Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 100
Перейти на сторінку:
ретельністю. — І керуєтесь, найвірогідніше, культурними очікуваннями чи особистими прагненнями, але здебільшого збігом. — Він зробив паузу. — Натомість у нас усе було продумано.

— Вам дуже пощастило, що ви тут, юна леді, — звернувся бородатий чоловік до мене. Він розмовляв з акцентом, який я не могла визначити. — Це не кожному дано побачити.

— Джейн була доволі наполегливою, — заговорила жінка поблажливим тоном. — Вона б не прийняла відмову.

— Я сказала їм, що вони не отримають єдинорога, якщо не дозволять тобі поспостерігати, — пояснила Джейн.

— Нагадайте, хто говорив, що аукціонному комітету не завадить свіжа кров? — запитав бородань.

— Не дивись на мене, — сказала жінка. — Я все ще вважаю, що вона махлювала на тесті.

— Я здам його знову, і здам його на відмінно, — відповіла Джейн таким голосом, який змусив мене трохи пишатися тим, що я сиджу поруч з нею. — Можливо, тобі також варто.

— У будь-якому випадку, ми тут, — сказав невисокий чоловік. — Можемо починати?

Бородатий чоловік сягнув до кишені свого старого піджака, і коли він витягнув руку, то вже тримав у ній тонкий шкіряний конверт. У кімнаті запанувала тиша.

Джейн підсунула свій стілець до мого боку столу.

— Це ставки, — промовила вона. — Покупці подають їх на аукціонних торгах. Працівники на місцях збирають їх, і ми вирішуємо, хто виграє.

Він відкрив клапан конверта. Всередині нього було декілька пластикових пакетиків, у яких своєю чергою лежали клаптики паперу. Він вийняв їх і поклав на стіл навпроти чайника. На кожному клаптику була червоно-коричнева цятка.

— Це кров, — сказала я.

— Звісно, вона, — сказала Джейн. — Як ще інакше ми б упевнилися?

— Упевнилися в чому?

— Скоро дізнаєшся.

Невисокий чоловік простягнув руку до конверта й дістав з нього тонкий срібний пінцет. Він засунув пінцет в один із пакетиків, схопив ним клаптик паперу й витягнув. Джейн Ґласс завмерла. Вона із захопленням спостерігала, як він узявся вільною рукою за накривку чайника і припідняв її так, щоб утворилася лише щілина. Він просунув пінцет усередину і впустив клаптик паперу в чайник. Потім він витягнув пінцет і закрив накривку настільки швидко, наскільки міг.

— Рубікон, — промовив він.

Усі спостерігали за чайником. Він мав такий вигляд, ніби його кували вручну з темного, важкого заліза. Його поверхня була побита й подряпана, і було щось не зовсім правильне з його розмірами. Він був доволі хитким і трохи більшим, ніж це доцільно чайникам. Він мав потерту дерев’яну ручку та вигнутий носик.

Усередині чайника, здавалося, відлунювало щось схоже на звуки, коли запалюють сірник. Я почула, як Джейн Ґласс зітхнула з розчаруванням, а старий чоловік вилаявся собі під ніс. За мить із носика чайника здійнявся клубок чорного диму.

— Не ця, — промовив старий чоловік.

— Було б легше просто прийняти найвищу ставку, — сказала Джейн. — Ще й вигідно. За нами ніхто не стежить. Ми — остання інстанція. Єдині уповноважені. А люди готові платити… — Вона недовірливо похитала головою.

— Скільки вартувала ця ставка? — прошепотіла я. — Та, яку ви щойно відхилили.

— Чотири мільярди доларів, — відповіла жінка з бордовим волоссям.

Чоловіки обмінялися жалісними поглядами.

— Чому її було відхилено? — запитала я. — Що тільки-но сталося?

— Ви занадто цікаві, — сказав бородань, навіть не глянувши на мене.

— Ні, не занадто, — заперечила Джейн. Старий чоловік кинув насторожений погляд на нас. — Вона з Гірканії, — продовжила Джейн. — Вона має право знати. — І, повернувшись до мене: — Усередині чайника дракон.

— Дракон? — перепитала я.

На мить усі затихли. Тонка, вторинна струминка попелу здійнялася з чайника, мовби підкреслюючи відмову. Старші Феллси стривожено перезирнулися. Джейн, нахилившись уперед, сиділа абсолютно незворушно.

— Тітко Кларо, — промовила вона, — ви промовите це найкраще.

Жінка з бордовим волоссям напружилася, почувши власне ім’я. Вона поглянула на інших, які кивали з вимушеною покірністю. Потім вона трохи надулася від гордощів і прокашлялася.

Розділ двадцять п’ятий. Юнак, який придбав дракона

Колись давно жив собі юнак, який народився у тяжкі часи. Він мав лише матір, але й вона померла, коли він був маленьким, і йому довелося прокладати свій шлях у цьому світі самостійно.

Юнак заробляв собі на життя, торгуючи кролячими шкур­ками на міському ринку. Саме мати навчила його ловити кроликів на галявинах за містом за допомогою ящика й палиці. Щотижня він приносив шкурки на ринок. У найкращому разі юнак заробляв цим собі на шматок хліба та сяку-таку подушку для сну. Проте здебільшого він морився голодом, а спав, згорнувшись калачиком на бруківці або притулившись до каменю чи коріння якогось старого дерева.

Перед смертю матір хлопця віддала йому весь свій статок — п’ять мідяків, і попросила, щоб він розпорядився ними з розумом, аби покращити своє становище у житті. П’ять мідяків — це було зовсім мало навіть у ті часи, але юнак оберігав їх, ніби вони були найбільшим скарбом у світі.

Упродовж багатьох років він опирався спокусі витратити свій крихітний скарб. Юнак частенько затримувався перед рядами соковитих сосисок на вітринах м’ясарень і перед тацями зі свіжою випічкою на вітринах пекарень. Він провів багато ночей, лежачи на твердій землі, мріючи про сосиски та гарячу випічку, яку можна було придбати за п’ять мідяків, і здригався від кожного болісного бурчання свого порожнього шлунка. Але навіть коли й ріски в роті не мав декілька днів, а сосиски за склом палко й солодко вже шепотіли його ім’я, юнак ніколи не піддавався ні їхній, ні будь-які іншій спокусі.

Й от одного базарного дня прибула в місто на торговицю на дерев’яному возику, запряженому двома миршавими старими віслюками, якась стара. Вона зупинилася зі своїм візоч­ком на міській площі, а поряд розмістила невеличку ятку з кристалами, намистами й іншими мерехтливими абищицями. Блиск срібного дзеркала привернув увагу юнака аж з іншого кінця площі, і він перетнув її, щоби хоч поглянути на дивовижний крам жінки.

— Чудовий сиґіл для чудового молодика, — промовила вона, пропонуючи йому олов’яне намисто з викарбуваним на ньому незнайомим символом. — Оберіг від злих духів.

— Навряд чи я можу дозволити собі таку річ, — відповів юнак. — Та й злих духів я ще ні разу не бачив.

— Тоді мішок, — запропонувала жінка, тримаючи міцний ранець, зшитий зі шкіри. — Мішок без дна. Можеш носити з собою цілий світ, якщо захочеш.

— Я впевнений, що не можу собі цього дозволити, — відповів юнак. — І крім того, я не

1 ... 70 71 72 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"