Читати книгу - "Війни Міллігана"

Того вечора Борден повернувся додому зі спортивною сумкою, повною грошей. Він хвалився, що вже давно знайшов доступ до деяких банківських систем і списував по півцента з усіх рахунків. Усі ці гроші він збирав на кількох рахунках, відкритих на його фальшиві документи — а сьогодні пішов і зняв готівку.

— Ось, візьми і собі, — кивнув Борден на сумку.

аллен завагався, чи не вперше у житті задумуючись про наслідки.

— Якщо я візьму хоч копійку з цих грошей — мене заарештують.

– Їх ніяк неможливо відстежити.

— Це псує карму. Якщо я візьму щось із таким негативом, то опинюсь у глибокому лайні.

— Друже, та в тебе реально проблеми, — протягнув Борден.

— Ти навіть не уявляєш які, йолопе.

— Ну, от що. У мене нові документи — так що я валитиму звідси. Ти відвезеш мене в Канаду?

— Так, звісно.

Борден закинув у фургон свою сумку з грішми та ще одну, меншу, з речами.

На кордоні проблем не було. Службовець запитав мету їхнього візиту в Канаду, аллен відповів «у відпустку їдемо» — на тому й усе.

Борден сказав йому їхати у Вайтхорс — портове містечко з кількома яхтами, стрип-барами та казино неподалік від Ванкувера. Тут він витяг свій гаманець:

— Слухай, я маю позбутися своїх старих документів, так що тримай.

— Так а нащо мені твої документи? У мене й своїх вистачає. Борден запхав своє водійське посвідчення, кредитні картки та паспорт під сидіння.

— Ну, то викинь їх. А, от ще що: я не зможу отримувати виплати за інвалідність, бо не можу змінити адресу, на яку приходять чеки. Але якщо вони збиратимуться у моєму ящику — хтось зрозуміє, що мене немає. А це мені зараз не потрібно — мені краще деякий час лишатися живим. Можеш подбати про це? Просто забирай мою пошту, а гроші лишай собі. А мою машину хай відтягнуть на звалище.

— Мені не важко забирати твою пошту. Але чому я не можу просто переказувати тобі гроші?

— Ну ти й вилупок! Бо для твоєї ж безпеки тобі краще не знати, де я. Якщо знадобиться зі мною зв’язатися — звертайся до мого знайомого, Лефті Перла. Він знатиме, як передати мені повідомлення. Я не люблю мати більш ніж один контакт.

— А чому ж ти обрав цього Перла, а не мене?

— Бо Лефті може прислати мені трави`, де б я не був, а ти не по цій темі.

аллен почекав, поки Борден заселиться у мотель, а потім рушив назад. Якщо вже Борден вирішив зникнути — значить, вони більше ніколи не побачаться.

Однак за два тижні Борден зателефонував йому.

— Слухай, мені тут треба владнати одну справу. Маю дещо перевезти. Можеш приїхати по мене на своєму фургоні? Тільки не кажи нікому, навіть Лефті.

аллен поїхав у Вайтхорс і забрав його. Дорогою назад Борден попросив аллена заїхати у прикордонне містечко Блейн. Тут він вказав дорогу до старого трейлера, що стояв хтозна-де.

— Не глуши авто. Я зараз повернуся.

Хвилин через п’ять Борден повернувся з револьвером «Магнум» 44-го калібру та пістолетом-кулеметом «Узі» — усе це він кинув на заднє сидіння. Вони рушили в Беллінгем. Дорогою зупинилися пообідати.

— Слухай, друже, я не збираюся нікого грабувати, — мовив аллен. — Такі справи не для мене.

— Мені лише треба, щоб ти відвіз мене на пристань. Там стоїтьодин човен. Я побалакаю з людьми та й усе. А ти просто мене почекаєш. Якщо мене застрелять у спину — захищайся і тікай.

— Та що взагалі відбувається?

— Можу лише сказати, що якщо все вийде, як я планую — у мене буде втричі більше грошей.

— Наркотики в Канаду я не повезу, — застеріг аллен. — І не треба. Ми заберемо те, що маємо, а потім я зустрінуся де з ким. Тобі навіть не доведеться везти мене назад.

Думаю, хвилин за п’ятнадцять-двадцять я впораюся.

Вони приїхали у порт. Френк вийшов, узяв «Магнум» і піднявся на борт моторної яхти.

аллен лишився на нього чекати. Напруга зростала. Почалося «блимання». На сцену виходили то рейджен, то діти, то він сам. Час почав зникати. Коли на сцену нарешті повернувся аллен — виявилося, що минуло вже три години. Де, в біса, подівся Френк?

Раптом уздовж усього борту яхти засвітилися вогні. На трап вийшов чоловік і відв’язав мотузки. аллен перелякався. Він був переконаний, що Борден не лишив би його тут. аллена охопила паніка та гнів — і «блимання» прискорилося. Зносити це було вже неможливо. Він пішов зі сцени. рейджен схопив «Узі» й почав стріляти у борт яхти, яка стрімко віддалялася. Зрештою, коли судно відійшло надто далеко і кулі перестали долітати, рейджен кинув зброю у воду.

аллен не пам’ятав, як доїхав до Беллінгема. Він навіть не знав, що думати. Що ж сталося з Борденом? Чому він не повернувся? Чи, може, він повернувся, і філіп чи кевін кудись його відвезли?

За кілька днів у поштову скриньку упав чек з виплатою за інвалідність на ім’я Бордена. аллен пішов з ним у банк отримати готівку.

— Ви не Френк Борден, — сказала касирка. — Я його знаю — він постійно сюди приходить.

— Я його брат, — відповів аллен. — Френк попросив отримати готівку за нього.

— Тоді йому треба поставити підпис, — вона простягла чек назад у віконце.

— Добре, дякую.

аллен вирішив більше не повертатись у це відділення. Він підписав чек і отримав гроші в іншому банку. Готівку поклав на власний рахунок, а чек порвав. З іншим чеком вчинив так само. Крім того, він зателефонував у службу евакуації авто і, використавши документи Бордена, передав машину у їхню власність. Вони тільки раді були отримати її майже задарма.

(4)

За кілька днів по тому власниця квартир аллена та Бордена зателефонувала батькам Френка. Вона непокоїлася, що востаннє бачила його 15 вересня — коли він разом з новим сусідом Крісом Карром платив за оренду. Вона підозрювала, що щось сталося. 27 вересня батько Френка подав у поліцію Беллінгема заяву про розшук людини, а 30 вересня справа про зникнення Френка Бордена опинилась у Вілла Зібелла. 44-річний детектив розпочав стандартну для зникнення людини процедуру.

Перші ж опитування дали йому зрозуміти, що Борден проводив дуже багато часу з Карром. Батько Френка розповів, що спілкувався з новим знайомим свого сина — він вирішив, що тут щось нечисто.

У п’ятницю 3 жовтня детектив Зібелл приїхав у 515-й будинок на Іст-Міртл-Авеню. Поставивши кілька питань місцевим, він знайшов Крістофера