Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Аліса

Напруга з кожною секундою ставала ще сильнішою, коли Давид рухався в наш бік. Я важко зглитнула, помічаючи його злий погляд на моєму плечі. Домінікова рука все ще торкалась мене, і я швидко оговтавшись скинула її, як ошпарена.

— Вже не залишилось дівчат в місті, з якими ти не переспав і ти перейшов на зайнятих? — прошипів Давид, гнівно глянувши на Домініка.

Давид підійшов до мене, та притягнув до себе по-власницькому обнявши. Його рука міцно стикала мене за талію, але при цьому не завдаючи болю.

— Не говори дурниць! — голосно сказала до Давида.

Він виглядав зараз, як до біса ревнивий бовдур. Я спробувала скинути з себе його руку, але він притиснув мене сильніше. Я розсерджено глянула на нього, не приховуючи свого невдоволення.

— Комусь треба охолонути, — нарешті відповів Домінік, та плавним рухом зробив крок. — Гаразд, я можу витерпіти твої звинувачення та пропустити крізь вуха. Але ти й також звинувачуєш її. Хіба ти не довіряєш своїй дівчині? Мені шкода, що вона дісталась такому придурку, як ти!

— Закрий свого рота,  — загрозливо сказав Давид, помітила як спалахнули його очі. — Поки він ще функціонує. Бо інакше…

— У твоїх силах тільки погрожувати. — перебив його Домінік, і відчула як рука на моїй талії починає відсуватися. Я притисла свою долоню до руки Давида, щоб він не зміг її забрати. Я боялась, що він його зараз вдарить. — В мене немає ні найменшого бажання залишатись тут. Я прийду тоді, коли твої мізки стануть на місце, бо зараз вони явно не на місці.

Домінік з незрозумілим співчуттям глянув на мене, а тоді перевів свій погляд вище. Похитавши головою він розвернувся та пішов.

Давид провів Домініка поглядом, поки той не зник за воротами. Відпустивши мене, чоловік обійшов мене та зайшов у дім. У грудях мене розривало від емоцій. Я швидко побігла за ним, наздоганяючи. Мені не вкладалось в голові все те, що щойно сталось.

Я повинна була зрозуміти його.

Давид

Моя точка кипіння досягла максимуму, коли я побачив те непорозуміння, яке торкалося моєї дівчини. Він не мав права торкатись її. Всі права в мене. Можливо, звучало занадто егоїстично, але я був її хлопцем, і мав право так  вважати.

— Зачекай! — гукнула Аліса.

Я зупинився біля дверей свого кабінету, як раз відмикаючи двері ключем.

— Ти явно мусиш пояснити свою поведінку. — невдоволено сказала Аліса за моєю спиною.

Я різко відірвався та перевів свій погляд на неї. Я раніше ніколи не бачив її такою розсердженою та обуреною водночас. Її груди швидко здіймались, а руки вона стиснула у кулачки по обидва боки від себе. Вона підняла підборіддя, та глянула мені в очі.

Викриття договору вдарило по мені сильніше, ніж я хотів би визнавати. І в мене не було настрою виясняти ще й це.

— В мене нема пояснень. — сухо сказав я та відчинив двері. — Йому не варто було торкатись тебе, або підходити так близько.

Я зайшов у кабінет та сів на крісло. Я намагався здаватись байдужим і розслабленим, хоча моє тіло все ще було напружене. Аліса зайшла слідом за мною та голосно стукнула дверми.

— Ти у своєму розумі, щоб ревнувати до свого друга? — закричала вона, зупинившись навпроти мене.

Я відкинувся на спинку крісла, уважно глянувши їй в очі.

— Одного дня друг є, наступного — нема. Це життя.

Домінік не давав приводу сумніватись у нашій дружбі. Але зараз мною керував лише суцільний  гнів.

— Прозвучало, як філософська дурна! — обурено сказала вона.

— А що ти хотіла почути? — запитав я, звівши брови. — Що я вибачусь? Я не вибачатимусь. В мене зараз занадто багато справ, щоб витрати час на якісь вибачення.

— Я хотіла почути, що тобі соромно за твою поведінку. — твердо сказала вона. — Але очевидно, що цього не буде. Ти завжди зайнятий, і я справді намагалась тебе зрозуміти. Але це не можливо.

Вона нахилила голову вниз та розчаровано похитала головою. Коли вона глянула на мене її очі були наповнені болем та нерозумінням.

— Я чекала тебе. — зізналась вона. — Чекала, що ти розповіси мені, відкриєшся. Мені також боляче, що так сталось. Але я не замикаюсь, чуєш? А ти замкнувся. — вона зімкнула руки на грудях та глянула кудись вбік, не на мене. — Весь час я чекала тебе від тоді, коли ти залишив мене в тій машині. Я навіть приходила до тебе, думала спіймати твій погляд хоча б на секунду. Але мене не пустила твоя асистентка. І я розуміла, що в тебе багато роботи, тому відчайдушно мріяла зустріти тебе в домі. — її погляд перейшов на мене, вона гірко усміхнулась. Мій живіт скрутило. — Я не скаржуся. Але побачити тебе, таким розлюченим, коли причин для цього не було… Домінік підтримав мене, а на його місці мав бути ти.

 Її слова були просочені таким сильним болем та розпачем, хоч я не хотів визнавати, але вони вдарили мене, зачепили моє серце, яке було реанімоване завдяки їй.

— Мені не варто було втягувати тебе у це. — зітхнув я, та похитав головою.

Аліса злегка затремтіла, та вчепилась пальцями за тканину своїх штанів. Її рот відкрився, і схвильований видих залишив її горло.

— Ти… Ти шкодуєш про той день, коли ви запропонували мені стати твоєю фальшивою нареченою?