Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Коля розповів Маші, що виявляється до нього дзвонив Клим.

- Як у нього виявився номер. Я так зрозуміла вони не друзі.

- Це я не знаю. Цікаво інше, яка в нього мета. Чого він хоче?

- Ти казав Ліза його при всіх врізала. Може помста.

- Може бути. А може, й інша мета. Одне добре, що він не знає, де Ліза.

Об одинадцятій зателефонував Герман.

- У мене пропущений. Ви телефонували?

- Так. Де записка, яку я передав?

- Я зрозумів, хто ви. Ви хочете поговорити про розлучення.

- Ха-ха, - засміявся Коля. - Мені моя дружина, лапочка Машенька, дуже подобається. – крізь сміх казав Коля.- Я з іншого питання.

- Тоді про що, про спадок. Прошу, вмовте Лізу цього не робити. Можливо, вона вас послухає.

- І теж повз. Хоча це питання також треба вирішити. Але можливо воно саме вирішиться, це буде зрозуміло після нашої розмови. А зараз питання номер один, навіщо образив Лізу.

- Ти все знаєш! Я хотів би все повернути назад. Якби можна було знати про те, що станеця, щоб цього не допустити. Але все сталося, і я не знаю як її повернути.

- Можу дати шанс, але все залежить від тебе.

- Ти хто? Бог?

- Я її найкращий друг.

- Не знав про такого.

- Є ще один момент, про який ти так і не встиг дізнатися. Приїдеш?

- Так.

- Тільки дивися уважно довкола, щоб до тебе не причепився Клим. Він у тебе викрав записку і мені дзвонив. Тільки стосунки зараз із ним краще не з'ясовувати. Пункт призначення Львів. Як приїдеш, подзвони, зустріну. Ліза навіть не здогадується, що я буду в ролі примирителя.

- Я вже замовив білет.

- Тоді до зустрічі, звинувачений.

- Ну що? – запитала Маша.

- Вже взяв білет.

- Значить, любить. Все ж таки, той Клим, намагається їм усе зіпсувати.

- Завтра все дізнаюся. Я його добре промацаю, треба зрозуміти його суть. Уявляєш, він думав я з Лізою, і хочу розлучення.

- Треба вранці Лізі сказати, що скасовується кіно. Але вона засмутиться.

- Я скажу на чергування треба. Коротше, вигадаю щось. А зараз йди до мене моя лапочка жонушка, у нас є одна спільна справа.

Коля поїхав службовою машиною. Він був на вокзалі, на хвилинах прибуде поїзд. Він хотів подивитися, чи не приліпився хвіст у вигляді Клима.

- Алло! Я приїхав.

- Заходь у середину вокзалу, я тебе бачу. Хочу подивитись, може Клим причепився.

- Я був уважний.

- Це добре, але я перевірю. Виходь на вулицю і чекай на мене, - Коля глянув зорким оком, і попрямував до Германа. - Давай у машину, поїдемо спочатку самі поговоримо.

- Ти мент? Вибач, поліцейський.

- Мент, мент. А чого злякався. Сідай.

- Я не злякався. Просто несподівано. Хоча ти, - Герман замовк.

- Я все зрозумів, я мент і схожий на мента та замашки мента.

- А де Ліза?

- Зараз сядемо в одне затишне кафе та поговоримо. Вона не знає, що ти приїхав. Я її добре знаю, вона уразлива, але є одне «але», і це ти. Ось тому, я вирішив узяти в свої руки цю справу і поговорити з тобою.

Вони зайшли до кафе. Взяли по каві, Герман сказав нема апетиту.

- Спочатку хочу вислухати твою версію, чому Ліза від тебе втекла.

- Мабуть ти і так все знаєш. У той день прийшла Світлана з малою, ймовірно Ліза чула про що та говорила, психанула і втекла. Ліза лишила на ліжку знімок, там я зі Світкою, ми були голі. Поняття не маю як фото виявилося у Лізи. І не розумію, чому Ліза не поговоривши зі мною мовчки пішла. Я її шукав. Її батьки зі мною взагалі перестали розмовляти про неї.

- А потім ти одружився з тією Світкою.

- Ні. Але дитину зареєстрував на себе. Вона дійсно моя дочка.

Герман розповів, як хотів порадувати вмираючого батька онуком. І домовився зі Світкою, щоб вона не робила аборт, а народила, пообіцявши їй золоті гори. Вона народила дівчинку, батько помер, дитина стала неактуальною. Герман їй сказав, що щойно отримає спадщину, з нею розрахується. Ну, а далі все пішло не за планом.

- Зрозуміло, звідки ноги ростуть. Коротше, я скажу, а ти сам дивися говорити тобі про те, що вже знаєш Лізі, або прикинуться, що вперше чуєш.

- Чого замовк?

- Передумав тобі говорити. Краще самі поговоріть. Поїхали.

- Добре, що в неї такий друг.

- Це так. Тільки спочатку вона страждала одна. Вона та батькам не все розповіла. Сама сумувала та страждала. А прикол у тому, що ми живемо в одному під'їзді та кілька місяців про це не знали. Прикинь, зустрілася випадково. Коротше, козел ти, хоч я дуже не люблю цього виразу.