Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Аутсайдер 📚 - Українською

Читати книгу - "Аутсайдер"

817
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аутсайдер" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 141
Перейти на сторінку:
інший номер.

— Що впало, те пропало, — почувся голос на іншому кінці дроту.

Алек подумав було, що натрапив на автовідповідач (обґрунтоване припущення, зважаючи на пізню недільну годину), і став чекати, поки йому повідомлять години роботи, а потім і меню, що пропонує обирати різні опції натисканням клавіш, і, зрештою, пролунає пропозиція лишити повідомлення після звукового сигналу. Натомість голос, тепер уже трохи буркотливо, мовив:

— Ну? Де ви там?

Алек збагнув, що голос йому знайомий, хоч він і не може прив’язати до нього конкретного імені. Коли востаннє він розмовляв із власником цього голосу? Два роки тому? Три?

— Я кладу слу…

— Стривайте. Я тут. Мене звати Алек Пеллі, і я намагаюся зв’язатися з Біллом Годжесом. Кілька років тому працював із ним над однією справою, я тоді щойно звільнився з Поліції штату. Був один такий поганий актор на ім’я Олівер Медден, він викрав літак у техаського нафтовика, якого звали…

— Двайт Крамм. Пам’ятаю. І вас я пам’ятаю, містере Пеллі, хоч ми ніколи не зустрічалися. Містер Крамм не поспішав із нами розраховуватись, як не прикро це визнавати. Довелося десь із півдюжину разів надсилати йому інвойс, а потім пригрозити судовим позовом. Сподіваюся, з вами все краще вийшло.

— Довелося трохи попітніти, — сказав Алек, усміхнувшись на згадці. — Перший чек, який він надіслав, не пройшов, але з другим усе було гаразд. Ви Голлі, так? Не згадаю вашого прізвища, але Білл дуже схвально про вас озивався.

— Голлі Ґібні, — сказала вона.

— Приємно знову вас чути, міз Ґібні. Я спробував набрати номер Білла, але він, певно, його змінив.

Мовчання.

— Міз Ґібні? Ви ще на дроті?

— Так, — відповіла вона. — Я тут. Білл помер два роки тому.

— О Господи. Яка прикрість. Серце?

Хоч Алек бачив Годжеса тільки раз (більшість справ вони вирішували телефоном й електронною поштою), але запа­м’ятав, що чоловік він був трохи опасистий.

— Рак. Підшлункової залози. Тепер агентством порядкую я разом із Пітером Гантлі. Він був напарником Білла, коли той іще служив у поліції.

— Ну, я за вас радий.

— А я — ні, — сказала вона. — Аж ніяк. Справи непогано йдуть, але я без вагань би все віддала в обмін на те, щоби Білл знову був живий і здоровий. Рак — свинська штука.

На цьому Алек хотів було подякувати, іще раз висловити свої співчуття й повісити слухавку. Пізніше він не раз замислюватиметься, як би все склалося, якби він так вчинив. Та Пеллі згадав, що Білл розповідав йому про цю жінку, коли вони разом шукали «Біч Кінґ Ейр» [173] Двайта Крамма: «Вона ексцентрична, із легким неврозом нав’язливих станів, особисте спілкування їй не дуже вдається, але повз її увагу нічого не пройде. Із Голлі вийшов би збіса добрий слідчий-детектив».

— Я сподівався найняти Білла для одного завдання, — сказав Алек, — та, може, ви за нього візьметесь. Він дійсно добре про вас озивався.

— Приємно це чути, містере Пеллі, та сумніваюся, що я вам підійду. «Що впало, те пропало» здебільшого ганяється за втікачами з-під застави і вишукує зниклих людей, — Голлі помовчала, потім додала: — Річ ще й у тім, що між нами досить велика відстань, якщо ви, звісно, не телефонуєте мені десь із Північного Сходу.

— Ні, але так сталось, що мене цікавить штат Огайо, а летіти туди мені наразі незручно — удома тримає забагато справ, і за всіма треба наглядати. Ви далеко від Дейтона?

