Читати книгу - "Смерть у кредит"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усе частіше розпогоджувалося, віяли нові вітри, витали нові, чарівні запахи… Скрізь на лугах тремтіли ромашки й нарциси… Небо знову піднялося до себе й утримувало хмари, як і весь світ. Закінчилася ота каша, що невпинно капотіла й забльовувала весь краєвид… Пасха припадала на травень, пацани згорали від нетерплячки… Вони збиралися навідати своїх батьків. Тоді мені також доведеться поїхати… Моє перебування добігало кінця. Я потихеньку готувався… Аж тут надійшов спеціальний конверт, лист від мого дядька з грішми й кількома словами… Він написав мені, аби я залишився й потерпів ще три місяці… Мовляв, так буде ліпше… Він був добрий, дядько Едуар! То був чудовий сюрприз!.. Він сам це зробив… Від щирого серця. Він добре знав мого батька… І не мав сумніву, що як тільки я повернуся, як останній негідник, зовсім не вивчивши англійської, знову почнуться скандали… Це справді було б досить гидко…
Одне слово, я був бунтарем, дуже невдячним і впертим… Я міг би докласти трішки зусиль… корона з мене не спала б… просто, щоб зробити йому приємність… Та варто було лиш трохи поступитися, як я відчував, що жовч підступає мені до горла… уся гидота піднімається в мені… огидне рагу… Справжнє лайно! Я нічого не вивчу!.. Повернуся ще більшою сволотою, ніж раніше!.. Дратуватиму їх ще більше!.. Вже кілька місяців я не зронив жодного слова!.. Ох! Це так! Ні з ким не говорити! Ні з тим! І ні з тим!.. Треба триматися в тіні, коли ти малий… Роззявляти рота лише для їжі. Найкраще заняття, як на мене!.. Якщо не сильний… Треба стати витривалим! Я міг би мовчати роками! Точно! Варто мені лише подумати про Ґорложів, про малого Андре, про Берлопа, а ще про Дівонн з її грою на фортепіано, з її восьмими, її місячним сяйвом… Хай йому біс! Тут час був безсилий!.. Вони поставали переді мною як живі, з часом я бачив їх ще чіткіше… Ох!.. Вони загрузли в моїй довбешці з тисячами прочуханок, ляпасів, лунких копняків. Хай їм чорт! З усіма їхніми підступами, колегами, учнями та всім відьомським кодлом!.. Що ж мені робити?.. Що? Думати про якусь дурню? «Ever and ever!», як той малий слизняк?.. Amen! Amen!.. Молюски!.. Я повторював їхні гримаси… імітував їх. Залишаючись на самоті! Кривив мармизу, як Антуан, коли той срав у нужнику… Я тепер срав на нього… Мова! Мова! Говорити? Говорити? Про що?..
* * *
Я ніколи не бачив Нори в світлій сукні, в обтислому корсажі з рожевого сатину… він гарно підкреслював груди… Порухи стегон… аж страшно… Погойдування, таємниця дупки…
Квітень уже добігав кінця… Вона ще раз спробувала розважити, переконати мене… Якось по обіді я був подивований, що вона йде на прогулянку з книгою… здоровенною й важезною, як Біблія… Ми йдемо до нашого звичного місця… Влаштовуємося там… Вона розгорнула книгу на колінах… Я не міг втриматись, аби не зазирнути… На малого Джонкінда вона справила магічний вплив…. Він уткнувся в неї носом… І не міг відірватися… Барви причарували його… У цій книзі була купа картинок, чудових ілюстрацій… Не треба було вміти читати, аби зразу все збагнути… Я бачив принців, довгі списи, лицарів… пурпур, смарагд, гранат, обладунки, оздоблені рубінами… Цілу купу всього!.. Добра робота!.. На цьому я розумівся, справді вдало.
Вона обережно гортала сторінки… Й почала розповідати… Вона хотіла прочитати нам кожне слово… Її пальці притягували мене, вони були неймовірні… як промені світла… що пробігали по кожній сторінці… Я був ладен їх облизнути… заковтнути… Мене стримувало тільки зачарування… Та незважаючи ні на що, я не вимовив ані слова… Джонкінда найбільше вразив чудовий золочений обріз… він засліпив його. Він рвав ромашки, повертався й обсипав нас ними, сипав їх на береги книжки… У середині книги були дві найчудовіші сторінки… Ціла битва на всю висоту й ширину… неймовірне стовпотворіння… верблюди, слони, тамплієри в бою… Побоїще кавалерії!.. Масова втеча варварів!.. Справді, це було дивовижно… Я ледве стримував своє захоплення… Ледве не заговорив… Уже майже почав цікавитися деталями… Цить!.. Я спохопився й спохмурнів!.. Прокляття!.. Ні секунди більше!.. Все-таки я не вимовив навіть «ух!» Присів на траву… Хай йому біс! З мене годі! Історії!.. На них у мене виробився імунітет!.. Хіба не досить малого Андре? Улюбленця гомиків?.. Хіба не через нього я ліз нагору? Багато разів?.. Хитрі підступи падлюки!.. Хіба я не розповідав йому Леґенди?.. А моє приниження? Доречно? Ні? Варто лише втягнутися, куди воно потім заведе?.. Досить робити з мене дурня! Хай мені дадуть спокій!.. Мені треба лише мій суп і моя цибуля!.. Дівки цікавлять мене більше, ніж будь-які історії!.. Гм! Це надійніше! Є ґарантія!.. Я ще раз довів їй, що я справжній чоловік, і втік з Джонкіндом, залишив її саму читати свою книжку… На самоті серед трав…
Разом з ідіотом ми збігали до річки… Йшли назад попри голубів… Повернувшись, я зиркнув на її обличчя… Вона сховала свої картинки… Звісно, вона вважала мене тупим… Напевне, вона засмутилася… Вона не квапилася додому… Ми йшли зовсім повільно… Зупинилися біля мосту… Вже вибило шосту… Вона дивилася на воду… Мідвей — бурхлива річка… Під час сильних припливів вона ставала нестримною… На ній великі буруни. Міст увесь трясеться від водовертів… Вода тече з глухим ревом… задихається у великих жовтих чорториях…
Нора схилилася над водою, а потім знову швидко підвела голову… Вона дивилася туди, в далечину, на день, що згасав за будинками на березі… На її обличчя впала тінь… Смуток затремтів у її рисах… Охопив усе її єство, його неможливо було втамувати… Це змусило її заплющити очі…
* * *
Щойно було завершено будівництво «Hopeful academy», як одразу почалися від'їзди… Всі, хто хотів накивати п'ятами, навіть не стали дожидатися Пасхи… Шістьох екстернів забрали наприкінці квітня, невдовзі ще за чотирма приїхали батьки… Вони стали вважати, що «Meanwell College» недостатньо хороший… Вони порівнювали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у кредит», після закриття браузера.
