Читати книгу - "Homo Deus"

Протягом XIX і XX століть, оскільки гуманізм здобував дедалі більшу соціальну довіру й політичну владу, він дав два дуже різних паростки: соціальний гуманізм, який вмістив у собі багато соціалістичних і комуністичних рухів, та еволюційний гуманізм, найвідомішими захисниками якого були нацисти. Обидва паростки погоджувалися з гуманізмом, що людське сприйняття є найвищим джерелом смислу й значення. Ніхто з них не вірив у якусь трансцендентну владу чи небесний кодекс законів. Якщо, наприклад, ви запитали б Карла Маркса, що не так з тим, що десятилітні працюють дванадцятигодинні зміни на задимленій фабриці, він відповів би, що діти через це почуваються погано. Ми повинні уникати експлуатації, гноблення й нерівності не тому, що так сказав Бог, а тому, що це знедолює людей.

Однак і соціалісти, і еволюційні гуманісти зазначали, що ліберальне розуміння людського сприйняття хибне. Ліберали думають, що людське сприйняття — індивідуальне явище. Однак у світі є багато індивідів, і вони часто відчувають неоднаково й мають різні бажання. Якщо обґрунтування і смисл витікають з індивідуального сприйняття, то як врегулювати суперечності між такими різними сприйняттями?

Канцлер Німеччини Ангела Меркель 15 липня 2015 року зіткнулася з дівчиною-підлітком з родини палестинських біженців з Лівану, яка шукала притулку в Німеччині, однак їх чекала неминуча депортація. Ця дівчина, Рім, звернулася до Меркель вільною німецькою мовою зі словами: «Справді дуже важко спостерігати, як інші люди можуть насолоджуватися життям, а ти сама — ні. Я не знаю, що готує мені майбутнє». Меркель відповіла, що «політика може бути жорстокою», і пояснила, що є сотні тисяч палестинських біженців з Лівану, і Німеччина не може прийняти їх усіх. Рім вибухнула сльозами. Меркель продовжувала поплескувати дівчинку по спині, що була у відчаї, однак стояла на своєму.

У вирі публічних обговорень, що піднялися після цього, багато хто звинувачував Меркель у холодній безсердечності. Щоб пом’якшити критику, Меркель змінила тактику, і Рім та її сім’я отримали притулок. Протягом наступних місяців Меркель відкрила двері навіть ширше, запрошуючи сотні тисяч біженців до Німеччини. Однак неможливо задовольнити всіх. Невдовзі вона опинилася під сильними нападками за те, що піддалася сентиментальностій здала свою достатньо тверду позицію. Численні німецькі батьки боялися, що внаслідок таких дій Меркель їхні діти матимуть нижчі стандарти життя і, можливо, страждатимуть від хвилі ісламізації, що накочувалася. Чому вони мають піддавати ризику мир і добробут своїх сімей, щоб допомагати прибульцям, які можуть навіть не вірити в цінності лібералізму? Ця позиція дуже сильна в суспільстві. Як врегулювати суперечності між почуттями біженців, які були у відчаї, і переляканих німців?

Ліберали завжди нервуються щодо цих суперечностей. Найбільші зусилля Локка, Джефферсона, Мілля та їхніх колег не змогли запропонувати нам швидкі й легкі рішення таких складних проблем. Проведення демократичних виборів не допоможе, бо тоді постане питання, хто має голосувати на цих виборах, — лише громадяни Німеччини, а чи також мільйони азіатів та африканців, які хочуть іммігрувати до Німеччини? Чому одна група повинна мати привілеї порівняно з іншою? Подібним чином, неможливо шляхом голосування розв’язати арабо-ізраїльський конфлікт, якщо громадян Ізраїлю — вісім мільйонів, а Ліги арабських країн — 350 мільйонів. З очевидних причин ізраїльтяни навряд чи будуть задоволені результатами такого плебісциту.

Люди відчувають потребу демократичних виборів лише тоді, коли поділяють базові зв’язки з більшістю інших виборців. Якщо сприйняття інших виборців чуже для мене і якщо я вважаю, що вони не розуміють моїх почуттів і не дбають про мої життєві інтереси, тоді, навіть якщо перевага моїх противників буде сто до одного, у мене не буде жодних причин приймати цей вердикт. Демократичні вибори спрацьовують лише в країнах, де населення має попередні спільні зв’язки, такі як спільні релігійні вірування чи національні міфи. Вони і є тим методом, який допоможе заспокоїти незгоду серед людей, що вже досягли згоди з базових питань.

Відповідно, в багатьох випадках лібералізм об’єднався із застарілими колективними ідентичностями й племінними почуттями, утворивши сучасний націоналізм. Нині багато хто пов’язує націоналізм з антиліберальними силами, однак принаймні протягом XIX століття націоналізм був дуже близький до лібералізму. Ліберали шанують унікальне сприйняття окремих індивідів. Кожна людина має певні почуття, смаки й комплекси, які вона повинна мати можливість вільно виражати й вдосконалювати тією мірою, поки це не завдає шкоди комусь іншому. Подібним чином, націоналісти XIX століття, такі як Джузеппе Мадзіні, визнавали важливість унікальності окремих націй. Вони підкреслювали, що значна частина людського сприйняття є общинною. Ви не можете танцювати польку наодинці, як і не можете самотужки винайти і зберегти німецьку мову. Користуючись словом, танцями, стравами й напоями, кожна нація стимулює розвиток різного сприйняття у своїх членів і розвиває свої власні особливі сприйняття.

Ліберальні націоналісти на зразок Мадзіні намагалися захистити це особливе національне сприйняття від пригноблення й знищення авторитарними імперіями і пророкували утворення мирної спільноти націй, у якій кожна може вільно виражати й реалізовувати свої колективні почуття, не завдаючи шкоди своїм сусідам. Це нагадує офіційну ідеологію Європейського Союзу, який у своїй Конституції 2004 року встановив, що Європа «єдина в різноманітті» і що різні народи Європи зберігають «свою національну ідентичність». Цінність збереження унікального колективного сприйняття німецької нації змушує навіть ліберальних німців виступати проти відкриття шлюзів для імміграції.

Звичайно, союз лібералізму з націоналізмом навряд чи вирішив усі існуючі проблеми, але одночасно породив купу нових. Як можна порівняти цінність колективного сприйняття із цінністю сприйняття індивідуального? Чи виправдовує збереження польки, сосисок і німецької мови відмову мільйонам біженців у допомозі перед небезпекою бідності й навіть смерті? І що станеться, коли фундаментальні конфлікти вибухнуть всередині націй навколо самого визначення своєї ідентичності, як це сталося в Німеччині 1933 року, Сполучених Штатах 1861-го, в Іспанії 1936-го чи в Єгипті 2011 року? У таких випадках проведення демократичних виборів навряд чи буде панацеєю, оскільки сторони, які ворогують, не мають причин для визнання їхніх результатів.[23]

Зрештою, коли ви танцюєте рідну для вас польку, невеликий, але важливий крок може змінити вашу віру в окремішність вашої нації на віру у її вищість. Ліберальний націоналізм XIX століття вимагав, щоб імперія Габсбургів і царська імперія поважали унікальне сприйняття німців, італійців, поляків і словенців. Ультранаціоналізм XX століття продовжив заохочувати до загарбницьких воєн і будівництва концентраційних таборів для людей, які танцювали під іншу мелодію.

* * *

Соціалістичний гуманізм став на зовсім інший шлях. Соціалісти звинувачували лібералів у зосередженні на власних почуттях, а не на сприйнятті інших людей. Так, людське сприйняття є джерелом усіх смислів, однак