Читати книгу - "Засліплення"

Вона стояла спокійно й, хоч була досить міцна, дозволяла йому робити з собою що завгодно. Тільки такі подружні ласки він їй і дарував. Бо вона кохала його, він був у неї за дитину. Справи в «Ідеальному небі» не давали їй змоги завести нікого іншого. В цьому закладі її глибоко поважали, адже з-поміж бідних і дешевих дівчат тільки вона мала постійного клієнта — одного літнього пана, який ось уже вісім років з незрадливою вірністю навідував її щопонеділка. Через цей гарантований прибуток її називали «пенсіонеркою». Під час сцен із Фішерле, які траплялися досить часто, вся кав’ярня вирувала, а проте розпочати нову партію всупереч забороні цієї жінки ніхто не зважився б. Фішерле бив її тільки через те, що знав про це. До її клієнтів він ставився з усією ніжністю, яка залишалася в нього від любови до шахів. Щойно дружина з котримсь із них усамітнювалася, він розважав душу за шахівницею. На людей незнайомих, які прибивалися до цієї кав’ярні випадково, Фішерле мав переважне право. Він очікував у кожному великого майстра, в якого можна дечого повчитися. У тому, що він того майстра однаково переможе, Фішерле сумніву не мав. Аж коли вмирала надія на нові комбінації, він пропонував незнайомцеві дружину, щоб на якийсь час її спекатися. Прихильно ставлячись до будь-якої галузі, що в ній працював відвідувач, Фішерле нишком радив йому спокійно провести кілька годин нагорі з дружиною — вона, мовляв, не така, поцінувати витонченого чоловіка ця жінка вміє. Однак просив, щоб самого його дружині не виказували, бо справа — це справа, а він, мовляв, чинить усупереч власним інтересам.

Колись давно, багато років тому — дружина тоді ще не була «пенсіонерка» й мала стільки боргів, що не могла відсилати його до кав’ярні, — Фішерле, коли вона приводила до їхньої комірчини клієнта, доводилося лізти, попри горб, під ліжко. Там він уважно прислухався до слів, які казав чоловік — до того, що казала дружина, йому було байдуже, — і невдовзі вже здогадувався, грає той у шахи чи ні. З’ясувавши це напевно, він поквапно вилазив з-під ліжка — нерідко дуже боляче зачіпаючись горбом — і запрошував клієнта, який сном-духом нічого не відав, зіграти партію. Декотрі погоджувались, якщо грати домовлялися на гроші. Вони сподівалися відіграти в миршавого єврея гроші, які подарували жінці, скорившись нездоланній вищій силі. Вони вважали, що мають на це цілковите право, бо тепер на таку оборудку вже не пішли б запевне. Одначе програвали ще раз і стільки ж. Більшість із них відхиляли пропозицію Фішерле стомлено, недовірливо чи обурено. Ніхто не замислювався над тим, звідки він раптом узявся. Але з роками пристрасть Фішерле зростала. З кожним разом йому ставало все важче так довго чекати, щоб нарешті зробити свою пропозицію. Часто в його уяві поставало непереборне видіння, нібито там, нагорі, інкогніто лежить чемпіон світу. Тоді горбань раніше, ніж треба, з’являвся з-під ліжка й пальцем або носом шкрябав плече таємній знаменитості доти, доки та, замість спіймати якусь комаху, раптом виявляла перед собою карлика з його пропозицією. Всі сприймали це як безглузду витівку, і не було жодного, хто не скористався б із нагоди й не зажадав би своїх грошей назад. Після кількох таких випадків (один розлютований торговець худобою якось навіть викликав поліцію) дружина рішуче заявила, що або віднині все буде по-іншому, або вона візьме собі за чоловіка когось іншого. Тепер дружина, незалежно від того, як ішли справи — добре чи погано, спроваджувала Фішерле до кав’ярні, тож повертатися додому раніше, ніж о четвертій ранку, він не мав права. Невдовзі після цього по понеділках у них прижився отой поважний пан, і найстрашніші злидні минули. Він залишався на цілу ніч. Повернувшись додому, Фішерле ще заставав його, і той, вітаючись, незмінно називав горбаня «чемпіоном світу». Це мав бути такий собі незлостивий жарт, — із часом йому виповнилося майже вісім років, — однак Фішерле щоразу сприймав його як образу. Коли той пан — його прізвища ніхто не знав, він приховував навіть своє ім’я — бував особливо задоволений, він із жалощів давав коротунові швиденько виграти в себе партію. Цей пан був із тих, хто всьому зайвому любить покласти край одразу. Виходячи з комірчини, він знов на цілий тиждень забував і про кохання, й про жалощі. Завдяки поразці, якої цей клієнт доброхіть зазнавав від Фішерле, він заощаджував кілька монет, що їх мав би кинути жебракам у крамниці, яку, очевидно, тримав. На дверях у нього висіла табличка: «Тут милостиню не подають».

Але одну категорію людей Фішерле ненавидів лютою ненавистю, і то були чемпіони світу з шахів. З якимсь особливим оскаженінням стежив він за всіма видатними партіями, що їх пропонували йому газети й часописи. Те, що він колись розібрав сам, Фішерле тримав у голові роками. У шинку пальма першости незаперечно належала йому, тож він легко доводив друзям, які нікчеми оті світила. Він хід за ходом демонстрував їм, хто беззастережно покладався на його пам’ять, як відбувався той чи той турнір. Та щойно вони починали захоплюватися котроюсь партією аж надто, це викликало в нього роздратування, він сам вигадував хибні ходи, яких насправді ніхто ніколи не робив, і грав далі так, як влаштовувало його. Фішерле швидко доводив справу до катастрофи, ставало відомо, хто її зазнав, а імена й тут усі обожнювали. Лунали голоси, що те саме сталося б на турнірі і з самим Фішерле. Ніхто не помічав помилки того, хто програвав. Тоді Фішерле відставляв свого стільця якомога далі від столика — так, щоб тільки дотягтися випростаною рукою до фігур. У такий спосіб він по-своєму виказував зневагу, позаяк вуста, якими її звичайно висловлюють люди, в нього майже зовсім затуляв ніс. Потім він кректав: «Дайте мені хустку, я цю партію виграю наосліп!» Якщо поруч стояла дружина, вона подавала йому свою брудну хустку з шиї; позбавляти його турнірних тріумфів, які траплялися лише один раз на кілька місяців, вона не мала права й знала про це. Якщо її в шинку не було, то одна з дівчат затуляла Фішерле очі долонями. Швидко й упевнено він крок за кроком відновлював партію. Там, де припустилися помилки, він робив паузу. Це було воднораз і те місце, звідки він починав шахрувати. Вдавшись до шахрування вдруге, Фішерле так само зухвало забезпечував перемогу другому з супротивників. Усі стежили, затамувавши подих. Усі чудувалися. Дівчата лагідно поплескували його по горбу й цілували в ніс. Хлопці, з-поміж них і