєта знову десь запропала, - роздратовано відмикаючи приймальню своїм ключем, пробурмотів Геннадій Анатолійович.

- Не сердься, будь ласка, а то я не наважуся сказати, - раптом попросила Марина та почервоніла.

Гена глянув на неї з острахом. Що таке вона хоче йому сказати з таким обличчям? Серце впало, а мозок став судомно пригадувати дати близькості. Останнім часом секс був у них значно рідше, й він завжди був обережний, тож вагітність була дуже малоймовірною.

- Я не серджуся, - вичавив він посмішку й пропустив Марину вперед. - Сміливо кажи, що хотіла.

Гена замкнув приймальню, а потім і свій кабінет. Почекав поки жінка сяде на диван та збереться з думками. Сам сісти він не міг через нервову напругу, тож навіть спробувати не намагався.

- Геньо, - винувато звівши брівки, покликала дитячим іменем, а чоловік зміг тільки кивнути на це. - Ти пробач мені...

- За що ти вибачаєшся? - проковтнув Гена.

- Я мушу відкликати свою згоду на шлюб із тобою.

- Що?

- Зі своїми батьками я вже поговорила, поговори і ти зі своїми. Або, хочеш, я поговорю... Тільки побудь поруч, будь ласка... Я розумію, це по-дитячому з мого боку. Батьки так і сказали. Що я доросла жінка і що не можна так... невиважено. Але я з самого початку помилилася. Ти чудова людина, чарівний чоловік, супер професіонал, але я не кохаю тебе. Я була закохана в твій дитячий образ, який колись собі змалювала. Я так довго мріяла про ті часи, коли була щаслива тут, вдома, що зрештою переконала себе, що закохана в тебе. Я розумію, що ти серйозно поставився до мене, інакше не пропонував би шлюб. Також я точно знаю, що ти так само не палаєш до мене почуттями. Я бачу, що ти мене поважаєш та піклуєшся, але мені цього мало. Я хочу закоханості... справжньої... Розумієш?

Гена кивнув.

- Так, розумію.

- Ти не сердишся? - чи то питала, чи то стверджувала, чи то зі смутком, чи то з полегшенням.

В цей момент Марина сама не знала, чого хотіла. З одного боку їй було прикро через те, що Гена навіть не спробував заперечити, не сказав, що вона все вигадала та не попросив дати йому ще один шанс. З іншого боку вона хотіла дати шанс іншим стосункам, за які, можливо, їй ще доведеться поборотися.

- Ні, я не серджуся. Напередодні я подумав приблизно про те саме - я занадто захопився думкою про серйозні стосунки...

- Знаєш, що я думаю? - раптом перервала зізнання Марина.

- М? - з цікавістю підняв брову Геннадій.

- Тобі потрібно розслабитися. Ти такий зациклений, наче встановив собі якийсь дедлайн, який просто фізично неможливо виконати. З почуттями так не можна.

- Я вже це зрозумів, - усміхнувся чоловік. - Кохання неможливо спланувати, чи не так?

- Так, - щічки Марини трохи порожевіли, аж раптом вона стрепенулася. - То як щодо розмови з батьками?

- Гадаю, що твої вже все і так розповіли, - жінка, подумавши, кивнула. - Але я все одно поговорю із ними, не турбуйся.

- Дякую, - хвилясті пасма весело підскочили, коли їхня господиня підвелася, потягнулася та поцілувала Гену в щоку. - Я піду.

Зегер поспостерігав за тим, як колишня наречена зібралася, та випустив з кабінету. В приймальні на них здивовано втупилася Свєта.

- Ви вже тут? - ховаючи щось під стіл, спитала вона.

Марина швидко попрощалася, залишивши керівника та його секретарку.