— Секундочку, — відказала вона і майже одразу продов­жила: — За двісті тридцять дві милі, якщо вірити «Мепквест». Дуже хороша програма. Що вам треба дослідити, містере Пеллі? І поки ви не відповіли, мушу попередити — якщо є хоч найменша імовірність, що я матиму справу з насильством, то я буду вимушена відмовитися. Ненавиджу насильство.

— Ніякого насильства, — відповів Алек. — Воно вже сталося — дитину вбили, але це відбулося тут, і чоловік, якого заарештували за підозрою, помер. Питання в тому, чи він справжній убивця, чи ні, і щоб на це відповісти, треба перевірити деталі поїздки, яку він здійснив до Дейтона у квітні разом зі своєю родиною.

— Зрозуміло, а хто оплачуватиме послуги агентства? Ви?

— Ні, адвокат на ім’я Говард Ґолд.

— А ви не знаєте, адвокат Ґолд платить справніше за Двайта Крамма?

Алек вишкірився:

— Безумовно.

І хоч гонорар таки надійде від Ґолда, загальна сума за послуги «Що впало, те пропало» (за умови, якщо міз Голлі Ґібні взагалі погодиться взятися за справу в Дейтоні) зреш­тою буде від Марсі Мейтленд, яка зможе це собі дозволити. Страхова компанія буде не в захваті від перспективи виплатити компенсацію за чоловіка, якого звинуватили в убивстві, але Террі так і не засудили, тож відкараскатись вони не зможуть. Також був позов проти Флінт-Сіті за смерть у результаті протиправних дій, який Гові мав подати від імені Марсі. Ґолд сказав Алеку, що мерія, мабуть, зупиниться на семизначній цифрі — у пару мільйонів. Круг­ленька сума на банківському рахунку не поверне їй чоловіка, але покриє витрати на розслідування, переїзд, якщо Марсі таки на нього зважиться, а також витрати на коледж двом її дівчаткам, коли прийде час. Грошима горю не зарадиш, подумав тоді Алек, але вони дадуть погорювати у відносному комфорті.

— Розкажіть мені про справу, містере Пеллі, а я скажу вам, чи погоджуся за неї взятись.

— На це піде немало часу. Можу розповісти завтра в робочі години, якщо вам так зручніше.

— Сьогодні ввечері мене цілком влаштовує. Тільки вимкну фільм, що його зараз дивлюся.

— Я заважаю вам відпочивати.

— Не дуже. «Стежки слави» я вже бачила принаймні дюжину разів. Один із найкращих фільмів містера Кубрика. Як на мене, набагато кращий за «Сяйво» й «Баррі Ліндона», та він, звісно, був значно молодший, коли їх знімав. Молоді митці частіше вдаються до ризикованих прийомів, я так думаю.

— Кіноман із мене неважненький, — відповів Алек, пригадуючи слова Годжеса: ексцентрична і з легким неврозом нав’язливих станів.

— Фільми прикрашають наше життя, така моя думка. Одну секундочку… — десь удалині стих саундтрек до фільму. Голлі повернулася: — Кажіть, що треба зробити в Дейтоні, містере Пеллі.

— Це не просто довга історія — вона дивна. Попереджаю вас заздалегідь.

Голлі розсміялася — і голос зазвучав набагато глибше, ніж під час її звичайного, обережного мовлення; від сміху її голос наче молодшав:

— Повірте, це не перша дивна справа, що мені трапляється. Коли я працювала з Біллом… проте не зважайте. Але якщо це забере багато часу, то звіть мене просто Голлі. Зараз я ввімкну гучномовець, щоб звільнити руки. Стривайте… окей, тепер розповідайте мені все.

Вислухавши це заохочення, Алек почав розповідати. Замість саундтреку на тлі почулось розмірене «клац-клац-клац» по клавіатурі — Голлі робила нотатки. Під кінець розмови Алек встиг зрадіти, що не повісив слухавки. Вона ставила запитання, кмітливі запитання. Здавалося, химерії цієї справи взагалі її не спантеличили. Збіса шкода, що Білл Годжес

1 ... 70 71 72 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аутсайдер"